Тема: Свідомість

 

1. Свідомість як пізнавальне і духовно-практичневідношення до дійсності.

2. Суспільно-практичний  і  культурно-історичний     характер  свідомості.

3. Індивідуальна і суспільнасвідомість. Закономірностісвідомості.

4. Структура суспільноїсвідомості

 

 

​1. Свідомість як пізнавальне і духовно-практичневідношення до дійсності.

​ Свідомість в широкому значенніцього слова є сфероюлюдськоїдуховності,  яка включає в себе світ думок,  світпочуттів і волю. Людина є єдиноюістотою на Землі, якійпритаманнасвідомість, духовнежиття. Джерелосвідомостікоріниться в особливостяхлюдськогобуття у світі.

Людина здійснюєсвійзв'язокзісвітом в трьох формах: практичній, пізнавальній і духовно-практичній. Вона не просто пристосовується до навколишньогосередовища (як природного, так і соціального), але й активно перетворює, освоюєсвіт і опановує його закони. Таке активнеопануваннясвітом як об'єктомвідбувається в форміпрактичноїдіяльності (матеріально-предметногоперетвореннядійсності) і теоретичної, пізнавальноїдіяльності, засобом і вищоюформоюякої є мислення. Пізнавальнадіяльність, і зокремамислення, спрямовані на нейтральне, суто об'єктивнезображеннясвіту і людини (людина так само можерозглядатися по аналогії з об'єктомзовнішньоїдійсності). Протелюдська духовна активність не обмежуєтьсялишеспрямованістю на об'єкт, на реальність „поза себе”. „Яка ж користьлюдині, щоздобуде весь світ, але душу свою занапастить?” (Мв., 16,26). Є й інша форма ідеальноїдіяльності, яка спрямованасаме на перебудовулюдськоїдуші. Це — духовно-практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людськусвідомість не можнаототожнюватитількизізнанням, з пізнанням, мисленням. За своєюсутністюсвідомість є здатністюлюдини не лишепізнаватисвіт, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб'єктивнимзначенням, співставлятисвоїзнання з цілямивласногоіснування, оцінюватисвіт не лише в його об'єктивних характеристиках, а як світсвогожиття. Свідомість є усвідомленнямсвоїхвчинків, їхнаслідків, вона нерозривнопов'язана з совістю, з відповідальністюлюдини за своїстосункизісвітомприроди і світом людей.

Отже, свідомість, з одного боку, є формоюоб'єктивноговідображення, формоюпізнаннядійсності як незалежноївідлюдськихпрагнень та інтересів. Результатом і метоюсвідомості як пізнавальноїдіяльності є отриманнязнань, об'єктивноїістини. З другого боку, свідомістьмістить в собіпроявсуб'єктивноговідношеннялюдини до дійсності як до світусвогожиття, його оцінку, усвідомленнясвогознання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісноговідношення до світу є осягненнясенсуіснуючого, міривідповідностісвіту та його проявівлюдськимінтересам та потребам, сенсувласногожиття. Якщомислення, пізнавальнадіяльністьпотребуєздебільшоготільки ясного вираженнязнання, дотриманнялогічних схем оперування ними, то духовнеставлення до світу і його усвідомленнявимагаєособистихзусиль, власнихроздумів і переживанняістини.

Духовнийсвітлюдини — це не лишеїїрозум, мислення, але й почуття, емоційністани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, щоспирається на сукупністьцінніснихорієнтирів і духовнихсмислів. Свідомість не дорівнюємисленню та знанням, вона є одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкоюдійсності. Будь-якийпроявдуховностівідбиває в собі (з різноюміроювираження) обидвіформиідеальноговідношення до світу — і пізнавальну, і ціннісну (духовно-практичну).

2. Сутністьлюдського духу, походженнясвідомостімістять в собібагатотаємничого, і навряд чилюдствоколи-небудьзнайдеостаточневирішенняцих проблем. Загадка людського духу завжди буде викликатинадзвичайнийінтерес і спробуновихваріантівїїрозкриття. Але певнийдосвід в пізнаннісвідомостівже є. В історіїлюдської думки сформувалися і набулипевноготеоретичного обгрунтуваннярізніпідходи до цієї проблеми. Свідомість є предметом вивчення не лише філософії, але й соціології, психології, фізіології, генетики, медицини. Очевидним є той факт, щолюдськасвідомістьмаспевнібіологічніпередумови, вона нерозривнопов'язана з матеріальнимносієм — головним мозком. Очевидним є і те, щобіологічнізакони і генетичнапрограма є невід'ємноюумовоюжиття і діяльностікожноїлюдини. Психічнежиття як відображеннядійсностіпритаманне не лишелюдині, але й тваринам. Але тільки у людинивиникаєвища, специфічна форма психічноговідображенняоб'єктивноїреальності — мислення, свідомість.

