Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Філософський факультет

Кафедра філософії та методології науки

РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ

для аспірантів факультету кібернетики

Змістовий модуль 1 – Філософія науки.

Програма навчальної дисципліни для аспірантів

За загальною редакцією проф. Чуйко В.Л.

Київ – 2016

Філософія науки та інновацій: програма навчальної дисципліни для аспірантів / за заг. ред. проф. Чуйко В.Л. ,. – К., 2016. – __ с.

Укладачі програми:

проф. Добронравова І.С.

проф. Сидоренко Л.І.

доц. Білоус Т.М.

доц. Колотило В.В.

доц. Комар О.В.

Затверджено Вченою радою філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «__» _________ 2016 року, протокол № __ .

ЗМІСТ

ВСТУП

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

РЕКОМЕНДОВАНІ ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

СПИСОК ПИТАНЬ ДО ІСПИТУ

ВСТУП

Анотація. Навчальна дисципліна «Філософія науки та інновацій» є складовою освітньо-наукової програми підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем «доктор філософії». Дисципліна «Філософія науки та інновацій» належить до переліку обов’язкових навчальних дисциплін аспірантури (ОНД.02) і читається українською мовою на першому році навчання.

Дисципліна спрямована на формування загальнометодологічної культури аспіранта і забезпечує розвиток критичного рефлексивного мислення. Аналізуються філософські засади сучасного наукового знання, наукової раціональності, наукової картини світу; раціональні та некласичні форми моделей сучасного наукового дискурсу. Особлива увага приділяється розкриттю міждисциплінарних взаємодій характерних для сучасної науки і філософії.

Мета навчальної дисципліни: дати сучасні філософські і загальнометодологічні знання в галузі науково-дослідної роботи, навчити аспірантів практично застосовувати сучасні філософські знання у процесі виконання власного наукового дослідження при розв’язанні комплексних завдань.

Попередні вимоги:

Аспірант повинен знати: основні категорії теоретичної філософії, основні категорії і теорії предметної галузі знання, специфіку пізнавального відношення і структуру пізнавальної діяльності.

Аспірант повинен вміти: визначати основоположні поняття галузі знання, критично осмислювати проблеми галузі знання та проблеми на межі предметних галузей, виокремлювати і характеризувати теоретичний/емпіричний та фундаментальний/прикладний виміри галузі знання.

Результатами навчання постають загальні і спеціальні компетентності:

- здатність практично застосовувати сучасні філософські знання у процесі виконання власного наукового дослідження з метою розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та дослідницько-інноваційної діяльності;

- вміння з нових дослідницьких позицій формулювати загальну методологічну базу власного наукового дослідження;

- здатність усвідомлювати актуальність і мету власного наукового дослідження,

- здатність усвідомлювати значення власного наукового дослідження для розвитку інших галузей науки, суспільно-політичного, економічного життя, національної чи світової духовної культури;

- здатність брати участь у міждисциплінарних проектах комплексного наукового дослідження складних систем, використовувати результати наукових досліджень інших галузей науки для досягнення цілей власного наукового дослідження;

- знання категоріальних засад вивчення процесів самоорганізації в природі та соціокультурному світі;

- вміння продукувати нові наукові ідеї з урахуванням етичних цінностей сучасної світової культури (екологічних, етико-моральних, міжнародно-правових, релігійних тощо.);

- здатність розвивати фундаментальні гуманістичні цінності у власному науковому дослідженні;

- здатність усвідомлювати місце результатів власного наукового дослідження у суспільному житті на основі знання соціальної історії науки;

- вміння застосовувати епістемологічно-наративний спосіб інтерпретації науки як множини пізнавальних дискурсів;

- знання і вміння застосовувати критерії наукової раціональності; вироблення стійкої моделі наукового знання, обґрунтування і істини;

- здатність розрізнення і використання у науковій практиці методологічних відмінностей природничого і гуманітарного наукових дискурсів на основі знання їх парадигмальних зразків;

- знання принципів наративного тлумачення та пояснення у науці;

- знання актуальних проблем науки в епістемологічному ракурсі;

- знання моделей наукового дослідження.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

1. Феномен науки:

1.1. Наука як предмет філософського осмислення.

Багатовимірність феномену науки в контексті складності та непередбачуваності сучасного світу. Філософські презентації сучасної науки: наука як система знань, дослідницька діяльність, соціальний інститут, культурні та цивілізаційні виміри науки. Постнекласичні процеси в науці: міждисциплінарність та трансдисциплінарність. Нелінійний стиль мислення в пізнанні складних самоорганізованих систем. Потреба комплексності наукового знання про них. Сучасна наука як система дослідницьких та технологічних практик. NBIC-система в її впливі на буття людини та цивілізаційний розвиток. Аксіологічні виміри постнекласичної науки.

