Навчальні матеріали з дисципліни
«Філософські пробеми сучасного природознавства»
для магістрів-екологів (Інститут біології та медицини)
Викладач: професор Сидоренко Л.І.
Тема: Етика науки
1 Виникнення етики науки та поняття етосу науки
2 Етичні імперативи Роберта Мертона
3 Етичний вимір постнекласичної науки
4 Свобода, вибір та відповідальність ученого
5 Етичні проблеми сучасної науки
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна:
Добронравова І.С., Сидоренко Л.І. Філософія та методологія науки. К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. Роздул 1.5.
http://www.philsci.univ.kiev.ua
Філософія науки. Підручник для аспірантів. Київ: «Київський університет», 2018. Розділ 2.4. http://www.philsci.univ.kiev.ua
Додаткова:
Фукуяма Ф. Наше постчеловеческоебудущее. Последствиябиотехнологическойреволюции.
https://www.e-reading.club/book.php?book=143497
Хабермас Ю. Будущеечеловеческойприроды. На пути к либеральнойевгенике? / Пер. с нем.
Швейцер А. Благоговение перед жизнью / [Сб работ] : Пер. с нем.
Curry, Patric. On Ecological Ethics: A Critical Introduction[Електронний ресурс] / PatricCurry //The Campaing for Political Ecology. – 2008. –P.1-23.-
Режим доступу:
http://eco.gn.apc.org/pubs/ethics_curry.html
1. Виникнення етики науки та поняття етосу науки
Аксіологічні та етичні проблеми, що постають в сучасних соціоцивілізаційних контекстах, є предметом етики науки, біоетики та екологічної етики. Якщоговорити про становлення і утвердженнястатусу проблем етики науки то треба означити 70-ті роки ХХ ст. Це час, коли проблемиетичногосмислунауковихдослідженьв певнихгалузяхприродознавства привернули увагусвітовоїнауковоїспільноти.
Предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають спрямовувати: не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину.Це було пов'язано з розвитком молекулярної біології і генної інженерії. Етичніпроблеми, яківиникли в зв'язку з названимигалузямибіології, буловизначено як "викликбіології».Булаокреслена проблема потреби "нового етосу науки".
В перекладі з грецькоїетос - звичай, вдача, характер. В давньогрецькійфілософіїетос - сукупність рис індивідуального характеру, щовизначаєповедінкулюдини. Відповідноетика - наука про принципиправильноїповедінки.Нормативністьетичнихпринципів в людськомужитті є загальновизнаною.
В другійполовині ХХ ст. науковаспільнота активно обговорювалаїхнормативність в науковихдослідженнях.Слідвідзначити, щоморальніпроблеми в науковомудослідженні не були новиною для учених. В 60-ті роки ХХ ст. етичні проблеми були пов’язані з розвитком ядерної фізики. В 70-80-ті роки ХХ ст. знов постало питання: наука чи мораль? Це було спровоковано успіхами молекулярної біології та генної інженерії.
Осмислення науки в такій площині дозволило визначити її етичні проблеми як проблеми, які пов'язані з усвідомленням того, що на дослідницьку діяльність вченого впливають соціокультурні фактори, зокрема - моральні норми. Етичніпроблемивиникають в реальному процесінауковогодослідження і стосуютьсярезультатів, якіможутьвплинути на існування і розвитоклюдини, суспільства, культури, цивілізації. Останнімидесятиліттямиоб'єктометичних проблем вважають живе табіосферу в цілому – виниклибіоетика та екологічнаетика. Етичніпроблемипов'язані з моральнимвиборомдослідника, вченого і передбачаютьвідповідальність морального характеру - перед собою, науковимспівтовариством, суспільством за той вплив, якийспричинениййогодослідженнями та їх результатами.
2. Етичні імперативи Роберта Мертона
Вперше на етосі науки наголосилРо́бертКи́нгМе́ртон -1910 - 2003) — один з найвідоміших американських соціологів. Він розглядав науку як особливий соціальний інститут з власнимиціннісно-нормативнимирегулятивами. За Мертоном, наука досягати сворєї головної цілі – нарощувати достовірне знання, якщо учені слідуютьімперативам наукового етосу. Етос науки Мертон визначав як комплекс цінностей та норм, що вважається обов’язковим для людини науки. Норми представлені в формі приписів, заборон, переваг та дозволів. Імперативи наукового етосу передаються навчанням та прикладами та підримуються санкціями. Вони інтерналізуються ученим. Так формується його наукова совість (сумління). Науковий етос не є кодифікованим. Однак його можна вивести з тієї моральної єдності учених, яка виявляється в звичайних наукових практиках та в моральному обуренні, коли такий етос порушується.
На думку Мертона, етос науки створюють 4 моральні вимоги:
1.Универсализм – Universalism –
оцінка будь-якої наукової ідеї чи гіпотези залежить лише від її змісту та не залежить від наукового статусу, ставлення до автора, його національності, статі тощо.
2.Колективізм (Communism) –
Відкритість результатів наукових досліджень для наукової спільноти.
3. Безкорисливість – Disinterestedness -
дослідник не має прагнути особистої вигоди,
окрім розв’язання наукової проблеми
4. Організований скептицизм – OrganizedSkepticism -
критично ставитися як до власних ідей,
так і до ідей колег.