Якщорозглядатисвідомість з суто психологічної точки зору (як вищийрівеньорганізаціїпсихічногожиття і відображеннядійсності у форміпсихічнихобразів), то в складісвідомостіможнавиділититакіформипсихічноговідображення: підсвідоме, формичуттєвогоспоглядання, емоції, почуття, волю, мислення, самосвідомість. Сфера підсвідомоговключає в себе сукупністьпсихічнихявищ і процесів, прихованихвідсамоспостереження, не представлених в явній, увсідомленійформі. Вона охоплюєшироке коло явищ - віделементарних (інстинктів, навичок, автоматизмів, типовихемоційнихстанів) до найскладнішихпроцесів, щовпливають на художнютворчість, на інтуїтивніактипізнаннятощо. Формами безпосередньогочуттєвогоспогляданнявиступаютьвідчуття, сприйняття і уявлення. Більшскладнимелементомпсихічноговідображеннядійсності є емоції і почуття. Вони обумовлюютьвольовіпроцесилюдськоїпсихіки. Вищоюформоюпсихічноговідображеннядійсності є логічнемислення як засібпонятійногоосягненнясутності речей і розкриттязакономірностейоточуючогосвіту. Мислення як вища форма пізнавальноїдіяльностімаєсвоїрівні, віделементарноїдіяльностірозсудку, яка притаманна і тваринам (процесианалізу і синтезу, індуктивні і дедуктивніспособиміркування, експеримантальнадіяльність) до вищих форм понятійногопізнаннядійсності, творчогомислення:. Суб'єктивно-психологічніособливостііндивідавпливають І на таку складовусвідомості, як самосвідомість, аборефлексія (вона маєсвоїрівні і форми - самопочуття, самопізнання, самооцінка самоконтроль).

Але свідомість не є лише суб'єктивно-психологічною здатністюіндивіда, не с проявомлишепсихічноїсферижиття. З позиціїспецифікипсихічноїорганізації і суб'єктивно-психологічних особливостейвнутрішньогосвітулюдининеможливорозкритисутністьсвідомості. Проблема полягає в тому, щовитокидуховностілюдини не зосереджені в самому індивіді, вони маютьзовнішніщодоньогоджерела. Людина в своєму розвитку спирається на певніформидуховності, якііснуютьнезалежновід ЇЇ індивідуальноївідомості. Філософськісистемипо-різномувизначали факт об'єктивногоіснуваннядуховнихформоутворень. Релейніконцепціїапелюють до Бога, щонаділивлюдинудуховністю. Системиоб'єктивногоідеалізму (Платон, Гегель та ін.), констатуючиоб'єктивність форм духовності, факт їхіснування в просторілюдськоїкультури, пояснюють це наявністю поза- і надлюдськоїдуховноїсубстанції — абсолютного духу, світуідей, духовноїкосмічноїенергіїтощо. Сучаснийматеріалізм, на відмінувідрелігійних і ідеалістичнихконцепцій, основидуховностівбачаєсаме в людськомусуспільстві, в особливостяхсоціально-практичного і культурно-історичногобуттялюдини у світі. Згідно з матеріалістичноюконцепцією, свідомістьпороджуєтьсявсімрозвиткомматеріальногосвіту, його еволюцією. Але людськадуховністьвиникає не шляхом стихійного розвитку матеріївзагалі, а внаслідок розвитку такоїформиматеріальності, як людська практична діяльність, щовідбувається за певнихсоціальних умов.

