Інформаційний додаток

 

1.     ЗАГАЛЬНИЙ ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 І ДЖЕРЕЛА:

 

Тема 1. Наука і методологічна система.

Cистема знання і філософська рефлексія. Об’єкт, суб’єкт, предмет наукового пізнання.

Логіка і методологія науки. Епістемологія і методологія. Наукова картина світу. Система методологічного знання.

Феноменологійний і реконструктивний аналіз науки. Рацiональна реконструкцiя науки і реконстуктивна рефлексія.

Множина методологічних систем філософії науки та їх класифікації.

 

Контрольні питання:

-         поняття «наука», «науковий метод», «наукова методологія»;

-         система наукового знання і рефлексивний аналіз;

-         наукова раціональність;

-         феноменологійний і реконструктивний аналіз науки;

-         рацiональна реконструкцiя науки і реконстуктивна рефлексія;

-         логіка і методологія науки;

-         епістемологія і методологія;

 

ЛІТЕРАТУРА:

-         Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия. –М.,2000.

-         Лук’янець В., Кравченко О., Озадовська Л. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури. –К.,2000.

-         Ратников В.С., Макаров М.Ю. Історія та філософія науки. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ- ІУ рівнів акредитації. –Вінниця, 2009.

-         Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки: Монографія. –К.,2000.

-         Чуйко В.Л Про методологічну недосконалість монізму \\ Філософські читання пам’яті Павла Копніна. –К.,1997. –С.119-127.

-         Щедровицкий Г.П. Мышление – Понимание – Рефлексия. –М., 2005.

 

 

Тема 2. Філософія науки як напрямок  філософських досліджень.

Фiлософiя науки як самостiйний фiлософський “напрям”, який дослiджує особ­­­ливостi явищ науково-пiзнавальної дiяльностi та як “роздiл” вiдповiдної фiлософської доктрини у межах iнших фiлософських нап­­­рямiв.

Фiлософiя науки та фiлософiї iсторiї, культури, релiгiї, технiки як розділи різних філософських напрямків (марксизму, неотомiзму, персоналізму, екзистенцiалiзму).

Предмет філософії науки. Імаментні закони існування науки. Проблема визначення взаємовпиву науки на людину, суспiльство, культуру.

Критика тези про “вiдносно самостiйний характер існування науки”. Інтерналiстська та екстерналiстська концепція науки.

 

Контрольні питання:

-         множина методологічних систем знання;

-         фiлософiя науки як самостiйний фiлософський “напрям” досліджень;

-         дослiдження особ­­­ливостей науково-пiзнавальної дiяльностi;

-         доктрини науки у межах iнших фiлософських нап­­­рямiв;

-         фiлософiя науки як розділ досліджень;

-         предмет філософії науки;

-         іманентні закони існування науки;

-         критика тези про “вiдносно самостiйний характер існування науки”;

-         інтерналiстська та екстерналiстська філософія науки.

 

ЛІТЕРАТУРА:

-         Рижко В.А. Концепція як форма наукового знання. –К.,1995.

-         Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методологїй філософії науки: Монографія. –К.,2000. –252 с.

-         Чуйко В.Л. Національна мова науки як феномен історії культури \\ Проблеми філософії. –К.,1991. -№88. –С.89-95.

-         Чуйко В.Л. Особливості  предмета досліджень філософії науки \\ Практична філософія. -№1. –К.,2001. –с.174-183.

-         Чуйко В.Л. Наукове пізнання: ситуація постмодерну і раціоналізм \\ Постмодерн: переоцінка цінностей. Збірник наукових праць. Вінниця, 2001. –с.259-276.

-         Шенгерій Л.М. Логіка та раціональність. Монографія. –Полтава, 2009.

 

Тема 3. Емпіризм і методологія індуктивізму.

Доведення суджен­­­ня фактами та iндуктивне і дедуктивне виведення з ранiше доведених суджень. Псевдонаукові судження.

Класичний iндуктивiзм аналiтичної фiлософiї. Вирiшення Расселом проблеми визначених дескрипцiй; Фреге — про сенс i референцiї; Тарського — про iстину.

