програма курсу з Дисципліни
«Практична філософія та епістемологія науки»
для аспірантів філософського факультету
Анотація. Дисципліна
«Практична філософія та епістемологія науки» належить до переліку дисциплін
вільного вибору аспіранта. Вона забезпечує знайомство
аспірантів з практичною філософією науки, а також дає знання епістемологічних
засад та актуальних епістемологічних проблем сучасної нелінійної науки.
Викладачі кафедри філософії та методології науки: професор, д.ф.н.
Добронравова І.С
Кількість кредитів: 3
Мета навчальної дисципліни: навчити аспірантів практично застосовувати сучасні філософські знання у процесі виконання власного наукового дослідження при розв’язанні комплексних проблем у галузі професійної та дослідницько-інноваційної діяльності.
Попередні вимоги:: аспірант повинен знати основні категорії теоретичної та практичної філософії, основи філософії та методології науки.
Змістовні модулі:
1. Філософія науки як практична філософія: про можливості людської свободи в світі в контексті попередніх та сучасної наукових картин світу.
2. Епістемологія як теорія знання. Епістемологія науки як теорія наукового знання та його розвитку.
Мова викладання: українська.
Місце у структурно-логічній схемі: 2.3.01 читається на другому році навчання.
Термін вивчення: дисципліна вивчається на 2 році навчання за освітньо-науковим рівнем «доктор філософії» в обсязі 90 годин, у тому числі 22 годин аудиторних занять (10 год. – лекційні заняття, 10 год. – практичні заняття, 2 години – консультація), 68годин самостійної роботи. Рубіжний контроль – іспит.
Відомості про викладача: на сторінці філософського факультету
Плани лекцій.
Тема 1. Філософія науки як практична філософія.
Лекція1. Онтологічний аспект практичності філософії науки.
Причиновість і детермінізм. Підстави та обмеження людської свободи в контексті попередніх наукових картин світу.
1. Причиновість і необхідність в класичній фізиці: Лапласівський детермінізм і динамічні закони. Відсутність зв’язку між необхідністю та випадковістю. Свобода як усвідомлена необхідність. Фаталізм або непослідовність в трактовці свободи змінювати початкові та граничні умови дії законів. Кант про розрізнення природної та свобідної причиновості як спосіб поєднання дії законів класичної механіки та моральної відповідальності людини.
2. Ймовірнісна причиновість в некласичній науці: статистичні закони як зв'язок необхідного і випадкового. Випадковість як прояв необхідності. Парадоксальність розуміння Полем Лапласом недостатньої поінформованості людини як єдиної підстави введення ймовірності в контексті статистичної інтерпретації законів термодинаміки, зокрема незворотності процесів зростання ентропії (термодинамічна стріла часу).
Лекція 2. Підстави та обмеження людської свободи в контексті сучасної наукової картини світу.
Циклічна причиновість в нелінійних системах, здатних до самоорганізації (Г.Хакен). Принципова випадковість вибору альтернативних шляхів розгортання нелінійної динаміки в особливих точках, зокрема точках біфуркації. Непередбачуваність причиново визначених процесів в детермінованому хаосі.
Ситуації біфуркації як ситуації формування діючої причини. Нелінійність як засновок самоорганізації діючої причини, випадкові внутрішні або зовнішні впливи як умови вибору варіанту формування діючої причини з альтернативних великомасштабних флуктуацій (Пригожин).
Реальна необхідність, що включає в себе випадковість (Гегель). Випадковість як доповнення необхідності. Можливість визначення людиною порівняно невеликими за енергією впливами напрямку розгортання нелінійних процесів з незрівнянно більшими енергіями як підстава свободи людини і ризикованості її дій.
Атрактори нелінійної динаміки як цільові причини.
Література:
Добронравова І.С. Практична філософія науки. Суми: Університетська книга. 2017. http://www.philsci.univ.kiev.ua
Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. - К., 1990. - Гл.2 , §6.