Систему етичних норм Мертона назвали «CUDOS» -
за першими літерами назви кожної з них:
С - Communism + U - Universalism + D - Disinterestedness
+ OS - Organized Skepticism
В фукціональному сенсі слідування названим етичним нормам вимагало від дослідника розв’язувати такі ділеми:
швидкопередавати власні наукові результати колегам, однак не квапитися з публікаціями;
сприйматиновіідеї, однак не піддаватисяінтелектуальній моді;
прагнутиздобуватизнання, яке матимевисоку оцінкуколег, алепрацювати не звертаючи увагу на оцінку результатів своїх досліджень;
захищатиновіідеї,але не підтримуватинеобачнівисновки;
докладати максимальних зусиль, щоб знати роботи, що є в його галузі, однак пам’ятати, що ерудиція іноді гальмує творчість.
вчитися у визнаного майстра і наслідувати його, однак зберігати індивідуальність.
Отже, Мертон визначив принципи етосу ученого. Чому ж в к.ХХ ст. постає проблема «нового етосу науки»? Справа в 2-х взаємопов’язаних причинах. Перша – успіхи в створенні новітніх біотехнологій, що в перспективі мало призвести до сфери конструювання живих форм та людини. Друга - постання нового типу наукової раціональності – постнекласичного у відповідь на потребу пізнання складних самоорганізованихлюдиномірних систем.
3. Етичний вимір постнекласичної науки
Якщо подивитися на історію людського пізнання, то з'ясуємо, що в її яскравих подіях моральні максими також відігравали суттєву роль. Виникали складні ситуації морального вибору, Але вони виникали, так би мовити, постфактум. Схематично представляючи: спочаткунауковевідкриття, теорія, а потімвже - бути чи не бути? Чивіддавати за них життя? Ситуація принципово змінилася в постнекласичній науці, коли ціннісні, зокрема етичні принципи включені безпосередньо в процес дослідження і спрацьовують як його регулятиви, визначаючи саму можливість або неможливість дослідження.
Отже, постає нова традиційністьнауковогодослідження, яка вимагаєвідповіднихдійдослідника. Новимстає те, що правилами дослідженнястають не лишенауковообґрунтованіположення, а й моральнівимоги. Таке має стати природним для науковця. Тобто стати принципом його етосу.
Оскільки постнекласична наука вивчає складні об’єкти з нелінійною поведінкою, то передбачити їх поведінку завчасно неможливо. Тому, дослідники характеризують етоспостнекласичної науки як багатомірний. Зокрема, Л.П.Киященко вважає. що етоспостнекласичної науки виявляє мінливість функціонуючих в ньому норм та цінностей та спонукає до пошуку відповідей зі спектру можливих. Отже, такий етос обстоює право вибору при пошуку правильного рішення. Вибір завжди пов’язаний:з ризиком та з відповідальністю
4. Свобода, вибір та відповідальність ученого
Усвідомленнявченимнеобхіднихморальних норм реалізуєтьсяв фактівідповідальностівченого. В етиці науки сформувалося поняття «персогнальна етика дослідника» - відповідальність за достовірністьматеріалу, коректність в використанніробітсвоїхколег, обґрунтованістьвисновків. Однак, целише «елементарнаетика».Непорушні правила, але лише ними не вичерпуєтьсяетичнавідповідальність ученого. Етика ученого – більш широке поняття. Воно включає морально мотивовані дії та вчинки наукової спільноти, що націлені на зменшення ризиків використання результатів науки для людства Відомий західний методолог науки Е.Агацці підкреслює, що в етиці дія вважається морально завершеною, коли має передбачувані негативні наслідки. "Складна проблема виникає, однак, у тих випадках, коли дія як така, не є морально індиферентною, має позитивну ціль (можливо, більш ніж позитивну) і разом з цим - передбачувані негативні наслідки…В цій ситуації виникає етичне питання: "Хто буде відповідати за наслідки?"
В кінці ХХ ст. наукова спільнота та суспільство усвідомили, що потрібне регулювання наукових досліджень Зокрема, це стосувалося регулювання досліджень, пов’язаних з трансгенними організмами. Так, переважна частина програм ООН, UNIDO, UNEP включала проекти міжнародних домовленостей, пов’язаних з трансгеннимиорганізмами. Зокрема, Стаття 13 “Конвенції про права людини в біомедицині, щоприйнята(в 1996 році) Радою Європи, наголошує: «Втручання в геном людини, яке націлене на йогомодифікацію, можездійснюватисьлише в профілактичних, терапевтичних, абодіагностичнихцілях і лише за умови, щоподібневтручання не націлене на зміну геному нащадківданоїлюдини».
Етичні правила тасвобода науковогопошуку
З метою захистити людину в біомедичних дослідженнях від ризику створюються етичні та біоетичні комітети. Етичнийкомітет — це структура, яка включаєфахівців, а такожпредставниківгромадськості. Оскількидослідженняпов’язане з ризиком, важливо, щобйогосутністьбулазрозуміла не лишевченим,а й нефахівцям. Ризикмає бути виправданийнелише в розумінніфахівців,а й у свідомостіпересічноїлюдини,
Отже, якщо етичні вимоги – пріоритетні, то як же бути зі свободою наукового пошуку? Питання складне, однак маємо враховувати таке. По-перше, моральніпринципине замінюютьнаукові знання. Однак,по-друге,певніобмеження на хіддослідження та використанняновітніх дослідницьких технологій вони накладають. Особливо, якщо ситуація є неоднозначною в дослідницькому та в моральному смислі. Тоді учений має зробити вибір та повною мірою виявити власну відповідальність. При цьому він сприрається на етос ученого. Як приклад можна навести «Етичний кодекс ученого України», в якому сформульовані принципи біомедичної етики:повага до особистості (право прийняття самостійного рішення, повнота інформування), милосердя (не нашкодь, доможися максимальної користі для людини), справедливість (чесний розподів між бідними та багатими верствами населення користі та зниження ризиків) тощо.