Духовнийсвітлюдинисформувався у процесіантропосоціогенезу на основісуспільноїпраці і спілкуванняіндивідів. Особливістьлюдського способу буттяполягає в тому, щолюдинадіє не за біологічноюпрограмою, інстинктивноюсхемоюповедінки, вона не пристосовується до навколшиньогосередовища, а активно перетворює його в процесісуспільної практики, предметноїдіяльності. Причомуперетворення, зміназовнішньоїдіяльностіможливілише у відповідності з власнимизакономірностямиприроди. Тому в процесісуспільної практики людинавідображаєцізакономірності, сутності речей і явищ. На цьомугрунтуєтьсяздатністьлюдськогомислення до об'єктивностівідображення. До того ж людськадіяльність не обмежуєтьсявідтворенням, реконструкцієюнаявного стану речей. Вона є активною, творчоюдіяльністю. Людина здатнастворюватищосьнове, змінюватиприродніречі (але дотримуватисьзаконівприроди), продукуватиновіформи, відсутні в природі. Тому практиціпритаманна і така риса, як універсальність, тобтопотенційнаможливістьдіяти за логікоюнескінченноїприроди. Активність, творчість, універсальністьпритаманні і свідомості як ідеальному аналогу, відображенняпрактичноїдіяльності. Людина потенційно, в принципіздатнапізнати і відтворитибудь-який предмет природи, бовідноситься до існуючого з точки зорувсьоголюдськогосуспільства.

В процесісуспільноїжиттєдіяльностіформуєтьсясоціальний тип спадковості. Суспільнийдосвідакумулюється не лише у формах спілкування, в суспільнихвідносинах, не лише у засобах і знаряддяхпраці, але також і в мові. Мова виступаєзовнішньоюоболонкою думки, засобомпізнання, спілкування, збереження і передачісуспільногодосвіду та інформації. Незважаючи на те, що не всіелементи духовного життяможутьматимовнийвираз (наприклад, потреби, емоції, переживання, підсвідоміявища), свідомість як продукт суспільногожиттянерозривнопов'язана з мовою, опосередкована нею.

Джерелолюдськоїдуховностіміститься (всупереч примітивно-матеріалістичної точки зору) не в нервовійсистемі, не в геннійорганізації і не в структурах головного мозку. Щобзрозуміти акт народженнясвідомості, потрібновийти за межілюдської голови і тілавзагалі. Людина не народжується з готовоюсоціальноюпрограмою, з готовоюздатністю до мислення, до свідомості. Все це вона отримуєзавдякивключенню в суспільно-практичнудіяльність, в певнесуспільнесередовище, є історіюлюдськоїкультури. Особливість суто людськоїформивідображеннядійсності, яким є мислення, полягаєсаме в тих соціальнихумовах, якізмушуютьмозоклюдини в одну епохусприймати так, а в іншу - інакше.

Таким чином, будучи функцієюмозку, свідомістьзнаходиться поза сфероюбіологічнихзакономірностей, вона є суто соціальною за своїмпоходженням і змістом. Більш того, вищі прояви людськоїдуховності — безкорисливийпошукістини і сенсу, моральність, свобода, самосвідомість, релігійно-духовнийдосвід, переживаннякраси, творчість — не можуть бути поясненілишенеобхідністюфункціональногозабезпеченнясуспільногожиття, вони не є утилітарнимизасобамисуспільно-практичноїжиттєдіяльності. У цьомурозуміннідуховністьмаєнадсоціальну природу.

Самецяобставина   -   наявністьдуховнихабсолютів,   вищихцінностей  в свідомостілюдини   -  є  найважливішою в розуміннісутностісвідомості.      Поряд      з     релігійко-філософськими та ідеалістичнимиверсіями,    які    не    можнаігнорувати,  існує і матеріалістичнапозиціящодоцього   феномену.   Вона   полягає   в розумінніобумовленостілюдини та їїсвідомості не лишеконкретнимсуспільством,    соціально-економічнимиобставинами, приватнимицілями та інтересами, а всієюісторієюлюдства, щовтілена у світкультури.  Людська  культура  постає  як  складний  і суперечливийпроцесісторичного    „олюднення” самоїлюдини,  як процессамостворення нею своєїсутності. Саме в культуріконцентруютьсяісторичносформованізагальнолюдськіцінності.   Людина, будучи культурно-історичнимсуб'єктом, виходить за межібудь-якоїданоїсоціальності, їїсвідомістьвиявляєтьсяширшою і багатшою за будь-яку історично-обмежену форму відображеннядійсності. Саме в цьомувиявляєтьсянадсоціальний,   культурно-історичний    характер свідомості. Як культурно-історичнаістота, людина у своїйсвідомості дивиться на світочимасуспільногоцілого, намагаючисьпобачити в ньому те, щомаєзагальнолюдськезначення і цінність. Безумовно, свідомістьвизначаєтьсяконкретно-історичноюформоюсуспільногобуття, вона   є   відображеннямсуспільно-практичних  умов життєдіяльності людей, але вона є й відноснонезалежноювідцих умов. Навіть - точніше буде сказати - наскількилюдиназдатнапідноситися над безпосереднімиумовамисвогожиття, виходити за межі конкретного соціуму, визначатисвоєжиття не готовими стереотипами і пануючими в суспільствіуявленнями, а духовнимицінностямилюдськоїкультури, настільки вона є вільноюособистістю, настількиїїжиттямаєдійсноусвідомлений характер.

