Завдання для дистанційноїроботипід час карантину

для Інститутувисокихтехнологій

на 30  квітня  2020р.

Опрацювати конспект лекції

к.філос.н, асистент Коперльос Р.Ю.

кафедра філософії та методології науки

 

 

Лекція на тему:

 

Соціальна філософія

 

1.  Природа як предмет філософського дослідження

2.  Суспільство: основи філософського аналізу

3.  Суспільство як система, що розвивається

 

Природа як предмет філософського дослідження

 

У широкому розумінні природа – це об’єктивна дійсність в усьому різноманітті її форм, тобто весь матеріальний світ, що оточує людину. У вузькому значенні, під природою розуміють сукупність природних умов існування і розвитку людини і суспільства (географічне суспільство). Але, коли говорять про навколишнєсередовище, то розуміютьгеографічнесередовище у поєднанні з середовищем «штучним», тобтостворенимлюдиною.

Залежністьлюдинивідприроди є об’єктивнимчинником. А суспільство є частиноюоб’єктивноїдійсності, щовідокремиласявідприроди. Крімбіологічнихпередумов, для суспільстванеобхідніматеріальніелементи, такі як спосібвиробництва, і духовніелементи у виглядіморальних, правових, наукових, релігійних, філософських та іншихпоглядів. Тому, суспільство – цесоціальна система, щовключає в себе сукупністьусіхсоціальних, економічних і духовнихвідносин людей, щоскладаються на основіданого способу виробництва, способу життя і соціокультурноїсфери (науки, культури, політичних, правових, етичних, релігійних та іншихпоглядів).

Основною формою взаємозв’язкуміжсуспільством і природою є людськапраця, коли людинарегулюєобмінречовиноюміжсуспільством та природою. Оскількилюдинівластивіуявлення про те, що природа є невичерпним резервуаром благ, то стаєзрозумілим, чомуекологічні погляди та ставленнялюдини до природидовгий час залишаютьсяспоживацькими. Як наслідок, екологія як вчення про взаємозв’язокживихорганізмів з навколишнімсередовищемзаймаєтьсярозумінням та подоланнямекологічних криз (криза середовища в якомуживелюдина), екологічних проблем (цепроблемиглобальні. Для їхвирішенняпотрібнепоєднаннязусильусьоголюдства, а такожподальшийрозвиток науки, техніки і новихенерго- та ресурсозберігаючихтехнологій).

 

Суспільство: основи філософського аналізу

 

Суспільство є не тількиспецифічною, а йнадзвичайно складною системою. Пізнанняцієїсистемимаєпевніособливості.

Теоретичний, науковийаналізсуспільства як певноїсистемивідбуваєтьсянаосновіконкретноїмоделі. Кожнагалузь науки фактичностворює свою модель (об’єкт). Тобто, розглядається не весь соціальнийорганізм, а тількиякась конкретна йогочастина. Наприклад, для істориківісторичнийпроцеспостає не сам по собі, а через окреміфрагментидійсності: архівніматеріали, документи, пам’ятникиархітектури. Для економістівекономікамаєвиглядцифровихвикладень, статистичнихматеріалівтощо.

Модель того чиіншого фрагмента суспільства і реальнесуспільствовідрізняються. Однаканалізмоделідозволяєвиявитиістотне, структуроване, закономірне в об’єкті, а не охоплювати весь спектр соціальнихявищ, подій, фактівтощо. Такими дослідженнямизаймаєтьсянатуралізм, ідеалізм, матеріалізм.

Натуралізмзакономірностірозвитку і функціонуваннясуспільстванамагаєтьсяпояснити законами природи. Для них, природа і суспільствоєдині, а отженемаєрозходжень у функціонуванні природного і соціального.

Ідеалізмвважаєсвідомість (абсолютнуідеюабо комплекс відчуттів) кінцевоювизначальною причиною соціальногорозвитку.