Лекція 3 Епістемологічний аспект практичності постнекласичної науки
1. Зміна епістемологічних засад науки при переході до нелінійної методології.
2. Дескриптивність нелінійного теоретичного знання.
3. Істина як нелінійний процес.
4. Теоретична реконструкція альтернативних варіантів нелінійної динаміки як основа вільного вибору.
Література:
Добронравова І.С. Практична філософія науки. 2017.
Добронравова І.С. Норми наукового дослідження в нелінійному природознавстві
//Філософська думка. К №4,1999.
Добронравова І.С. Постнекласичне знання як процес – київська філософська школа надає засоби розуміння. // Сучасна українська філософія: традиції, тенденції, інновації. Збірка наукових праць. Київ, 2011. С. 161-172.
Добронравова І.С. Дескриптивність нелінійних теорій.// Філософія освіти. №1, 2017. С. 30-42.
Лекція 4. Аксіологічний аспект практичності філософії постнекласичної науки.
1. Складні людино вимірні системи як об’єкти дослідження постнекласичної науки.
2. Відносність до поза наукових цінностей суб’єкта як основа об’єктивності в постнекласичній науці.
3. Пастки ототожнення цілей і цінностей.
4. Регулятивна функція ідеалів за Кантом.
5. Засвідчення власної ідентичності суб’єктом пізнання в постнекласичній науці і питання Канта.
Література:
Кант І. Критика чистого розуму. К.: Юніверс, 2000.
https://shron1.chtyvo.org.ua/
Добронравова І.С. Практична філософія науки. 2017.
Тема 2. Епістемологія науки
Лекція 5. Соціологічний поворот в філософії науки як реалізація програми натуралізації епістемології.
1. Застосування методів етнографічних досліджень до вивчення наукової діяльності. («Життя лабораторії»)
2. Розширення контексту розгляду наукових досліджень в напрямку врахування їх соціальних та технологічних обставин. («Наука в дії», акторко – мережева теорія).
3. Відмова від радикального соціального конструктивізму при розгляді природознавства.
4. Переосмислення походження абстрактного протиставлення суспільства та природи в Новому часі. («Нового часу не було»).
Література:
Філософія науки. Підручник для аспірантів. Київ: «Київський університет», 2018. http://www.philsci.univ.kiev.ua
Добронравова І. С., Білоус Т. М., Комар О. В. Новітня філософія науки. – К., 2009. http://www.philsci.univ.kiev.ua
Білоус Т.М. Натуралізм у сучасній філософії науки: когнітивні засади (PDF) Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. 2013 - 246-252
Лекця 6. Епістемологічні моделі сучасного наукового дискурсу.
1. Комунікативно-дискурсивний характер сучасної науки.
2. Епістемологічне тлумачення науки як знання.
3. Нормативно орієнтовані різновиди наукових дискурсів: Фундаменталізм та когерентизм як види епістемологічних засад.
4. Дескриптивно орієнтовані дискурси. Еволюційний дискурс. Натуралізована епістемологія.
5. Дескриптивність нелінійних теорій. Істина як нелінійний процес.
Література:
Комар О.В. Гуманізація науки чи натуралізація філософії? Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. - Чернівці : ЧНУ, 2009, 82-86.
Філософія науки. Підручник для аспірантів. Київ: «Київський університет», 2018. http://www.philsci.univ.kiev.ua Розділ 7.
The Handbook of Discourse Analysis / Edited by D.Tannen, H.E.Hamilton, and D.Schiffrin. — JohnWiley & Sons, Inc., Blackwell Publishers Ltd., 2015. Vol. I.
Лекція 7. Критика фундаменталізму як однієї з епістемологічних моделей.
1. Феноменологічний (емпірицистський) та номологічний варіанти фундаменталізму.