Прилученнялюдини до світулюдськоїкультури та його сенсів не є автоматичним. Вонообумовлено не лишесуспільнимсередовищем, певноюепохою, данимсуспільством, етносом, соціальноюспільнотою, до якоїналежитьіндивід, але й його особистимизусиллями, внутрішньоюроботою, власнимиуподобаннями та моральноюпозицією. В такійплощині проблема суспільного характеру свідомостіпостає як проблема співвідношенняіндивідуальної  і  суспільноїсвідомості.

3. Свідомість, як усясукупністьдуховноїтворчості людей, є єдністюіндивідуальної і суспільноїсвідомості. Індивідуальнасвідомість - це свідомість кожного окремо взятого індивіда, це духовнийсвіткожноїособистості. Людина як суспільнаістотабачитьсвітскрізь призму певногосоціуму - суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальнійсвідомостівідбиваютьсясуспільніідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, щонароджуються та існують в соціальномусередовищі. Свідомість є відображеннямсуспільногобуттяіндивідів, вона завждивиявляється з суспільнійформі. В одному випадкулюдинавідображаєсвіт і усвідомлюєсвоєбуття в форміміфологічноїсвідомості, в іншому - філософської, наукової, у третьому - художньої, релігійноїтощо. Свідомості,  як такої, без і незалежновідконкретноїсуспільноїформи, просто не існує. Суспільнасвідомість і є існуваннямсвідомості у суспільнійформі, у виглядіпевногосукупного результату людськоїдіяльності, у форміспільногонадбання., здобуткусуспільства.

Суспільнасвідомість є відображеннямсуспільногобуття; - це духовне, ідеологічнежиттясуспільства; - це сукупністьідей, теорій, поглядів, виробленихсуспільством, чи великою соціальноюгрупою та тівідносини, в які люди вступають в процесіцьоговиробництва. Вона не є простою сукупністюіндивідуальнихсвідомостей. Особливістюсуспільноїсвідомості є те, що вона, пронизуючиіндивідуальнусвідомість, оформлюючиїї, набуваєоб'єктивної, незалежноївідіндивідів та їхсвідомостіформиіснування. Вона втілюється з різноманітніоб’єктивніформидуховноїкультурилюдства — в мову, в науку, філософію, в мистецтво, в політику і право, мораль, релігію і міфи, в народнумудрість, в соціальнінорми і уявленнясоціальнихгруп, націй, людства в цілому. Всіціелементи духовного світулюдиниіснуютьвідноснонезалежновідіндивідуальноїсвідомості і суспільногобуття, вони відносносамостійні, маютьвласніособливості розвитку, успадковуються, передаютьсявідпокоління до покоління. 

Кожний індивідформує свою свідомість через освоєннясуспільноїсвідомості. Але індивідуальнасвідомість так само, як і суспільна, є відносносамостійноюсистемою, вона не є абсолютно визначеноюлишесуспільноюсвідомістю.

Духовнийсвітлюдинимаєіндивідуально-неповторну форму. Індивідуальнірисисвідомостііндивідапов'язані не тільки з конкретнимиособливостями його життєдіяльності. Вони залежатьвід його нейрофізіологічних структур, особливостейпсихіки, генетичноїорганізації, відрівня його власних сил і здібностей.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільнасвідомістьопосередковують одна одну: кожний індивідрозвиває свою свідомість через творчеосягненнядуховнихздобутківминулихпоколінь і сучасності, а розвитокдуховностілюдстваздійснюється через індивідуальнідосягнення, духовнівідкриттяокремихособистостей.