Вiдношен­­­ня суб’єкта i об’єкта пiзнання в фiлософiї науки iндуктивiзму. Концепцiя Р.Карнапа i Ч.Моррiса про дослiдження вiдношення мiж фiзичними об’єктами i знаками.

Логічний емпіризм. Семантичні та синтаксичні закономiрності і мова науки.

 

Контрольні питання:

-         доведення суджен­­­ня фактами та iндуктивне і дедуктивне виведення з  доведених суджень;

-         iндуктивiзм аналiтичної фiлософiї;

-         демаркація наукового і ненаукового знання індуктивізмом;

-         концепція істини А.Тарського;

-         відношення факт – теорія;

-         стандартна модель наукового пізнання iндуктивiзму;

-         логічний емпіризм;

-         семантичні та синтаксичні закономiрності і мова науки.

 

ЛІТЕРАТУРА:

-         Добронравова І.С., Білоус Т.М., Комар О.В. Новітня західна філософія науки. Підручник. –К., 2008.

-         Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки: Монографія. –К.,2000. –252 с.

-         Аналитическая философия: Избранные тексты \ Сост. Вступл. Ст. и комент. А.Ф. Грязнова. –М.,1993.

-         Аналитическая философия: становление и развитие. –СПб.,1998.

-         Джемс. В. Прагматизм. –К.,1995.

-         Карнап Р. Философские основания физики. Введение в философию науки. –М.,1971.

-         Конт О. Дух положительной философии. –СПб.,1910.

-         Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. –М.,1998.

-         Ратников В.С., Макаров М.Ю. Історія та філософія науки. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ- ІУ рівнів акредитації. –Вінниця, 2009.

-         Современная философия науки. –М.,1996.

-         Тарский А. Истина и доказательство \\ Вопр. Филос. 1972. №8

-         Чуйко В.Л. Гносеологічний аналіз класичних методологій філософії науки \\ Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. –Вип.26. –К.,1997. –С.106-111.

-         Чуйко В. Л. Iнтерпретацiя та реконструкцiя наукового знан­­­ня // Фiлософська думка. — № 5. — К., 1999. –С.57-81.

-         Франк Ф. Философия науки. Связь между наукой и философией. –М.,1960.

 

 

Тема 4. Дедуктивізм і методологія конвенціоналізму.

Несумiрнiсть засобів здобування емпiрич­­­них i теоретичних знань. Дедукція і суб’єктивізм в організації теоретичної системи знання (апріоризм).

Класифікуюча система і наукова конвенція. Класифікація і поняття “теорiї”: єднiсть предмета, властивостi, вiдношення, положення та iн., що складають вiдношення основоположень i наслiдкiв.

Множина теорiй, що несуперечливо узгоджуються з єдиною емпiричною “базою” даних. Теза Дюгема—Куайна. Концепція рекурентних мiркувань (А. Пуанкаре). Функціональне розмежування інтелектуальної iнтуїцiї і логіки.

Вирішення проблеми аналітичних та систетичних міркувань конвенціоналізмом. Вiдношення мiж конвенцiоналiзмом та iнстру­­­менталiзмом. Розмежування методології та епістемології.

 

Контрольні питання:

-         несумiрнiсть засобів здобування емпiрич­­­них i теоретичних знань;

-         дедукція і суб’єктивізм в організації теоретичної системи знання;

-         класифікуюча система;

-         класифікація і поняття “наукова теорiя”;

-         концепція єдностi предмета, властивостi, вiдношення, положення;

-         теза Дюгема—Куайна;

-         концепція рекурентних мiркувань (А. Пуанкаре);

-         функціональне розмежування інтелектуальної iнтуїцiї і логіки;

-         вирішення проблеми аналітичних та систетичних міркувань;

-         вiдношення мiж конвенцiоналiзмом та iнстру­­­менталiзмом.

 

ЛІТЕРАТУРА:

-         Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. –М.,1998.

-         Пуанкаре А. О науке. –М.,1983.

-         Риман Б. О гипотезах лежащих в основании геометрии \\ Об основаниях геометрии. –М.,1956.

-         Ратников В.С., Макаров М.Ю. Історія та філософія науки. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ- ІУ рівнів акредитації. –Вінниця, 2009.

-         Современная философия науки. –М.,1996.