5. Етичні проблеми сучасної науки
Саме визнання сучасних етичних проблем в наукових дослідженнях пов’язане з генною інженерією, про що говорилося в попередніх частинах теми.Етичною максимою наукового пізнання живого є вимога узгоджувати дослідницькі дії з принципом самоцінністі живого, зокрема і людини як унікальної живої системи. Втручання в генетичний апарат людини викликає занепокоєння тому, що його наслідки непередбачувані, отже, можуть загрожувати людині, людству. Крім того, в етичній площині постає і проблема обмеження персональної свободи. Таку можливість намагається оцінити німецький філософ Ю.Габермас в статті «Майбутнє людської природи. На шляху до ліберальної євгеніки?», розглядаючи гіпотетичну ситуацію, в якій батьки вирішують,якою генетично має бути їх майбутня дитина. Габермас робить висновок, що прибічники генетичних трансформацій людини – «ліберальної євгеніки», дуже спрощують розуміння людиниґ, оскільки проводять паралель між природним та соціальним розвитком. До речі, в відомому американському фільмі «Гаттака» виразно показані долі людей в умовах домінування генноінженерних технологій. Автори фільму дають нам надію, що традиційна людськість перемагає. Але як буде насправді в перспективі цивілізаціного розвитку – ми не знаємо.
Свою картину людської перспективи пропонує трансгуманізм. Це напрям, що дивиться на конструювання живого, включаючи людину, не просто оптимістично, а й вбачає в цьому шлях до вирішення проблеми безсмертя живого та людини. Мету трангуманісти вбачають в досягненні проектованого поліпшення природи людини на основі використання найсучасніших результатів науки та технологій. Концептуально трансгуманізм представляє наступне: людина продовжує еволюціонувати, але спонукають до цього не біо- або соціальні важелі, а науково-технологічні практики. Так еволюція стає керованим процесом. Джерелом очікуваного прориву дослідники вважаютьNBIC-конвергенцію та розв’язання на цій основі проблем, які вважаються нерозв’язуваними. Серед них проектоване задання параметрів живих систем, людської тілесності та проблема безсмертя людини. Трансгуманістична концепція має чимало прихильників. Серед них астрофізик СтівенГокінг, генетик ДжеймсУотсон, біоетик Артур Каплан.
Опоненти вважають необмежене технологічне втручання в живе, людину загрозливим та аморальним, оскільки технологічні практики можуть відібрати у людини вибір ще до народження, а він є необхідна умова свободи. Сучасний американський філософ Ф. Фукуяма наголошує, що технології лише створюють ілюзію свободи. Відсутність меж для творячої діяльності людини, ще не означає, що людина має безмежну свободу: «Ми не маємо приймати будь-яке майбутнє заради фальшивого прапору свободи, чи то свобода нічим не обмеженого розмноження або свобода необмеженого наукового дослідження. Ми не маємо вважати себе рабами неминучого технологічного прогресу, якщо цей прогрес не слугує людським цілям».
Зважаючи на такі аргументи, можна припустити визначення меж технологічного втручання - в людське біологічне та особистісне, а також в природу, біосферу. На думку Е.Агацці, таке обмеження не суперечить людській свободі загалом та свободі наукових досліджень зокрема:«Ми маємо визнати, що можливе або навіть обов’язкове регулювання тієї чи тієї діяльності зовсім не суперечить тому, що ця діяльність здійснюється вільно… Ми маємо право і навітьзобов’язанівиступити на захистсвободи науки і техніки. Однак при цьому не маємозабувати, щотака свобода пов’язана з певнимиобмеженнями, необхіднимисаме для того, щоб не порушувалисяіншіважливі права людини».
Новітні технології дозволяють не лише розширити можливості гарантування народження людини (екстракорпоральне запліднення, дитина трьох батьків), але зачипають протилежні ситуації. Йдеться про проблему евтаназії. Етичний горизонт проблеми задається її безпосереднім впливом на життя, ставленням до людини, життя та смерті. Лікарі та юристи переважно вважають евтаназію неприпустимою, навіть за вимогою хворого. Однак в багатьохкраїнах проблема евтаназії – добровільного уходу з життяюридичнорозв‘язана. Правовим чином окресленіумови, коли евтаназія не забороненав Бельгії, Нідерландах, Швеції, Швейцарії,Колумбії, Фінляндії,деяких штатах США (Орігон, Каліфорнія), Австралії. Йдеться про певнівиявиевтаназії – Закон про право особистості на смерть, пасивнаевтаназія – припиненнялікуваннятощо. В Україні евтаназія заборонена. В Цивільному кодексі України зафіксована заборона задовільняти прохання людини припинити її життя (ч.4, ст.281).
Головні моральні аргументи проти евтаназії ґрунтуються на побоюваннях зловживань та зокрема дозволів в певному ідеологічному контексті прагнути знищити людей з особливими потребами. Противники евтаназії також апелюють до релігійних аргументів: життя дане Богом, тому людина не може вирішувати, коли воно має припинитися. Прибічники евтаназії вважають, що життя не має перетворюватися на тортури. Виснажувати невиліковно хворих людей заради констатації їхньої природної смірті більш неетично.ніж допогти їм безболісно піти з життя. Видатний учений-астрофізик Стівен Гокінг, який страждав на розсіяний склероз, так висловив своє ставлення до евтаназії: «Якщо люди присипляють тварин, щоб позбавити їх страждань, чому самі люди мають страждати?». Отже, проблема евтаназії – яскравий приклад проблеми, що представлена в трансдисциплінарній площині і не має однозначного вирішення, оскільки її філософські, наукові аспекти, етичні і правові соціальні практики, вимога гарантування особистісної свободи дуже складно переплетені. Ясно одне: людина повинна мати вибір.
…………………….