Отже, можназробитипевнівисновкищодозакономірностей і особливих рис свідомості:

-​свідомість є вищоюформоювідображеннядійсності і способом ідеальноговідношення  до   світу;   їїособливості   і   закономірностіобумовленісуспільно-практичним і культурно-історичвим способом людськогоіснування;

- свідомістьіснує в двох формах ідеальноїдіяльноті — теоретичній (пізнавальній) і духовно-практичній (ціннісній);

- людськійсвідомостіпритаманназдатність  до   об'єктивностівідображеннядійсності; вона є активною, творчою та універсальноюдіяльністю;

- свідомістьопосередкована   мовою,   яка   є   засобомдізнання, спілкування, збереження і передачіінформації;

- свідомістьіснує в єдностііндивідуальної і суспільної форм, яківзаємопов'язані,   взаємообумовлені,   але,   одночасно,   існують   як самостійні, відноснонезалежні одна відодної.

1. Суспільнасвідомістьмаєскладну структуру − різноманітнірівні і форми. Попередньовжебулозазначено, щосвідомістьвиявляє себе в двох формах ідеальногоосвоєннясвіту − як пізнавальнадіяльність і як духовно-практична, ціннісно-мотиваційка сфера свідомості. За пізнавальнимиможливостями і особливостямивідображеннясуспільногибуттявиділяютьрівнісуспільноїсвідомості − емпіричний (буденнасвідомість) і теоретичний. Сфера ціннісноговідношення до дійсності, соціальнебаченнябуття з позиціїокремихсоціальнихгруп і суспільства в ціломупредставленісоціальноюпсихологією і ідеологією. Крімцихелементів, виділяютьформисуспільноїсвідомості, які є формами пізнаннядійсності і, разом з тим, духовно-практичними формами усвідомленнясвіту і людини (мораль, право, релігія, мистецтво, філософіятощо).

Емпіричнийрівеньсуспільноїсвідомості є відображеннямдійсності в межах повсякденногожиття. Часто емпіричнусвідомістьназиваютьбуденноюсвідомістю, абоздоровимглуздом. Буденнасвідомістьформуєтьсястихійно в процесібезпосередньогожиття. Вона включає в себе накопичені за вікиемпіричнийдосвід, знання, норми та зразкиповедінки, уявлення, традиції. Це є розрізнена і несистематизованасукупністьуявлень і знань про явища, що лежать на поверхніжиття і тому потребуютьобгрунтування і доведення.

Соціальнапсихологія за рівнемвідображення є часткоюбуденноїсвідомості. Але пізнання не є їїосновноюфункцією. Соціальнапсихологіяздійснюєрегулятивнуфункціюбезпосередньогожиття людей. В нійвідбиваютьсяпсихологічніриси і почуттєвістанисоціальнихгруп і суспільствавзагалі. Можнаговорити про особливостінаціональної, класовоїпсихології, психологіїрелігійнихгруптощо. Суспільнапсихологіяохоплює всю різноманітністьпочуттєвихстанівсуспільства: релігійних, моральних, естетичних, станівсимпатії і антипатії, страху, відчаю, незадоволеності, надії, злагодитощо. Проявамисоціальноїпсихології є такіявища, як соціальна воля, громадська думка, традиції, звичаї, чутки, мода та інші.

Теоретична     (раціональна)     свідомістьвиходить     за     межіповсякденності. Це є системна, теоретично оформлена сукупністьідей, поглядів, переконань. Вони узагальнюютьдосвід практичного життя і буденноїсвідомості,     відрізняютьсяпослідовністю,     логічністю, потребують  теоретичного  обгрунтування  і  доведення,   пов'язані з філософсько-світоглядними принципами і настановами.

Ідеологія так само, як і соціальнапсихологія, спрямована на регулюваннясуспільнихстосунків. Вона є певнимвиразомсуспільнихцінностей, орієнтацій, інтересів і норм поведінки. Але на відмінувідсоціальноїпсихології, ідеологія є упорядкованою і теоретично оформленоюсистемою, тобто в пізнавальномупланівиступає на рівнітеоретичноїсвідомості.

Традиційноідеологіювважалитеоретичноюформоювираження і захистусоціально-класовихінтересів. Справді, для певногокласуабосоціальноїспільнотипритаманнісвоїцінності і інтереси. Соціальнапсихологія є їхбезпосереднім і стихійносформованимвиразом, ідеологія ж створюєтьсяцілеспрямовано, певнимигрупамидюдей, зайнятих​ в сфері      духовного    виробництва. Вона прагне в систематизованій  і    обгрунтованійформіпредставитичасткові, приватніінтереси, щопритаманнілишепевномукласуабосоціальнійгрупі, як спільні, загальнолюдські. Кожнаідеологіянамагаєтьсязахиститисвоївласніінтереси, виправдатиїх, протиставитиїхінтересаміншихсоціальнихспільнот. Але такий виразнийвузько-класовий характер ідеологіявиявляє не в будь-якомусуспільстві.