-         Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки: Монографія. –К.,2000. –252 с.

-         Чуйко В.Л. Наукова раціональність як форма духовної свободи \\ Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. –Вип.29. –К,.1999.

-         Чуйко В.Л. Конвенціоналізм і «нові філософи»: розмежування методології та епістемології \\ Вісник Київського ін-ту імені Тараса Шевченка. –Вип.33. –К.,2001.

 

Тема 5. Прикладна наука і методолія фальсифікаціонізму.

Принцип “фаллiбiлiзму” та епiстемологiчна критика iндуктивiзму. Конвенціоналізм і фальсифікаціонізм. Умови визнання теорії науковою. Вирізнення дослідження процесів “зростання наукового знання” від систем та структур наукового знання. Критика універсалістських теорій.

Фальсифікаціонізм про вiдношення “теорiя-факт”. Вирішальний експеримент і фальсифікація теоретичної системи знання.

Концепцiя “трьох свiтiв”. Розмежування методології і онтології.

 

Контрольні питання:

-         принцип “фаллiбiлiзму”;

-         епiстемологiчна критика iндуктивiзму;

-         вирішення проблеми демаркації наукового і ненаукового знання критичним раціоналізмом;

-         умови визнання кращої наукової теорії;

-         вирізнення “зростання наукового знання” від систематизації;

-         критика універсалістських теорій;

-         вiдношення “теорiя-факт”.

 

ЛІТЕРАТУРА:

-         Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. –М.,1998.

-         Поппер К.Р. Логика и рост научного знания. –М.,1983.

-         Поппер К. Реализм и цель науки \\ Современная философия наукт: знание, рациональность, ценность в трудах мыслителей Запада. –М.,1996.

-         Современная философия науки. –М.,1996.

-         Чуйко В.Л.   Субєктивність,  самосвідомість  і  наукова  проблема   \\ Sentential: Наукові праці спільки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). -№2. –Вінниця,2000. –с.84-92.

-         Чуйко В.Л. Позитивне значення фальсифікаціонізму: сфера його застосування // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб.наук.праць. –Вип.20. –К.,2001. –с.229-237.

 

Тема 6. Методологічний історизм.

Аналiз вiдношень мiж рiзними теоретичними системами: “нау­ками”, “парадигмами”, “науковими школами”, “напрямами”, “до­слiдницькими програмами”.

Фундаментальне значення для існування співтовариства науковців процесу вiдновлення наукових кадрiв наукової школи, носіїв парадигми. Абстрагування вiд хронотопностi iсторичної емпiрiї як метод рацiонального єднання нових наукових уявлень з попереднiми у несуперечливу систему та форму­­­вання нової парадигми.

Метод історизму: “зрос­тан­­­ня” наукового знання як слiдування ва­рiацiй теорiї одного роду; неусвiдомлена саморефлексiя у процесi обґрунтування iсто­рiєю особистих наукових уявлень; незалежність емпiричної “фальсифiкацiї” i реальної “вiдмови” вiд вже створеної теорiї. Поняття “зовнішня” та “внутрішня” історія науки.

П.Фейєра­­­бен­д про безпiдставнiсть iлюзiй про можливiсть iснуван­­­ня “когнiтивно єдиної науки”. Методо­­­логiчне обґрунтування та рацiональне пояснення процесу “поліферації” наук.

Розмежування наукової та логічної раціональності Ст.Тулміним.

 

Контрольні питання:

-         аналiз вiдношень мiж рiзними теоретичними системами;

-         носії парадигми;

-         вiдновлення наукових кадрiв наукової школи;

-         метод iсто­­­ризму;

-         “зрос­тан­­­ня” наукового знання;

-         поняття “зовнішня” та “внутрішня” історія науки;

-         П. Фейєра­­­бен­д про неможливiсть iснуван­­­ня “когнiтивно єдиної науки”;

-         принцип проліферації наук;

-         розмежування наукової і логічної раціональності.

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

-         Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. –М.,1998.

-         Кочубей Н.В. Синергетические концепты и нелинейные контексты. Монография. –Сумы, 2009.

-         Кун Т. Структура научных революций. –М.,1975.

-         Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских програм. –М.,1995.