Завдання:
Грунтуючись на отриманих навчальних матеріалах «Етика науки» та рекомендованій літературі, надіслати письмові відповіді на питання 2, 3 та 6.
Обсяг відповіді – в межах однієї сторінки на одне питання.
Термін: до 28.03.20.
Семінар 5. Етика науки (екол-маг)
1. Виникнення етики науки. Етика та етос.
2. Етичні принципи класичної етики науки: Роберт Мертон
3. Етоспостнекласичної науки
4. Свобода, вибір та відповідальність ученого
5. Етичні проблеми сучасної науки
6. Екологічна етика
Рекомендована література:
1. Добронравова І.С., Сидоренко Л.І. Філософія та методологія науки. К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – Розділ 1.5.
Режим доступу:
http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/index.html
2. Агацци Э. Моральноеизмерение науки и техники. М.:Моск.филос.фонд. - 1998. - 343 с.
3. Єрмоленко А. Практична філософія природи К.М. Маєр-Абіха // Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільно світу. – К.: Лібра, 2004. – С. 170-181.
4. Єрмоленко А. М. Екологічна етика: проблема обґрунтування / А. М. Єрмоленко // Практична філософія. 2003. – № 3. – С.133-148.
5. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації // Г. Йонас; [Пер. з нім. А. Єрмоленко, В. Єрмоленко]. – К.: Лібра, 2001.
6. Сидоренко Л.І. Проблеми етики науки в постнекласичному дискурсі //Філософські проблеми гуманітарних наук. Альманах. – 2010. - № 19. – С.121-125.
Сидоренко Л.І. Аксіологічні аспекти в сучасній екології// Практична філософія. - 2007. - №3. - С.22-2
………………………………………..
Філософські проблеми сучасного природознавства
Для екологів-магістрів
Завдання:
Уважно прочитайте текст навчальної теми.
Підготуйте та надішліть відповідь на запитання:
«Чим відрізняються такі форми наукового знання – гіпотеза та теорія?»
Відповідь надіслати до 3.04.20
Тема: Структура та динаміка наукового знання
(частина 1)
1 Емпіричне та теоретичне в науковому дослідженні
2 Форми наукового знання: від проблеми до теорії
3 Засади наукового дослідження: ідеали та норми, наукова картина світу, філософські засади.
1. Емпіричне та теоретичне в науковому дослідженні
1.Емпіричне дослідження базується на безпосередній взаємодії дослідника з об’єктом дослідження. Такими є спостереження та експеримент. Тому, засоби емпіричного дослідження включають прилади, технику експерименту
В теоретичному дослідженні відсутня безпосередня взаємодія з об’єктом. На теоретичному рівні об’єкт вивчається опосередковано, в мисленні
2.Друга ознака і відмінність Е і Т – поняття, термінологія.
В емпіричному дослідженніформується емпірична мова науки.
Смислом емпіричних термінім є особливі абстракції.
Їх називають емпіричні об’єкти
ЕО не тотожні об’єктам реальності.
ЕО – абстракції, які виокремлюють в дійсності
певні властивості і відношення речей.
Якщо реальному об’єкту
притаманна велика кількість ознак,
то у ЕО ознаки фіксовані
Основа теоретичного дослідження є теоретичні терміни. Їх смислом є теоретичні ідеальні об’єкти.
Класичні приклади:
Матеріальна точка, абсолютно чорне тіло, клітина, ген.
На відміну від емпіричних об’єктів,
теоретичні об’єкти мають
не лише ті ознаки, які виявляються в реальній взаємодії об’єктів досліду, а й такі ознаки,яких немає у реального об’єкта.
Наприклад,
матеріальну точку визначають як тіло, що не має розмірів, але зосереджує усю масу тіла.
В природі таких тіл немає. Вони є результат мисленєвого конструювання: дослідник абстрагується від несуттєвих зв’язків та ознак предмету і будує ідеальний об’єкт, який має лише суттєві зв’язки та ознаки.
Чому це важливо? В реальності сутність неможливо відділити від явища, тоді як метою теоретичного дослідження є пізнання сутності. Введення ідеалізованих теоретичних об’єктів розв’язує це завдання.
Третя ознака та відмінність емпіричного та теоретичного дослідження стосується методів.
На емпіричному рівні основні методи –
n Спостереження
n Експеримент
На теоретичному рівні –
n Ідеалізація – метод побудови ідеалізованого об’єкту
n Мисленнєвий експеримент – з ідеалізованими об’єктами
n Методи побудови теорії –
--дедуктивний
--аксіоматичний – різновид дедуктивної побудови теорії
--гіпотетико-дедуктивний
Четверта особливістьеміричного та теоретичного
пов’язана зі специфікою предмета пізнання.
Емпіричне дослідження націлене на вивчення явищ
та зв’язків між ними.
Теоретичне дослідження – вивчення сутнісних зв’язків. Призначення теорії – відтворити сутність об’кту.
П’ята особливість – отримане знання.
Результатом емпіричного дослідженняє об’єктивний закон, який виявляється в результаті дослідження явищ та зв’язків між ними.
Зафіксовакний закон є результат індуктивного узагальнення досвіду.
Таке знання є вірогідно-істинним.
Теоретичне знання – результат особливих логічних процедур. Теоретичне знання – результат виведення, дедукції.Зміст теорії виводиться за логічними правиламиз вихідних теоретичних положень
Теоретичне знаннямає ознаку достовірності.
Поняття емпіричне та теоретичне характеризують структуру наукового дослідження.
Емпіричне дослідженняхарактеризує вихідний – «емпіричний рівень наукового пізнання».
Основа емпіричного знання – факти
Як виникає емпіричний факт?
Він є результат спостереження, експерименту.