2. Критика фундаменталізму з позицій реалізму (внутрішній реалізм та «реалізм з людським обличчям» Гіларі Патнема)
3. Реалізм як редукціонізм ( мрія про остаточну теорію Стівена Вайнберга).
4. Критика фундаменталізму з позицій конструктивізму (конструктивний емпіризм Баас Ван Фраасена, перевага феноменологічних законів перед фундаментальними за Ненсі Картрайт).
5. Переваги діяльнісного підходу в вітчизняній філософії науки та генетико – конструктивної моделі теорії перед стандартною гіпотетико – дедуктивною.
Література:
Добронравова І.С., Білоус Т.М., Комар О.В. Новітня філософія науки. Підручник. Київ: “Логос”2009. Розділ 2.
Філософія науки. Підручник для аспірантів. Київ, 2018. Розділ 7.
Hacking, I. (1983). Representing and Intervening. Cambridge: Cambrige University Press.
Cartwright, N. (1983). How the Laws of Physics Lie. New York: Oxford University Press.
Putnam H. Realism with a Human Face. Cambridge (Mass.), London: Harvard Univ. Press, 1990.
Питання до іспиту з нормативної дисципліни
«Практична філософія та епістемологія науки»
навчального плану підготовки доктора філософії
аспірантів філософського факультету.
1. Філософія науки як практична філософія.
2. Причиновість і детермінізм. Підстави та обмеження людської свободи.
3. Причиновість і необхідність в класичній фізиці: Лапласівський детермінізм і динамічні закони. Відсутність зв’язку між необхідністю та випадковістю. Свобода як усвідомлена необхідність. Фаталізм або непослідовність в трактовці свободи змінювати початкові та граничні умови дії законів.
4. Кант про розрізнення природної та свобідної причиновості як спосіб поєднання дії законів класичної механіки та моральної відповідальності людини.
5. Ймовірнісна причиновість в некласичній науці: статистичні закони як зв'язок необхідного і випадкового. Випадковість як прояв необхідності.
6. Парадоксальність розуміння Полем Лапласом недостатньої поінформованості людини як єдиної підстави введення ймовірності в контексті статистичної інтерпретації законів термодинаміки, зокрема незворотності процесів зростання ентропії (термодинамічна стріла часу).
7. Циклічна причиновість в нелінійних системах, здатних до самоорганізації (Г.Хакен). Принципова випадковість вибору альтернативних шляхів розгортання нелінійної динаміки в особливих точках, зокрема точках біфуркації. Непередбачуваність причиново визначених процесів в детермінованому хаосі.
8. Ситуації біфуркації як ситуації формування діючої причини. Нелінійність як засновок самоорганізації діючої причини, випадкові внутрішні або зовнішні впливи як умови вибору варіанту формування діючої причини з альтернативних великомасштабних флуктуацій (Пригожин).
9. Реальна необхідність, що включає в себе випадковість (Гегель). Випадковість як доповнення необхідності. Можливість визначення людиною порівняно невеликими за енергією впливами напрямку розгортання нелінійних процесів з незрівнянно більшими енергіями як підстава свободи людини і ризикованості її дій.
10. Натуралізована епістемологія. Еволюційна епістемологія.
11. Епістемологічні моделі сучасного наукового дискурсу.
12. Нормативно орієнтовані різновиди наукових дискурсів. Фундаменталізм та когерентизм як види епістемологічних засад.
13. Дескриптивно орієнтовані дискурси. Еволюційний дискурс.
14. Розширення меж епістемології: від теорії до епістемологічної практики (еволюційна епістемологія).
15. Соціологічний поворот у філософії науки як реалізація програми натуралізації епістемології.
16. Розширення контексту розгляду наукових досліджень у напрямку врахування соціальних та технологічних обставин. (Б.Латур «Наука в дії»)
17. Переосмислення походження абстрактного протиставлення природи та суспільства в Новому часі. (Б.Латур «Нового часу не було.»)