-         Ратников В.С., Макаров М.Ю. Історія та філософія науки. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ- ІУ рівнів акредитації. –Вінниця, 2009.

-         Савостьянова М.В. Аксиологический анализ науки или о роли ценностей в науке. Монография. –К., 2009.

-         Современная философия науки. –М.,1996.

-         Тулмин Ст. Человеческое понимание. –М.,1984.

-         Чуйко В.Л. Методологія історичної школи філософії науки \\  Вісник Київського ін-ту імені Тараса Шевченка. –Вип.36. –К.,2001. –С.16-22.

-         Фейэрабенд П. Избранные труды по методологии науки. –М.,1986.

 

 

2.      ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ: (самостійне опрацювання наступних праць):

За темою 1. Наука і методологічна система:

-         Лук’янець В., Кравченко О., Озадовська Л. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури. –К.,2000.

-         Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки: Монографія. –К.,2000. –252 с.

-         Чуйко В.Л Про методологічну недосконалість монізму \\ Філософські читання пам’яті Павла Копніна. –К.,1997. –С.119-127.

 

За темою  2. Філософія науки як напрямок  філософських досліджень:

-         Рижко В.А. Концепція як форма наукового знання. –К.,1995.

-         Чуйко В.Л. Національна мова науки як феномен історії культури \\ Проблеми філософії. –К.,1991. -№88. –С.89-95.

-         Чуйко В.Л. Особливості  предмета досліджень філософії науки \\ Практична філософія. -№1. –К.,2001. –с.174-183.

 

За темою 3. Емпіризм і методологія індуктивізму:

-         Аналитическая философия: Избранные тексты \ Сост. Вступл. Ст. и комент. А.Ф. Грязнова. –М.,1993.

-         Аналитическая философия: становление и развитие. –СПб.,1998.

-         Джемс. В. Прагматизм. –К.,1995.

-         Карнап Р. Философские основания физики. Введение в философию науки. –М.,1971.

-         Конт О. Дух положительной философии. –СПб.,1910.

-         Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. –М.,1998.

-         Современная философия науки. –М.,1996.

-         Тарский А. Истина и доказательство \\ Вопр. Филос. 1972. №8

 

За темою  4. Дедуктивізм і методологія конвенціоналізму:

-         Пуанкаре А. О науке. –М.,1983.

-         Риман Б. О гипотезах лежащих в основании геометрии \\ Об основаниях геометрии. –М.,1956.

-         Современная философия науки. –М.,1996.

-         Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки: Монографія. –К.,2000. –252 с.

-         Чуйко В.Л. Конвенціоналізм і «нові філософи»: розмежування методології та епістемології \\ Вісник Київського ін-ту імені Тараса Шевченка. –Вип.33. –К.,2001.

 

За темою  5. Прикладна наука і методолія фальсифікаціонізму:

-         Поппер К.Р. Логика и рост научного знания. –М.,1983.

-         Поппер К. Реализм и цель науки \\ Современная философия наукт: знание, рациональность, ценность в трудах мыслителей Запада. –М.,1996.

-         Современная философия науки. –М.,1996.

-         Чуйко В.Л.   Субєктивність,  самосвідомість  і  наукова  проблема   \\ Sentential: Наукові праці спільки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). -№2. –Вінниця,2000. –с.84-92.

-         Чуйко В.Л. Позитивне значення фальсифікаціонізму: сфера його застосування // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб.наук.праць. –Вип.20. –К.,2001. –с.229-237.

 

За темою 6. Методологічний історизм:

-         Кун Т. Структура научных революций. –М.,1975.

-         Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских програм. –М.,1995.

-         Современная философия науки. –М.,1996.

-         Тулмин Ст. Человеческое понимание. –М.,1984.

-         Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки: Монографія. –К.,2000. –252 с.

-         Чуйко В.Л. Методологія історичної школи філософії науки \\  Вісник Київського ін-ту імені Тараса Шевченка. –Вип.36. –К.,2001. –С.16-22.

-         Фейэрабенд П. Избранные труды по методологии науки. –М.,1986.

 

3.      КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ: (коментар основоположень методологiй)

Iндуктивiзм.