Ідеологія служить не лишеприватнимінтересампевноїсоціальноїспільноти, але й суспільству в цілому. Ідеологіявиступаєпевнимутилітарнимзасобомкультури, щозабезпечуєінтеграціюсуспільства, його   відтворення,    нормальнефункціонування.    Вона   організує, консолідуєсоціальні сили, стимулює і спрямовуєсоціальнуактивністьчленівсуспільства. В будь-якомусуспільствііснують і позаідеологічнікультурнізразки і норми (цінності, суспільніцілі та ідеали, нормижиття),   якірегулюютьсоціальністосунки.  Але  в  разіслабкостісоціуму, цізасоби не спрацьовують і виникаєнеобхідність у певного роду штучному способіінтеграціїсуспільства. Саме таким суспільствам, яківтратиливнутрішнійпотенціал  для консолідації  та  інтеграціїсвоїхчленів,  притаманнавузько-класоваідеологія. Саме тут корінитьсяможливістьгіпертрофії,   абсолютизаціїідеології, яка перетворюється в своєріднийаварійниймеханізмзахистуцілісностісуспільства − в державнуідеологію. Державна ідеологія є спробоювладисформуватиособливіморальні, культурніосновиінтеграції, яких не вистачає в масовійпсихології і буденнійсвідомостісуспільства. Держава з достатньосформованоюправовоюсистемою не потребуєкласовоїідеології, бо тут править вже не один клас, а масовийсуб'єкт. Саме  в  правовійдержавівиникаєявищемасовоїідеології. Вона спрямована не стільки на захистполітичнихінтересівпевногокласу, а на масоведуховневиробництво, на  продукуванняідей,  значень, образів і символів, щонадаютьжиттюіндивідівпевнийсенсіснуваннясаме у цьомусуспільстві. Сучаснаідеологія все більшорінтується на релігію, мораль, мистецтво,      спирається  на культурні і загальноцивілізаційніосновицілісностісуспільства.

Проте   не   потрібнозабувати   про   негативнийвпливбудь-якої (класовоїчимасової)   ідеології   на   свідомістьіндивіда.   Свідоместавлення до життя, свобода індивідапотребуютьвласних, особистихзусильрозумінняіснуючого,   усвідомленнясенсусвоїхвчинків, суспільнихподій. Ідеологія ж продукує і пропонуєготові для споживаннясмисли і значення. Вона нав’язує, рекламує і пропогуємасовістереотипи, пануючіупередження, уніфікованіколективні думки і розповсюдженіпереконання. Тим самим ідеологіязавжди готова зняти з індивідатягарвідповідальності  за самостійнийвибір, позбавити його свободимислення і діяльності. Тому ідеологізаціясприймаєтьсяособистістю як несвобода, як позбавлення права самостійномислити, як маніпулюваннявласноюсвідомістю з боку суспільства та його масовоїкультури.

Формисуспільноїсвідомостівиникаютьвнаслідок розвитку різних форм діяльності (моральних, правових, релігійнихтощо) і є їхідеальнимивідтвореннями. Кожна форма суспільноїсвідомостівідображаєсвіт у всій його цілісності, але відповідно до своєїспецифіки і свогопризначення.

 

1. Першоюнерозчленованоюформоюсвідомостібуламіфологія. Вона виникла і булаєдиноюформоюдуховності на початковихстадіях розвитку суспільства. Нема жодного народу в світі, який би не мавсвоєїміфологічноїсистеми. Міфологія є своєрідним началом людськоїдуховності, в синкретичному, нерозчленованомувигляді вона містилазародоквсіхмайбутніх форм і способів духовного освоєннясвіту. З розподіломпраці на матеріальну і духовну (щовідбулося в періодстановленнякласовогосуспільства) сталасядиференціаціяміфологічноїсвідомості. Виникає система моралі, релігія, мистецтво, філософія, політична і правовасвідомість, наука.

2. Політичнасвідомість є сукупністюідей, щовідображаютьсоціально-групові, класовівідносини в суспільстві, центром яких є певнеставлення до влади. Самепоняттявлади є ключовим для політичноїсвідомості. Воля державноївладитрансформується в право  і виступає як  юридичний закон. 