За визначенням:
ЕФ – висловлювання,
яке фіксує певну залежність, зв’язок,
що зафіксований (відкритий) в дослідах.
Об’єктивність факту досягається в результаті елімінації суб’єктивних моментів, що були наявні в даних спостереження (помилки дослідників, вплив приладів)
Як цього досягти?
1 – шляхом раціонального осмислення:
Для формування факту потрібно порівняти багато спостережень, виділити в них ознаки, що повторюються
і вилучити випадкові відхилиння, помилки.
Якщо спостереження пов’язане з вимірами,
дані фіксуються у вигляді чисел.
Тоді для отримання емпіричного факту потрібна статистична обробка результатів, пошук середньостатистичних показників в множині даних.
В процесі статистичної обробки враховуються і систематичні помилки приладів.
2-й шлях – інтерпретація фактів:
використання теоретичного знання
для інтерпретації факту.
Особливо – для математизованих наук.
Взагалі емпіричне пізнання, зокрема експеримент
не є самодостатніми з точки зору його проведення та типу знань, що отримують в результаті.
Проведення експериментальних досліджень передбачаєвикористання теоретичних знань: для визначення цілей дослідження, в конструювання дослідної приладної ситуації.
Тобто, спостереження, експеримент не є виключно емпіричними процедурами, а пов’язані з теорією.
Теоретичне пізнання та його структура
В історії науки взагалі та в дослідженнях в межах однієї науки пізнання рухається від емпіричного до теоретичного.
Теоретичний рівень – більш високий рівень пізнання.
На ньому може бути розкрита сутність об’єкту.
За такою ознакою: «ступінь узагальнення знань»,
теоретичне знання структуроване таким чином:
---1-й підрівень – це спеціальні теоретичні моделі, закони, які є основою теорій, що пояснюють обмежену галузь явищ.
--2-й підрівеньтеоретичного – це загальні наукові теорії.
Відношення 1-го та 2-го таке:
загальні наукові теорії включають спеціальні як певні випадки, як наслідки, які можна вивести з загальної теорії.
Класичний приклад:
механіка Ньютона – загальна теорія.
А такі закони: закон коливання маятнику, законн вільного падіння тіл (закони Галілея), закони обертання планет біля сонця (закони Кеплера) є аспекти теорії Ньютона.
2. Форми наукового знання: від проблеми до теорії
Важливу роль у здійсненні наукового дослідження зокрема і пізнавальної функції науки взагалі відіграють форми наукового знання. До них відносять проблему, гіпотезу, теорію, а також ідеї, принципи, закони – важливі елементи наукових теоретичних систем.
Наукової проблеми відіграє важливу роль в науковому дослідженні, зокрема у формулюванні його мети і завдань Наукова проблема визначає ситуацію, пов’язану з неоднозначністю, можливістю альтернативних рішень. Наукова проблема – це запитання, на яке сучасна наука ще не дала відповіді.
Гіпотеза – форма знання, основою якого є припущення, передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведення. Гіпотеза – спосіб побудови ймовірного, проблематичного знання, коли формулюється одна з можливих відповідей на питання. Гіпотетичне наукове знання – вірогідне, припущене (від гіпотези – наукового положення, висновку, що пояснює ті чи інші явища на основі припущення). Наукова гіпотеза – це припущення про причину, що зумовлює певні явища, чи про певний зв’язок явищ. Без гіпотези неможливо розпочати дослідження, оскільки невідомо, з якою саме метою необхідно його проводити, що і як спостерігати. Гіпотетичне знання є вірогідним, а не достовірним і потребує перевірки, обґрунтування, в процесі якого певні гіпотези стають істинними теоретичними положеннями, а інші заперечуються або видозмінюються, конкретизуються. З приводу одного й того самого явища можуть бути висунуті декілька гіпотез, навіть взаємовиключних. Наукова гіпотеза висувається не довільно, вона має відповідати певним вимогам: спиратися на факти, що стосуються тієї галузі явищ, яка досліджується; пояснювати відомі факти; передбачати нові факти; враховувати встановлені теоретично і підтверджені практично наукові положення; припускати можливість експериментальної перевірки тощо.
Головна відмінність теорії від гіпотези – доведеність, достовірність. Теорія – це вища форма узагальнення і систематизації знань. Існує багато визначень теорії (серед яких – гносеологічне, логічне, методологічне та ін.), тому що теорія означає комплекс поглядів, уявлень, ідей, знань, які спрямовані на тлумачення і пояснення певних явищ. Наукова теорія – це система істинного, доведеного знання про сутність явищ, вища форма наукового знання, яка всебічно розкриває структуру, функціонування і розвиток об’єкта, взаємозв’язок усіх його елементів, сторін, зв’язків. Слід враховувати, що теорія має справу не з реальними об’єктами, а з їх ідеалізаціями, ідеальними моделями, які з необхідністю абстрагуються від деяких сторін, зв’язків об’єктів, а тому дають неповну картину дійсності. Система теоретичного знання представляє лише суттєві, стійкі зв’язки, що повторюються. У такому розумінні теорія є системою ідеальних образів, які відображують сукупність необхідних зв’язків і властивостей об’єкта, взяті у взаємозалежності. Наукова теорія має пояснювати існуючі факти та передбачати нові.. Так само, як наукова гіпотеза наукова теорія формулюється не довільно, вона має відповідати певним вимогам, серед яких: відповідність емпіричним даним; повнота охоплення тієї галузі дійсності, що відображується; пояснення існуючих властивостей і зв’язків об’єкта; передбачення їх змін у майбутньому та появи нових зв’язків і властивостей; можливість перевірки основних положень; несуперечливість.