1.2. Наука як дослідження.

Пізнання та дослідження. Дослідницькі складові пізнання, їх постання в ґенезі науки. Наука як сутнісне явище Нового часу. ("Час картини світу" М.Гайдеггера): Дослідження як суть науки Нового часу. Наука як проект природи. Ідея експериментального природознавства та експериментальний метод. Метафізичне обґрунтування наукового дослідження Р.Декартом.

Започаткування фiзичного методу Галiлеєм (за книгою Е.Гусерля "Криза європейських наук", розділ 1, параграфи 9-12).

Особливості досліджень в науці ХХI ст.: міждисциплінарні проекти, комплексні програми, трансдисциплінарні стратегії як основа соціальних практики.

1.3. Наука та цінності техногенної цивілізації.

Традиційні суспільства та техногенна цивілізація. Техніка, технології та наука як основи техногенної цивілізації. Об'єктивність та новітність як ідеали науки Нового часу. Природа як упорядкований процес. Домінуюча роль раціональності в системі цінностей техногенної цивілізації.

Цінності техногенної цивілізації: автономія людини, свобода та вибір. Активістський підхід: ідея перетворення світу та підкорення природи як засаднича цінність техногенної цивілізації. Протиставлення людини та природи на засадах науки та практик техногенного суспільства.

Вичерпаність типу цивілізаційного прогресу на основі класичної наукової раціональності та силового перетворення природи: глобальні кризи людського існування. Постнекласичний тип наукової раціональності як основа цивілізаційного розвитку в нових ціннісних контекстах. Постнекласичні перспективи методологічних та етичних «запобіжників» руйнування біосфери та людини.

1.4. Етос науки.

Етичні виміри науки та виникнення етики науки. Свобода, вибір та відповідальність ученого як проблеми етики науки.

Поняття етосу науки. Етичні імперативи Роберта Мертона.

Багатомірність етосу постнекласичної науки: мінливість норм та цінностей, право вибору відповіді зі спектру можливих.

Юридична складова моральних питань в сучасних дослідницьких практиках.

2. Системи засад науки та історичні типи наукової раціональності: класичний, некласичний та постнекласичний.

2.1. Наукові картини світу як складова засад науки .

Специфіка наукової картини світу як системи теоретичного знання. Категоріальні засади наукової картини світу як онтологічна складова системи філософських засад науки. Співвідношення наукових теорій та наукових картин світу.

2.2.. Ідеали і норми наукового дослідження як складова засад науки.

Історична та дисциплінарна визначеність норм наукового дослідження як методологічних регулятивів (принципів) дослідницької діяльності, їх евристична роль. Категоріальні засади норм наукового дослідження як епістемологічна складова системи філософських засад науки.

2.3. Філософські засади науки як складова підвалин наукового дослідження.

Онтологічна та епістемологічна складові системи філософських засад науки, їхній перетин. Методологічна свідомість науковців як результат внутрішньо-наукової та філософської рефлексії над методом та предметом наукового дослідження. Стиль наукового мислення як конкретно-історичний спосіб існування ідеалів і норм наукового дослідження, що відповідає науковій картині світу свого часу

2.4. Глобальні наукові революції як зміна історичних типів наукової раціональності.

Локальні наукові революції та їх методологічні моделі : революції як зміна парадигм (Т.Кун), як зміна науково-дослідницьких програм (І,Лакатос).

Система засад науки як історичний тип наукової раціональності. Зміна історичних типів наукової раціональності в класичній, некласичній та постнекласичній науці (В.Стьопін). Збереження ролі попередніх типів наукової раціональності щодо їх предметного поля.

3. Сучасна глобальна наукова революція як становлення нелінійної науки та нового типу наукової раціональності.

3.1. Наука як трансдисциплінарне дослідженні складних самоорганізованих людиновимірних систем.

Полідисциплінарність комплексних досліджень складних людиновимірних систем. Трансдисциплінарність постнекласичних методологій як запорука успішної комунікації представників різних дисциплін при комплексному дослідженні складних систем. Синергетичний підхід.

Аксіологічна складова ставлення суб'єкта постнекласичної науки до досліджень складних комплексних міждисциплінарних проблем.

3.2. Філософські засади сучасної нелінійної наукової картини світу.

Системність, цілісність, складність як способи розуміння єдності багатоманітного у світі, що самоорганізується. Ізоморфізм і гомоморфізм. Динамічний хаос як єдність порядку і безладу. Конструктивна роль хаосу у становленні багатоманітності складних систем. Зміна засад розуміння реальності в сучасній науковій картині світу: від незмінності до глобального еволюціонізму. Єдність багатоманітності у світі як генетична єдність. Самоорганізація світу і самоорганізація в світі. Структурна організація матерії в світі як результат його самоорганізації.

