Тема 5. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

3. Філософія Гегеля як найвище досягнення німецької класичної філософії.

Георг – Вільгельм Фрідріх – Гегель (1770-1831) народився у м. Штуттгарті, навчався на теологічному факультеті Тюбінгенського інституту, займався домашнім учителюванням, був директором Нюрнберзської гімназії і, нарешті, завершив свій творчий шлях ректором Берлінського університету. У 20-то роки ХХ ст. гегелівській філософії було надано статус офіційної філософії прусського уряду.

Він вважав, що основою світу є духовна суцбстанція – абсолютна ідея, яка є єдністю свідомості та самосвідомості. Водночас це не лише субстанція, а й суб”єкт, тобто діючий розум. Це означає, що абсолютна ідея – усе-породжує – усе охоплює і – все залучає у поле свого інтелектуального споглядання (рефлексії).

Отже, абсолютна ідея є

-єдина всеохоплююча реальність, субстанція;

-єдиний універсальний чинник всіх форм буття, тобто суб”єкт;

-єдине рефлексивне поле світових процесів, тобто світовий дух або розум.

Принципи гегелівської філософії:

-принцип тотожності мислення і буття (все, що є породжене мисленням і може бути зведеним до нього);

-принцип усезагального зв”язку (все пов”язане з усім);

-принцип розвитку.

Оскільки рух – це зміни, то він передбачає наявність внутрішніх відмінностей, граничним проявом яких постають протилежності.

Життєвий цикл Абсолютної ідеї

ТЕЗА  - Самототожність ідеї (її зміст=логіка);

АНТИТЕЗА -  Заперечення попереднього стану (природа, тобто множинність, мінливість, еволюція);

СИНТЕЗ -  Заперечення 2-ї стадії (заперечення заперечення) Завершення самопізнання (абсолютне знання).

Стадії розвитку абсолютної ідеї: „ Феноменологія духу”

1.     природа „Філософія природи”

2.     історія суспільства та особа –„Філософія історії”. „Філософія права”

3.     дух (свідомість) –„Наука логіки”. „Філософія духу”. „Філософія релігії”. „Естетика”. „Історія філософії”.

Якщо джерела гегелівської філософської системи містяться у „Феноменології духу”, то серцевина – у „Науці логіки”. Створив діалектичну логіку. До неї входять три частини: буття (якість – кількість - міра); сутність, поняття. Свою логіку Гегель розглядав як логіку розуму, а не розсудку, тобто це була логіка, здатна здійснювати рух думки в окреслені цілого, а не часткового, не уникаючи протиріч.

Грандіозна система абсолютного ідеалізму, як її називав сам Гегель – третя після Аристотеля та Фоми Аквінського спроба охопити всю сукупність знань своєї епохи. Її абсолютна ідеалістичність полягає в тому, що вона долає обмеженість ка об”єктивноготак і суб”єктивного ідеалізму, синтезуючи зміст перщого та другого.

         Формою абсолютної ідеї є діалектичний, або, як його називав Гегель, спекулятивний метод. Це форма саморуху поняття, в основі якої лежить принцип заперечення заперечення.

         Знаряддям звільнення духу є процес пізнання, вершиною якого Гегель вважав абсолютне знання у формі його власної філософії. Вся всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свбоди – прогрес, який ми повинні пізнати в його необхідності.

1.     Антропологічний принцип філософії Л. Фоєрбаха.

Людвіг Андреас Фоєрбах (1804- 1872) народився в сім”ї криміналіста у м Ландсхуті (Баварія) Після закінчення місцевої гімназії 1823 р. вступив на теологічний факультет Гейдельберзького університету. Згодом перейшов до Берлінського університету, де слухав лекції Гегеля. Під їх впливом і формувалися погляди Фоєрбаха. У 1828 р. захистив дисертацію „Про єдиний, загальний і безконечний розум”, написану в дусі гегельянства. Ставши приват-доцентом читав курс гегелівської філософії та історії філософії Нового часу. Через рік він надрукував анонімно „Думки про смерть та безсмертя”, спрямовані проти важливих догматів християнства. Авторство Фоєрбаха було встановлено, праця конфіскована, і філософ був позбавлений права викладання.

1836 р. Він одружився і протягом 25 років майже безвиїзно жив у селищі Брукберг, де його дружина була співвласником невеликої фарфорової фабрики. Фабрика збанкрутувала, і філософ переїхав до Рехенберга (поблизу Нюрнберга), де у скруті провів останні роки.

  Повний розрив Фоєрбаха з гегельнством та ідеалізмом знаменувала його стаття „До критики філософії Гегеля” (1839).

Дійсна філософія протилежна релігії. В основі истанньої лежить віра, в основі філософії – знання, прагнення розкрити дійсну природу речей. Тому найперше завдання філософії, вважав він, є критика релігії.

Нова філософія, стверджував Фоєрбах в „Основах філософії майбутнього” (1841), має своїм принципом не абсолютний,тобто абстрактний дух, не розум сам по собі, а дійсну і цілісну істоту – людину.

Редукція (зведення) буття взагалі до людського буття лежить в основі антропологічного матеріалізму. Мистецтво, релігія, філософія або наука є виявами справжньої людської сутності.

Якщо релігія є сутністю людини, якщо вона є свідченням людської необхідності, то, за Фоєрбахом, слід повернути людині всю повноту її життя, піднести, звеличити людину. Все через людину, і тому справжньою філософією може бути лише антропологія.

На місце любові до Бога Фоєрбах закликає поставити любов до людини, на місце віри в Бога – віру людини в себе саму. На думку Фоєрбаха, філософія любові здатна витіснити релігію як перекручену форму самоусвідомлення. Єдиним Богом для людини постає тільки людини.

Німецька класична філософія вичерпала ідейний методологічний потенціал класичної філософії і постала, з одного боку, неперевершеним взірцем культури мислення, а з іншого – як переддень появи принципово нової філософії.