1. Наука повинна відмовитись вiд положень, якi не доводяться, i обмежитися описом зовнiшньої структури явища. Наука вiдповiдає на запитання "Як вiдбувається явище?", а не на запитання "Що являє собою сутнiсть явища?".

2. Теорiя може стати самостiйним предметом наукового (позитивного) пiзнання, якщо вона стане емпiричним чуттєво наявним буттям (наприклад, у виглядi тексту), яке вiдрiзняється вiд iнших схожих форм буття (наприклад: вiдмiннiсть базової теорiї класичної механiки вiд романiв Вальтера Скотта).

3. З вiри можна починати досвiд емпiричного дослiдження, але аж нiяк не теоретичного. Теоретик має справу не просто iз сприйняттями та об'єктами, а з реченнями про сприйняття та об'єкти.

4. Метод верифiкацiї придiляє увагу узгодженню результатiв з емпiричними фактами, а не узгодженню принципiв iз прийнятою заздалегiдь (апрiорно) картиною свiту. Як розумова дiя верифiкацiя вказує, якi данi ми повиннi пережити, щоб досягти рiшення стосовно фактичної виконуваностi певного принципу. Сенс речення - це спосіб його перевiрки.

5. Головне завдання науки полягає у тому, щоб "прийти" до аксiом та загальних принципiв, починаючи з емпiричних фактiв. Загальнi науковi принципи можуть бути знайденi тiльки за допомогою iндукцiї з фактiв.

6. Не саме судження, а акт його ствердження є iстинним або хибним. Судження є лише iнструмент. Iстиннiсть складного речення є функцiєю iстинностi його складових:

а) iстина створюється в процесi емпiричної перевiрки iдеї;

б) iстина - те, що "працює", має практичнi наслiдки, якi вiдповiдають нашим сподiванням;

в) iстина має сумiщуватись з попереднiми iстинами i з новими фактами.

7. Адекватним вживанням поняття iстини є його використання при спiвставленнi двох висловлювань, але аж нiяк не висловлювання i того стану речей, котре виражене в цьому висловлюваннi.

8. Правила побудови речень i правила перетворення (останнi iменуються як "постулати" i "правила виведення умовиводiв") можна вибирати цiлком довiльно.

9. Фiзично iснуючою природою називають таку, що емпiрично виявляє себе суб'єкту пiзнання. Тому вся наука стосується одного свiту. Якщо наявна деяка мова, поiменована фiзичною мовою, на цю мову можна перекласти всi науковi положення. Iнакше кажучи, у фiзичнiй мовi завжди знайдеться положення, рiвнозначне будь-якому науковому положенню.

10. Поняття, які в фiлософiї є абсолютнi в науці виявляються вiдносними у тому розумiннi, що їх оцiнка передбачає вказання тiєї семантичної системи, у якiй дане поняття використовується.

11. З позицiй логiчної семантики проблема реальностi зовнiшнього свiту - це проблема не "досвiду", а обраної мови. Тобто принцип фiлософської нейтральностi вiдкидає тезу про реальнiсть зовнiшнього свiту i тезу про його нереальнiсть як псевдотвердження.

12. Сформульованi наукою закони природи не мають характеру речень, котрi або iстиннi, або хибнi стосовно iснуючої незалежно вiд людини дiйсностi, вони є iнструкцiї, як потрiбно формулювати такi речення. Вiдношення мiж природою i нами знаходять своє вираження в реченнях, що мають граматичну форму тверджень, але дiйсний сенс яких полягає в тому, що вони є вказiвками можливої дiї.

13. Методологiя науки має розглядати цiлiсну систему знання, котра мiстить у собi логiчнi (концептуальнi) i емпiричнi елементи.

14. Методологічний аналiз полягає в тому, щоб аналiзоване речення переводилось у iншу форму таким чином, щоб воно мало той самий змiст, але не мiстило, навiть потайки, термiнiв першого речення. За такої процедури ми нiби звiльняємо дiйсний смисл вiд лiнгвiстичних умовностей.

15. Редукцiонiзм виголошує можливiсть зведення кожного осмисленого висловлювання до термiнiв, що спiввiдносяться з безпосереднiм досвiдом.