Створення наукової теорії органічно пов’язана з виникненням ідей, формулюванням принципів, законів, положень, визначенням понять, категорій, використанням аксіом, висуненням гіпотез, доведенням теорем тощо. Наукова ідея – це така форма думки, яка дає нове пояснення явищ. Вона використовує накопичені знання і розкриває раніше не помічені чи не досліджувані закономірності. Наукова ідея – це творчий стрибок за межі обґрунтований фактів. Тому розвиток науки відбувається шляхом накопичення ідей, які не мають пояснення з позицій існуючих теорій. Ідея органічно пов’язана з принципом і законом. У теорії ідея виступає як вихідна думка, що об’єднує знання в цілісну систему. Вона містить фундаментальну закономірність, на якій ґрунтується теорія, тоді як в інших поняттях відбито лише ті чи інші аспекти цієї закономірності.
Науковий принцип – це головне, фундаментальне, вихідне положення наукової теорії, що виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї як початкової форми систематизації знань. Хоча принцип є узагальнюючим результатом попереднього пізнання, але в кожній теорії принципи всебічно розкриваються та обґрунтовуються. У побудові й викладі теорії принципи є вихідними, первинними, головними передумовами, закладеними до фундаменту теорії.
Закони науки відображують у вигляді теоретичних тверджень об’єктивні закони реальності, тобто загальні й необхідні зв’язки явищ, об’єктів, процесів, що вивчаються. Наукові закони відбивають найбільш суттєві, стійкі, постійно повторювані об’єктивні внутрішні зв’язки між явищами, предметами, елементами. Завдання науки – виявлення загальних законів, які відбивають суттєві, повторювані властивості й відношення різних предметів і явищ.
3. Засади наукового дослідження: ідеали та норми, наукова картина світу, філософські засади.
Отриманняоб’єктивно-істинногознання в науковомудослідженніздійснюєтьсязавдяки таким структурам, як засади науковогодослідження. На їхосновідосягаєтьсяцілісністьпредметноїгалузі, визначаєтьсястратегіянауковогопошуку, забезпечуєтьсявключеннярезультатів науки в культуру певноїдоби. Засади науковогодослідженнявиявляють себе як ідеали та нормидослідження, наукова картина світу та філософські засади. Вони є суттєвимиознаками тих типівнауковоїраціональності, якіпоставали в історіїрозвитку науки. Цекласичний, некласичний та постнекласичнийтипинауковоїраціональності.
До питання про засади наукових досліджень ми ще повернемося в частині 2 цієї теми.
Рекомендована література:
1. Добронравова І.С., Сидоренко Л.І. Філософія та методологія науки. К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – 223 с. Дивись розділ 1.2.1.
2. Методологія та організація наукових досліджень. – Навчальний посібник для студ.-магістрів / За ред. І.С. Добронравової (ч.1), О.В. Руденко (ч.2). К.: ВПЦ «Київський університет». – 2018.
Дивись:
1.2 Засади н. дослідження;
1.4 – Постнекл тип н. рац.;
4.2 – Структура емп та теор
5.5 – Переоцінка ролі фундаментальних теорій у нелінійному природознавстві
Режим доступу:
http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/index.html
3. .Філософія. Підручник. Під редакцією Л.В.Губерського. Тема 8. Філософія пізнання. – Харків, «Фоліо», 2013
………………………………………………………
Професор Сидоренко Л.І.
Філософські проблеми сучасного природознавства
Для екологів-магістрів
Завдання:
Уважно прочитайте текст навчальної теми.
Підготуйте та надішліть відповідь на запитання:
«Назвіть типи наукової раціональності, які постали в процесі глобальних наукових революцій»
Відповідь надіслати до 10.04.20
Тема: Структура та динаміка наукового знання
(частина 2)
1. Наукова революція: зміна засад наукового знання
2. Глобальні наукові революції та зміна типів наукової раціональності
3. Постнекласичний тип наукової раціональності та нелінійне мислення
Рекомендована література:
5. Методологія та організаціянауковихдосліджень. – Навчальнийпосібник для студ.-магістрів / За ред. І.С. Добронравової (ч.1), О.В. Руденко (ч.2). К.: ВПЦ «Київськийуніверситет». – 2018.
Дивись:
1.3 – Глобальні н. рев. та змінатипів н. рац.;
1.4 – Постнекл тип н. рац.;
5.3. – Синергетика як загальнонауковадослідницькапрограмавивченняпроцесівсамоорганізації
http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/index.html
1.Наукова революція: зміна засад наукового знання
Наукові революції представляють динаміку наукового пізнання. Їх значимість пов’язана з тим, що в процесі НРзмінюються засади наукового знання. Ми вже проаналізували засади наукового дослідження: ідеали та норми, НКС, філософські засадита їх функції. Існуючі засади «спрацьовують» доти, поки суттєві риси об’єктів відображені в НКС, методи вивчення об’єктів відповідають існуючим ідеалам і нормам Поява нових об’єктів дослідження може призвести: до нового бачення реальності, яке не вкладається в існуючу НКС, потребувати нових методів. Тобто, відповідно,нових ідеалів та норм. За таких обставин, щоб відбувався ріст знання має відбутися зміна засад науки.
Історія наукового пізнання демонструє такі зміниу 2-х можливостях.
1.Відбувається революція, що проявляється в трансформації спеціальної НКС. При цьому ідеали та норми суттєво не змінюються.
2.Відбувається революція, в якій окрім НКС радикально змінюються також ідеали та норми.
Розглянемо приклади.