Матеріалізмприймає за основу суспільнебуття, реальнийпроцесжиття людей, якийґрунтується на певномуспособівиробництва, рівеньрозвиткукультури, спосібжиття, щосклався, і відповідниййомументалітет, тобто склад розуму, характер почуттів і мислення.

Оскількиоднією з особливостейсоціальногорозвитку є йогобагатоваріантність, то можнаговорити про різніприроднівпливи, соціальніфактори, діяльність людей, груптощо тому специфікасоціальногопізнанняможе бути описана так:

-       У соціальному пізнанні неприпустима абсолютизація природного або соціального, зведення соціального до природного, або навпаки. Слід пам’ятати, що суспільство така ж об’єктивна реальність, як і природа, тому не можна їх протиставляти.

-       Соціальне пізнання має справу з відносинами, а не з конкретними речами, тому нерозривно пов’язане з цінностями, установками, інтересами та потребами людей.

-       Оскільки соціальний розвиток має альтернативи, різні варіанти свого розгортання, то одночасно існує безліч світоглядних підходів до їх аналізу.

-       У соціальному пізнання значну роль відіграють методи і прийоми дослідження соціальних процесів і явищ. Характерною їх особливістю є високий рівень абстракції.

Основна мета соціального пізнання – виявлення закономірностей суспільного розвитку ї на їх основі – прогнозування шляхів подальшого розвитку суспільства. Суспільні закони, що діють в соціальному житті, власне, як і в природі, є повторюваним зв’язком явищ і процесів об’єктивної реальності.

 

Суспільство як система, що розвивається

 

Основою суспільного розвитку та суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ.

Суспільне виробництво – це свідома, цілеспрямована діяльність суспільства з виробництва речей, ідей, відносин між людьми з метою функціонування і подальшого розвитку індивідуального та суспільного буття. Містить у собі два види людської діяльності: матеріальне виробництво, у процесі якого людина самостверджується практично, і духовне виробництво, яке є теоретичним буттям людини.

Основою матеріального виробництва є конкретний спосіб виробництва, який характеризує специфіку перетворення людиною речовини природи в суспільний продукт. Спосіб виробництва є єдністю двох соціальних феноменів – продуктивних сил і виробничих відносин. Продуктивні сили відображають ставлення людей до предметів і сил природи. Їх елементами є люди (зі знаннями, досвідом, навичками тощо), засоби виробництва (знаряддя, предмети праці тощо), наука. Виробничі відносини – це відносини між людьми в процесі виробництва. Їх структурними елементами є відносини: виробничо-технічні, економічні, відносини обміну і розподілу (товарні, товарно-грошові).

У суспільстві є ряд соціальних феноменів, що змінюються дуже повільно: наука, культура, мова, побут, форми спільності людей.

Однією з найважливіших частин суспільства є політична система – це сукупність державних і громадських організацій, за допомогою яких здійснюється влада в суспільстві, а також політичних і правових відносин та відповідних їм норм. До цієї системи входять: держава, політична партія, молодіжні організації, союзи підприємців, профспілки, релігійні організації (церква).

Головним інститутом (установою) політичної системи суспільства є держава в єдності трьох форм влади – законодавчої, виконавчої і судової.

Політичні партії ведуть боротьбу або за завоювання політичної влади, або за удосконалення існуючого ладу в інтересах конкретних прошарків суспільства. Сила партії залежить від її масовості, тому політичні партії намагаються завжди мати свій резерв, насамперед за рахунок молодіжного руху.

Союзи підприємців об’єднують ті соціальні групи, які панують в економіці, тих, кому належить більша частина суспільного багатства. Як правило, вони є нечисленними. Володіючи матеріальними ресурсами вони підтримують партії, впливаючи таким чином на політичне життя соціуму.

Профспілки – це організації, що мають сприяти соціально-економічному розвитку суспільства, захищати інтерес трудящих.

Відповідно політична система постійно змінюється і розвивається. Це сприяє становленню нових соціальних інститутів, що забезпечують соціальну стабільність і прогрес у розвитку різноманітних форм соціального життя.