3.3. Філософія постнекласичної науки як практична філософія.

Практично все, що пов'язано з людською свободою (Кант). Філософія науки як розширення можливостей людини бути вільною. Філософія постнекласичної науки в якості практичної філософії як усвідомлення варіантів вільного вибору. Методологічна ситуація.

Нелінійні закони, що виражають реальну необхідність, яка включає в себе випадковість, вибір варіанту подальшого розгортання подій в точках біфуркації. Ситуації біфуркації як ситуації формування діючої причини. Нелінійність як концептуальний засновок самоорганізації діючої причини, випадкові внутрішні або зовнішні впливи як умови вибору варіанту формування діючої причини з альтернативних великомасштабних флуктуацій. Можливість визначення енергетично «малих» впливів на напрям розгортання нелінійних процесів з енергетично «більшим» впливом як підстава свободи людини і ризикованості її дій. Відповідальність суб'єкта пізнання та практичних дій.

4. Епістемологічні моделі сучасної науки:

4.1. Наука як форма знання та епістемологічний дискурс. Епістемологічні наслідки міждисциплінарної революції у науці. Епістемологічність науки як її сутнісна характеристика. Знання як істинне обгрунтоване переконання (justified true belief). Нормативний та дескриптивний виміри наукового знання. Моделі обґрунтування: фундаменталізм і когерентизм. Реалізація фундаменталізму через принцип редукції. Обмеженість фундаменталізму та редукціонізму у сучасних науках. Когеренція, циклічність, рекурсія і circulus vitiosus у наукових поясненнях. Комунікативно-дискурсивний характер сучасної науки. Реалізація принципу критичного мислення у різних формах наукового дискурсу. Психологізація, соціологізація і політизація наукового дискурсу у кінці ХХ століття, як посилення ідеологічного впливу.

4.2. Нормативно-орієнтовані різновиди дискурсів. Раціонально-нормативний дискурс позитивізму і постпозитивізму, його ознаки у сучасній науці. Логіка наукового дослідження як нормативний ідеал науки ХХ ст. Дискурси, інспіровані логіцизмом і аналітичною традицією у ХХ ст.

4.3. Дескриптивно-орієнтовані дискурси. Еволюційний дискурс: вихід теорії еволюції за межі біології: соціальний дарвінізм, нео- та нейро-дарвінізм, теорія мемів Доукінза, кібернетичний еволюціонізм Г.Бейтсона.

Вплив комп’ютерної революції на зміну епістемологічних стратегій наукового дискурсу.

4.4. Специфіка соціогуманітарного наукового дискурсу.

Мистецтво конструювання фактів і наукові способи конструювання світів (Н.Гудмен). Номологічна і ідеографічна епістемології в соціально-гуманітарних науках. Ідеологічна і когнітивна орієнтація науковців.

Витоки і відносність розмежування понять „humanis” і „science” в філософії науки. Соціальна наука в контексті розрізнення природничих, гуманітарних та соціальних наук. Соціальна теорія та емпіричне соціологічне дослідження. Соціальна статистика та проблема вимірювання в соціальних дослідженнях. Співвідношення кількісних і якісних методів в соціальних науках. Поняття „лабораторії” та „технонауки” (Б. Латур) і сучасна соціальна наука.

Практичне заняття 1. Філософські засади науки та історичні типи наукової раціональності: класичний, некласичний та постнекласичний.

2.1. Наукові картини світу як складова засад науки .

2.2.. Ідеали і норми наукового дослідження як складова засад науки.

2.3..Філософські засади науки як складова підвалин наукового дослідження.

2.4. Глобальні наукові революції як зміна історичних типів наукової раціональності.

Система засад науки як історичний тип наукової раціональності. Історичні типи наукової раціональності: класичний, некласичний та постнекласичний. Збереження ролі попередніх типів наукової раціональності щодо їх предметного поля.

Рекомендована література для опрацювання до теми: «Системи засад науки та історичні типи наукової раціональності: класичний, некласичний та постнекласичний».

Основна:

1. Добронравова І.С., Сидоренко Л.І. Філософія та методологія науки – Київ: ВПЦ "Київський університет", - 2008, - 223с.

2. Добронравова І.С., Білоус Т.М., Комар О.В. Новітня філософія науки // Підручник для студентів філософських факультетів та аспірантів – Київ:

“ Логос ”. — 2009, -243 с.

3. Добронравова И.С. Нелинейное и сложное мышление. – В кн .«Философия мышления» – Одесса: «Печатный дом», 2013 – 442с. С. 91 – 104.

4. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. - К., 1990.

5. Кримський C.Б. Запити філософських смислів. // Кримський С.Б. Під сигнатурою Софії. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008, 718с. С.444-717.

6. Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология.- М., 1998.- Ч.2.

7. Степин В.С. Научное познание и ценности техногенной цивилизации //Вопр.филос. - 1989. - N10. - С.3-18.

8. Степин В.С., Кузнецова Л.Ф. Научная картина мира в культуре техногенной цивилизации.- М. 1994.- с.3-80.

Додаткова:

1. Добронравова И С Идеалы и типы научной рациональности. //Философия. Наука. Цивилизация. М.,1999.

2. Попович М.В. Раціональність і виміри людського буття. К.,1997

3. Степин В.С. Структура и эволюция теоретических знаний. //Природа научного познания". - Минск. 1979.

4. Степин В.С. Теоретическое знание. М., 2000, гл. 4, 5.

5. Степин В.С., Розов М.А., Горохов В.Г. Философия науки и техники. - М., 1997. С.14-28.

6. Микешина Л.А. Детерминация научного познания. Л.1973.

7. Морен Э. Метод. Природа природы. М.: «Прогресс – Традиция» .2005. 464с.

Питання до іспиту з філософії науки

для аспірантів КНУ

1. Наука як предмет філософського осмислення: як система знань, дослідницька діяльність, соціальний інститут, культурні та цивілізаційні виміри науки.

2. Наука як дослідження. Наука як сутнісне явище Нового часу.

3. Наука та цінності техногенної цивілізації.

4.Етичні виміри науки та виникнення етики науки. Моральні дилеми в сучасній науці та свобода наукового дослідження.

5. Системи засад науки та історичні типи наукової раціональності: класичний, некласичний та постнекласичний.

5. Об'єктивність та новизна як ідеали наукового ставлення до дійсності.

6. Ідеали і норми наукового дослідження.

7.Філософські засади науки як складова підвалин наукового дослідження.

8.Стиль наукового мислення як конкретно-історичний спосіб існування ідеалів і норм наукового дослідження, що відповідає науковій картині світу свого часу

9. Глобальні наукові революції як зміна історичних типів наукової раціональності.

10. Сучасна глобальна наукова революція як становлення нелінійної науки та постнекласичного типу наукової раціональності.

11. Особливості дослідження складних самоорганізованих людиновимірних систем.

12. Трансдисциплінарність постнекласичних методологій.

13. Постнекласична перспектива подолання розриву між природничим та гуманітарним знанням.

14. Інноваційність як спосіб подолання історицизму.

15. Системність, цілісність, складність як способи розуміння єдності багатоманітного у світі, що самоорганізується.

16. Становлення складного нелінійного мислення як нового стилю мислення нелінійної науки.

17. Філософія постнекласичної науки як практична філософія.

18. Наука як форма знання та епістемологічний дискурс.

19. Концепція наукового знання як істинного обгрунтованого переконання (justified true belief). Нормативний та дескриптивний виміри наукового знання.

20. Онтологічний зміст когітологічної концепції наукової істини.

21. Комунікативно-дискурсивний характер сучасної науки. Реалізація принципу критичного мислення у різних формах наукового дискурсу.

22. Раціонально-нормативний дискурс позитивізму і постпозитивізму, його ознаки у сучасній науці.

23. Зміна розуміння еволюції під впливом синергетичних досліджень.

24.Вплив комп’ютерної революції на зміну епістемологічних стратегій наукового дискурсу.

25. Специфіка соціогуманітарного наукового дискурсу.

26. Поняття «методологічна ситуація».

27. Соціологічний підхід до науки як форма натуралізму у філософії науки.

28. Місце когнітивного підходу до науки в системі сучасних філософсько-методологічних досліджень.

ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ

Оцінювання за формами контролю:

Філософія науки
Філософія науки	Min. –_ балів	Max. - _ бали


Виступи на практичних заняттях	5	26
Реферат з тем курсу	5	10
Іспит	9	18

· 1-34 відповідає оцінці «незадовільно» з обов’язковим повторним вивченням дисципліни;

· 35-59 відповідає оцінці «незадовільно» з можливістю повторного складання;

· 60-64 відповідає оцінці «задовільно» («достатньо»);

· 65-74 відповідає оцінці «задовільно»;

· 75 - 84 відповідає оцінці «добре»;

· 85 - 89 відповідає оцінці «добре» («дуже добре»);

· 90 - 100 відповідає оцінці «відмінно».

Шкала відповідності (за умови іспиту)

За 100 – бальною шкалою	За національною шкалою
90 – 100	Зараховано
85 – 89
75 – 84
65 – 74
60 – 64
1 – 59	не зараховано

За 100 – бальною шкалою	За національною шкалою
90 – 100	5	відмінно
85 – 89	4	добре
75 – 84	4	добре
65 – 74	3	задовільно
60 – 64	3	задовільно
35 – 59	2	не задовільно
1 – 34