Класичний приклад першого випадку: к.Х1Х ст., в фізиці – побудова класичної теорії електро-магнітного поля. Таке призвело до нового бачення фізичної реальності. Тобто – до зміни спеціальної НКС. Утім, пізнавальні підходи істотно не змінилися: як і раніше, пояснення розуміли як пошук
субстанціональних засад явищ. Також як і раніше, панувало уявлення про жорстку детермінованість зв’язків явищ. Також не враховувся вплив приладів.
Класичний приклад другого випадку: утвердження еволюційної теорії в біології Таке призвело як до зміни НКС біологічного світу, так і до зміни ідеалів та норм. Відповідно, історична складова стала засадою розуміння сутності живого. Тобто, потрібно було не лише відповісти на питання: чому об’єкт є такий? а й на питання: як він постав такий? яка його історія? Отже, утвердився принцип природності зв’язків між живими організмами, видами. Штучні систематизації, де зв’язки між видами добудовувалися дослідником для зручності,та не враховували історію розвитку видів, не відповідали новим нормам дослідження та НКС.
Ще один важливий момент наукової революції виявляється в тому, що нова НКС може революціонізувати інші науки. Приклад - знов таки еволюційна теорія, яка утвердилась в біології, геології, географії. В ХХ ст. еволюційні ідеї проникають у фізику, хімію, астрономію. Виникають еволюційна хімія, космологія. Постає концепція глобального еволюціонізму, у відповідності з якою Всесвіт розуміється як складна система, система, що саморозвивається.
Існує два шляхи зміни засад науки:
1 – в процесі внутрішньодисциплінарного
розвитку;
2 – за рахунок міждисциплінарних зв’язків, коли парадигмальні орієнтири однієї науки включаються в іншу.
Що відбувається у 1-му та 2-му випадках? У першому (внутрішньо дисциплінарний розвиток) - накопичуються факти, які не можна пояснити в межах існуючої НКС, відшукуються нові методи, що можуть пояснити їх, (а саме – методи, що дозволять вивчати нові об’єкти, які зафіксували ці факти). Отже, НКС має змінитися.
У другому випадку (зміна засад за рахунок міждисциплінарних зв’язків) виявляється значна роль філософських методологічних засобів. Особливість цього виду НР виявляється в тому, що для того, щоб почалася НР, не обов’язково, щоб з’явилися парадокси - наукові суперечності, які не розв’язуються в межах існуючої НКС. Зміна засад здійснюється за рахунок переносу парадигмальних орієнтирів та принципів інших наук. Таке сприяє новому баченню фактів.
Приклад – відкриття структури ДНК. Саме концептуальні засоби хімії та фізики вплинули на появу концепції пояснення структури ДНК як подвійної спіралі.Йдеться про таке. Американський хімік ЛайнусПолінг отримав Нобелівську премію (1954) за відкриття спіральної будови білкової молекули. Під впливом його ідеї
та спираючись на рентгеноструктурний аналіз Уотсон та Крік висловили здогадку (1953) (яка і підтвердилась), що молекула ДНК – це подвійна спіраль
(Нобелівська премія 1962).
Як правило, до НР призводить вплив парадигмальних орієнтацій тієї науки, яка за методологічним та концептуальним впливом
висувається на перший план. Зокрема в 21 ст. наукою, що методологічно істотно впливає на формування сучасної НКСєсинергетика. Синергетична картина світу – це уявлення про світ, що представленийскладнимисамоорганізованими системами, здатними до саморозвитку та нелінійної поведінки.
2. Глобальні наукові революції та зміна типів наукової раціональності
Як ви вже знаєте з попередньої теми, отримання об’єктивно-істинного знання в науковому дослідженні здійснюється завдяки таким структурам, як засади наукового дослідження. На їх основі досягається цілісність предметної галузі, визначається стратегія наукового пошуку, забезпечується включення результатів науки в культуру певної доби. Засади наукового дослідження виявляють себе як ідеали та норми дослідження, наукова картина світу та філософські засади. Вони є суттєвими ознаками тих типів наукової раціональності, які поставали в історії розвитку науки. Це класичний, некласичний та постнекласичний типи наукової раціональності.
Типи наукової раціональності постають, утверджуються та змінюються в ситуації глобальних наукових революцій, коли змінюються всі типи засад наукового дослідження – і ідеали і норми, і наукова картина світу, і філософські засади.
В історії природознавства методологи виокремлюють чотири глобальні наукові революції. Перша – революція 17 ст., в процесі якої відбувалося становлення класичного природознавства. Утвердилися засади, у відповідності з якими вважалося, що об’єктивність та предметність знання досягається тоді, коли з наукового знання вилучається все суб’єктне. Процес пізнання уявлявся таким чином: розум зі сторонни спостерігає за речами. Філософськими засадами знання були категорії річ, ціле, частина, причинність тощо. В основі наукової картина світу – механіка. Тому домінувала методологія редукціонізму – знання про всі сфери реальності зводилися до механічних уявлень.
Друга глобальна наукова революція триває з кінця 18 ст. до середини 19 ст. Вона визначила перехід до нового стану природознавства – до дисциплінарно організованої науки. В цей час механічна картина світу втрачає статус загальнонаукової. В хімії, біології, геології, географії формуються спеціальні наукові картини світу, які не редукуються до механічної картини світу. Філософськими засадами знання є категорії стан, процесс, зміни, еволюція. Отже, утверджуються ідеї розвитку. Отже, перша та друга глобальні наукові революції – це процеси, які представляють, як постає та утверджується класична наука.
Третя глобальна наукова революція – це процесс становлення некласичного типу наукової раціональності. Вона охоплює період з кінця 19 ст. до приблизно середини 20 ст. Розвиток науки цього часу визначили такі фундаментальні досягнення: в фізиці - відкриття структури атому, в хімії – розвиток квантової хімії, в біології – розвиток генетики. В цей період на противагу ідеалу єдиної (однієї) істинної теорії припускається істинність декількох теоретичних описів. Об’єкт розглядається як багаторівнева система, що саморегулюється. Всесвіт представ як складно динамічна єдність. Знання визнається таким, що історично змінюється.