17. Оскiльки дедукцiя ґрунтуючись на аксіоматиці будує свої уявлення "ейдично", через визнання iснування "вiчних i незмiнних сутностей", остiльки жодна з теорiй не може не бути хибною, бо не може будуватися без аксiоматики.

 

Конвенцiоналiзм.

1. За допомогою логiки доводять, а за допомогою iнтуїцiї - винаходять.

2. Аксiоми засновуються на непредикативних пiдставах. В якостi непредикативних означень приймаються визначення, що побудованi за принципом "зачарованого кола" - коли мiркування, що веде до бажаного результату, само спирається на те, що з його допомогою треба визначити.

3. Геометричнi аксiоми не становлять нi математичних суджень a priori, анi актiв досвiду.

4. У науково обгрунтованих положеннях розму має стверджуватися, що це вiн сам собi робить певнi приписи. Цi приписи мають значення тiльки для нашого пiзнання, яке без них було б неможливим, але вони не мають значення для природи.

5. Однi i тi самi явища можуть описуватися iз застосуванням рiзних геометрiй, рiзними моделями простору i часу.

6. Будь-яке узагальнення є гiпотезою.

7. Довiльно обираючи мову, ми так само довiльно створюємо образ реальностi, а точнiше - навiть саму реальнiсть.

8. Обираючи певну мову достатньо дотримуватися постулатiв несуперечливостi та систематичностi, аби визнати, що iстиною може бути будь-яке положення у межах визначеної мовою картиною свiту.

9. Емпiричнi судження перебувають у залежностi не тiльки вiд обраної поняттєвої апаратури, а також вiд "сирого" матерiалу досвiду.

10. Розвиток науки має емержентний характер: кожний етап є частковий випадок бiльш загального еволюцiйного процесу.

 

Фальсифiкацiонiзм.

1. Принцип фальсифiкацiї становить доповнення принципу фаллiбiлiзму — процедурою визначення хибностi теорiї за допомо­­­гою використання modus tollens.

2. Визнаючи слушнiсть положення, що факти не можна визнавати за доказ iстинностi теорії, можна довести, що факти здатнi спростувати теорiю. Тому перевiрка науковостi (демаркацiя) теоретичних положень здiйснюється через їх спростування.

3. Емпiричнi гiпотези можуть бути безпосередньо спростованi на пiдставi експериментальних пе­­­ревiрок або суперечностi з фундаментальними науковими теорiями, що витримали верифiкацiю та фальсифiкацiю.

4. Методологiчна позицiя критичного рацiоналiзму полягає у виз­­­наннi, що будь-який вираз систематично викладених достовiрних нау­­­кових знань завжди має  гiпотетичний характер.

6. Перехiд вiд аналiзу струк­­­тури знання до аналiзу процесу вимагає визнати, що центральною проблемою є проблема зростання знань.

7. Мето­­­дологiчні угоди виконують не тiльки дескриптивну, а й нормативну функцiї.

8. Не заперечуючи наявнiсть властивостi системи знання викону­­­вати функцiонально-iнструментальну роль, тобто — бути системою iнформацiї,  слід визнати, що влас­­­тивiсть знання бути науковим не має безпосереднього зв’язку з мов­­­ленням.

9. Незважаючи на те, що всi науковi теорiї у чомусь є хибними, вони мають певний iстинний змiст.

10. Теорiя, яка становить повнiстю та вичерпно iстинну систе­­­му положень, тобто якщо вона вiдповiдає всiм реальним фактам, є кiнцево недосяжним iдеалом.

11. Вiдмінність онтології філософії науки вiд метафізичної онтології есенцiалiзму полягає в тому, що виключно методологiчно, а не епiстемологiчно пошук iстини визнається метою науки.  I навпаки, виключно з позицiй вимог епiстемологiї, філософія науки обмежує сферу функцiонального ме­­­тодологiзму iнструменталiзму, коли визнає можливiсть створення усе “ближчих” до iстини картин свiту. Не можна виділити істину в наукових знаннях, але постійно, виявляючи та відкидаючи хибу, можна наблизитися до істини.

12. Науковi теорiї пiддаються перевiркам з метою їх спростування, а отже, теорiї не є лiчильними правилами. Правила та iнструменти не пiддаються таким перевiркам, вони лише використову­­­ються таким чином.