3. Правовасвідомістьрегулюєсоціальністосунки з позиціїзакову, вона є сукупністюпринципів і норм поведінки, щосанкціонованідержавою. Правовасвідомістьзабезпечуєгромадський порядок, регулюєсуспільнівідносини, виходячи з сформульованих і утвердженихправовимиустановами і закладами вимогналежної з точки зору закону поведінки.  Правосвідомість на рівнііндивіда є усвідомленням   і  відстоюваннямсвоїх     прав,   визначенням    і дотриманнямвідповіднихобов'язків.

Право не можерегулювативсі без виняткусуспільнівідносини, вонорегулюєлишенайважливіші з точки зору держави стосунки. Рештасуспільнихвідносинрегулюєтьсямораллю (а такожзвичками, традиціями, ритуалами, громадськоюдумкою, якічасткововходять в  мораль).

4. Моральна свідомість є сумою правил суспільносхваленоїповедінкиіндивідів. Вона охоплюєдійсність у форміморальних норм − вимог, яких повинна дотримуватисялюдиназгідно з суспільним і власнимусвідомленням  добра  і  зла. Вимогиморалі   не   маютьпідтвердження в певнихустановахчи закладах, вони підтримуютьсягромадськоюдумкою, владоюзвичаїв, усталеними нормами, оцінкамисуспільства і соціальнихгруп. Моральна свідомість на рівнісуспільства − це тівимоги,   якіприписуютьсяіндивіду  і  яківін   повинен виконувати в силу соціальногообов'язку. Таким чином, суспільна мораль є способом адаптування до суспільногосередовища, сфероюсуспільноїнеобхідності. Але є й вища форма моральноїсвідомості, яка виявляє себе на індивідуальномурівні − моральністьособистості. Моральність, щозаснована не на зовнішніхвимогахсуспільства, а на внутрішніхчинниках − совісті, співпереживанні,  на   власномуусвідомленні добра і зла, − є проявомлюдськоїсвободи.

5. Естетична  (художня)   свідомістьспрямована   на   пробудженнялюдини до творчості, на піднесеннялюдськоїчуттєвості. Вона відображаєдійність у форміхудожніхобразів. Основноюцінністюхудожньоговідношення до дійності є краса як символічне-чуттєвевідображенняреальності, як проявдоцільності і досконалостіпевногоявища, його відповідностіідеалу, як відповідністьхудожньоїформизмісту. Професійноюформоюестетичноїсвідомості і певнимсоціальнимінститутом є мистецтво.

6. Є дещоспільнеміжфілософією і релігійноюсвідомістю. І релігія, і філософіяспрямовані на усвідомленняграничнихсмислівлюдськогобуття,   на  пошукглибинноїєдності  і  зв 'язкулюдини  з світовимуніверсумом. Але здійснюютьсяціцілірізними способами, різними шляхами. Так, філософія є теоретичним, поняттєвимміркуванням над проблемами сенсулюдськогоіснування. Це наближуєїї до науки. Але на відмінувід науки, філософіяслугує не лишецілям теоретичного пізнання, а,  насамперед, цілямлюдськогосамовизначення в світі, цілямзлагодиміжлюдиною і світомїїбуття. Тому вищоюцінністюфілософськогопізнання є мудрість, як переживання і усвідомленняістини, як особистіснеосягненнясмислів і значеньіснуючого, шляхівтворчогосаморозвиткулюдини. Релігія, спираючись не на знання, а на релігійнувіру, вказує на духовно-практичні шляхи для осягнення і здобуттясенсужиття. Вона даєдуховніорієнтири для подоланнялюдиноюсвоєїскінченності, для досягненнябезсмертя, маєсвоїспецифічніформиусвідомлення і переживанняєднаннялюдини і світу.

7. Наука як форма суспільноїсвідомостіспрямована на відображенняоб'єктивнихзакономірностей і зв'язків природного і соціальногосвіту. Вона систематизуєоб'єктивнізнання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основноюцінністюїї є істина. Наука маєтеоретичний і емпіричний (експсриментально-досвідний) рівнідослідження і організаціїзнання, спирається на спеціальнозроблену систему науковихметодівпізнання і доведеннязнань. Як соціальнийінститут наука оформляється у ХVІІ-ХVIII століттях. За своїми видами наука поділяється на гуманітарні, технічні науки і природознаство.