В останню чверть 20 ст. починається четверта глобальна наукова революція, яка триває і зараз. Це процесс. В якому постає постнекласичний тип наукової раціональності. Характерні ознаки наукових досліджень в постнекласичній науці – міждисциплінарність та трансдисциплінарність, формування комплекних дослідницьких программ. Об’єкти дослідження постнекласичної науки – складні системи, що самоорганізуються та само розвиваються. Відповідно процес дослідження спирається на нові методології, зокрема методологію синергетики. Особливістю є також і включення аксіологічних вимірів безпосередньо в процес наукового дослідження, «внутрішня» етика науки (персональна етики ученого) співвідноситься с загальними гуманістичними принципами та цінностями.
3.Постнекласичний тип наукової раціональності та нелінійне мислення
Новий тип цивілізаційного розвитку, який має подолати проблеми техногенної цивілізації, пов'язаний з формуванням нового ставлення до природи та людини. Перш за все, треба подолати настанову панування людини на підставі силового перетворення природного та соціального світу. Однак не йдеться про відмову від наукової раціональності. Очевидно, що без науки, техніки, сучасних технологій неможливе сучасне життя людини, його комфортність, благополуччя та рух вперед як в цивілізаційному, так і в культурному сенсі. Потрібний новий тин наукової раціональності.Він постаєв науці і технологічній діяльності зі складними системами, що самоорганізуються, розвиваються і є людиновимірними. Новий тип наукової раціональності виявляє себе через такі суттєві риси:
по-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу - як глобальну екосистему.
По-друге, вивчення системних об'єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій пізнання. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркацій передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи.
По-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії .
Постнекласичний етап в розвитку науки ми можемо побачити в особливостях "нелінійних наук", що базуються на теорії самоорганізації, на синергетичному баченні світу. Отже, об'єктивізм, однозначність, аналітичність, жорстке кваліфікування, що є вимогами класичного природознавства, втрачають свою вагомість в пізнанні складних самоорганізованих систем і, головне, в прогнозуванні їх поведінки. Невизначеність ситуації в моменти перебування такої системи в точці біфуркації, вплив випадкових відхилень, що істотно сприяє вибору системою сценарію подальшого розвитку, пов’язує нелінійний стиль мислення з сучаснимиособливостями поведінки соціальних, живих, екологічних систем, когнітивних Саме тому постнекласична раціональність утверджується в сучасному дослідженнітаких систем – складних систем, що самоорганізуються та саморозвиваються, що є людиновимірними. Їх пізнання потребує орієнтації на нелінійність, поліваріантність, полісемантичність, комплексність.
…………………………………………………………………
Завдання
Грунтуючись на отриманих навчальних матеріалах «Структура та динаміка наукового знання» (частини 1 та 2) та рекомендованій літературі, надіслати письмові відповіді на 3, 4 та 5 питання семінару.
Обсяг відповіді – в межах однієї сторінки на одне питання.
Термін:надіслати до 14.04.20.
Семінар 6. Структура та динаміка наукового знання
(біол-маг, екол-маг)
1. Емпіричне та теоретичне в науковому дослідженні
2. Форми наукового знання: від проблеми до теорії
3. Засади наукового дослідження: ідеали та норми, наукова картина світу та філософські засади
4. Глобальні наукові революції та зміна типів наукової раціональності.
5. Постнекласичний тип наукової раціональності та нелінійне мислення
Завдання для самостійної роботи
Підготовка реферату або доповіді з наведених тем:
1. Структура та особливості біологічного пізнання
2. Емпіричний рівень біологічного дослідження: методи і форми знання.
3. Теоретичний рівень біологічного дослідження: відтворення сутності живого.
4. Типи наукової раціональності та їх зміна в історії біології. Класична, некласична та постнекласична біологія.
Контрольні запитання та завдання
1.Яке знання про об’єкт можна отримати на емпіричному рівні?
2.Назвіть методи емпіричного та теоретичного дослідження.
3. Назвіть та охарактеризуйте основні форми наукового знання.
3.Поясніть роль та означте структуру засад наукового знання
4.Які характерні риси класичної, некласичної та постнекласичної науки можете назвати?
Рекомендована література:
8. Добронравова І.С., Сидоренко Л.І. Філософія та методологія науки. К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – 223 с.
9. Методологія та організація наукових досліджень. – Навчальний посібник для студ.-магістрів / За ред. І.С. Добронравової (ч.1), О.В. Руденко (ч.2). К.: ВПЦ «Київський університет». – 2018.
Дивись:
1.2 Засади н. дослідження;
1.3 – Глобальні н. рев. та зміна типів н. рац.;
1.4 – Постнекл тип н. рац.;
4.2 – Структура емп та теор
5.3. – Синергетика як загальнонаукова дослідницька програма вивчення процесів самоорганізації
5.5 – Переоцінка ролі фундаментальних теорій у нелінійному природознавстві
Режим доступу:
http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/index.html
10. Сидоренко Л.І. Біологія ХХI ст.: методологічні пропозиції в контексті постнекласичної раціональності // Практична філософія. – 2009. - № 4. – С.3-9.
11. Уоддингтон К. Основныебиологическиеконцепции// На пути к теоретическойбиологии. - М.: Мир, 1970. - С.11-38.
12. Філософія. Підручник. Під редакцією Л.В.Губерського. Тема 8. Філософія пізнання. – Харків, «Фоліо», 2013.