13. Iнструменталiзм, розглядаючи теорiї як правила, рятує їх вiд спростування, витлумачуючи спростування як обмеження сфери застосування теорiй-iнструментiв. Тим самим iнструменталiзм галь­­­мує науковий прогрес, сприяючи консервацiї спростованих теорiй та перешкоджаючи їх замiнi на новi, кращi теорiї.

 

Iсторизм.

1. Методологiя наукового пiзнання не становить поступове наб­­­лиження до iстини. Пізнання є «океаном», що збiльшується через подо­­­лання альтернатив. Це складає внесок не в наукову iстину, а в роз­­­виток здатностi вирiшувати проблеми за допомогою цілеспрямованого пізнання.

2. У разі встановлення невiдповiдностi передбачень теорiї експериментальним даним неможливо визначити, яка саме частина або конкретна гiпотеза помилкова. У разi виялення проблем теорiя може бути скоректована рiзними способами, якi визнаються рiвноможливи­­­ми.

3. Теорiю не можна розглядати як абсолютно гiпотетичнi пояснен­­­ня скритої вiд безпосереднього спостерiгача реальностi, яка опосе­­­редковано виявила себе в експериментальних даних. Такi пояснення складають основу метафiзики чи натурфiлософiї, вiд яких об’єктивна наука повинна звiльнятися.

4. Теоретична наука лише як описування має право на “повагу”, “еволюцiю”; це самостiйно iснуючих органiзм, котрий пояснювальна частина експлуатує як паразит.

5. Факт “А”, вiдкритий за допомогою однiєї теорiї, може за сво­­­їм значенням вiдрiзнятися вiд факту “А”, встановленого за допо­­­могою iнших теорiй. Змiни теорiй можуть спричинювати змiни у факту­­­альному фундаментi наукових знань, а не навпаки. Не факти визнача­­­ють теорiю, а теорiя визначає — якi саме факти будуть нею осмис­­­ленi, стануть предметом свiдомостi.

6. Загальнi принципи (визначення простору, часу, субстанцiї, закону та iн.) вiдносяться до специфiчних положень не як аксiоми до виведених наслiдкiв, а як фундаментальнi проблеми, через розг­­­ляд яких просуваються дослiдження у певнiй сферi пiзнання.

7. Наукове вiдкриття — не одиничний акт, а невідємна складова процесу, котрий вклю­­­чає i виявлення нового, i усвiдомлення того, що отриманий резуль­­­тат — це справді нове. На одному з етапiв розвитку нормальної науки неминуче вiдбувається розбiжнiсть спостережень з передбаченнями (аномалiя). Аномалiї можуть виникнути i бути усвiдомленими тiльки на фонi парадигми; у цьому полягає її головна епiстемо­­­логiчна функцiя. Отже, чим бiльше розвинута парадигма, тим вiдчутнiший для наукового товариства вплив аномалiй.

8. Теорiя спростовується теорiєю. Джастифiкацiонiзм, згiдно з котрим наукове знання складається з доведених тверджень, може бути спростованим. Тобто не визнається, що може iснувати протиставлення мiж одиничними твердженнями та унiверсальними теорiями, де одинич­­­не твердження, що спирається на факт, може спростувати теорiю.

9. Рацiональнiсть — це атрибут не логiчної чи концептуальної системи як такої, а атрибут людських дiй чи iнiцiатив, у котрих тимчасово перетинаються окремi групи понять, особливо — тих про­­­цедур, завдяки яким поняття, судження та формальнi системи, широко розповсюдженi у iнiцiативах, критикуються та змiнюються.

10. Носiєм наукової рацiональностi є представники “наукової елiти”, вiд котрих залежить успiшнiсть “штучного” вiдбору та виве­­­дення нових продуктивних концептуальних змiн.

11. Теорiя нiколи не узгоджується зi всiма вiдомими у своїй галузi фактами. Факти формуються попередньою як можливi пе­­­редбачення теорiї, а зiткнення теорiї з фактами може бути показни­­­ком прогресу i першою спробою виявити принципи, що неявно мiсти­­­лись в звичних поняттях спостереження.