Інформаційний додаток до робочої програми курсу

«Практична філософія та епістемологія науки»

 

Тема 1. Філософія науки як практична філософія.  

Філософія науки про можливості людської свободи в світі в контексті попередніх та сучасної наукових картин світу.

«Практичне є все, що можливе завдяки свободі»

(І.Кант).

Причиновість і детермінізм. Підстави та обмеження людської свободи.

Причиновість і необхідність в класичній фізиці: Лапласівський детермінізм і динамічні закони. Відсутність зв’язку між необхідністю та випадковістю. Свобода як усвідомлена необхідність. Фаталізм або непослідовність в трактовці свободи змінювати початкові та граничні умови дії законів. Кант про розрізнення природної та свобідної причиновості як спосіб поєднання дії законів класичної механіки та моральної відповідальності людини.

Ймовірнісна причиновість в некласичній науці: статистичні закони як зв'язок необхідного і випадкового. Випадковість як прояв необхідності. Парадоксальність  розуміння Полем Лапласом і недостатньої поінформованості людини як єдиної підстави введення ймовірності в  контексті статистичної інтерпретації законів термодинаміки, зокрема незворотності процесів зростання ентропії (термодинамічна стріла часу).

Циклічна причиновість в нелінійних системах, здатних до самоорганізації (Г.Хакен). Принципова випадковість вибору альтернативних шляхів розгортання нелінійної динаміки в особливих точках, зокрема точках біфуркації. Непередбачуваність причиново визначених процесів в детермінованому хаосі.

Ситуації біфуркації як ситуації формування діючої причини. Нелінійність як засновок самоорганізації діючої причини, випадкові внутрішні або зовнішні впливи як умови вибору варіанту формування діючої причини з альтернативних великомасштабних флуктуацій (Пригожин).

Реальна необхідність, що включає в себе випадковість (Гегель). Випадковість як доповнення необхідності. Можливість визначення людиною порівняно невеликими за енергією впливами напрямку розгортання нелінійних процесів з незрівнянно більшими енергіями як підстава свободи людини і ризикованості її дій.

Атрактори нелінійної динаміки як цільові причини. (С.П.Курдюмов).

Епістемологічний аспект практичності постнекласичної науки

Зміна епістемологічних засад науки при переході до нелінійної методології.

Дескриптивність нелінійного теоретичного знання. Істина як нелінійний процес.

Теоретична реконструкція альтернативних варіантів нелінійної динаміки як основа вільного вибору.

Аксіологічний аспект практичності філософії постнекласичної науки.

Складні людино вимірні системи як об’єкти дослідження постнекласичної науки.

Відносність до поза наукових цінностей суб’єкта як основа об’єктивності в постнекласичній науці. Пастки ототожнення цілей і цінностей. Регулятивна функція ідеалів за Кантом. Засвідчення власної ідентичності суб’єктом пізнання в постнекласичній науці і питання Канта.

 

Тема 2. Епістемологія науки.

 Визначення термінів: епістемологія, гносеологія і теорія наукового пізнанн.

 Загальнофілософське і наукове визначення поняття епістемології. Розрізнення і порівняння термінів «епістемологія» та «гносеологія». Історичні традиції інтерпретації епістемології як теорії знання (істинного обґрунтованого переконання), філософської теорії пізнання як суб’єкт-об’єктного відношення (гносеології), логіки наукового дослідження (позитивістської науки). Епістемологія як теорія знання. Епістемологія науки як теорія наукового знання та його розвитку.

Природа, обсяги і межі наукового знання.

Класичний емпіризм і раціоналізм у світлі актуальних наукових досліджень: джерела знання. Критерії і норми наукового пізнання.

Епістемологічні програми обґрунтування у науках і наукові моделі знання.

Фундаменталізм апріорний (математика) і емпіричний (фізика), когерентизм (кібернетика, гуманітарні науки). Редукція як метод пояснення у науці. Індукція, дедукція, абдукція як процедури доведення і обґрунтування гіпотез. Індуктивна і гіпотетико-дедуктивна моделі знання.

 Сучасні епістемологічні практики.

Натуралізація епістемології у сучасних міждисциплінарних дослідженнях. Розширення меж епістемології: від теорії до епістемологічної практики (еволюційна епістемологія).

 Соціологічний поворот у філософії науки.

Наука і суспільство. Соціологічна філософія науки та соціологія наукового знання. Соціологічний конструктивізм.

Натуралістичні програми сучасної філософії науки.

Програма натуралізму в епістемології та у філософії науки. Натуралізм та когнітивна філософія науки.

 Проблема реалізму в сучасній філософії науки.

Х.Патнем про труднощі розуміння істини як відповідності, визначення істини як раціонального обґрунтування прийнятності суджень. Реалізм з "людським обличчям".  

Дослідження експериментальної практики та "реалізм стосовно наукових сутностей" як нова форма реалізму (Н. Картрайт та Я. Хакінг).

Емпірізм в сучасній філософії науки.

Програма "конструктивного емпіризму Б. ван Фраасена. Поняття емпіричної адекватності. Проблема"недовизначеності теорії емпіричними даними".

 

РЕКОМЕНДОВАНА  ЛІТЕРАТУРА:

Основна:   

Філософія науки. Підручник для аспірантів. Київ: «Київський університет», 2018. http://www.philsci.univ.kiev.ua 

 

Добронравова І.С. Практична філософія науки. Суми: Університетська книга. 2017. http://www.philsci.univ.kiev.ua 

 

Добронравова І. С., Білоус Т. М., Комар О. В. Новітня філософія науки. – К., 2009. http://www.philsci.univ.kiev.ua

 

Добронравова И.С. Нелинейное и сложное мышление. – В кн .«Философия мышления» – Одесса: «Печатный дом», 2013 – 442с. С. 91 – 104.

 

Латур, Б.  (2013) Наука в действии: следуя за учеными и инженерами внутри общества /  [пер. с англ. К. Федоровой; науч. ред. С. Миляева]. - СПб. : Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.  - 414  с.

 

Степин В.С. Философия науки Общие вопросы. Учебник для аспирантов. М. 2010.

 

Степин В.С. Теоретическое знание. М., 2000.   

 

Хайдеггер М. Время картины мира / М. Хайдеггер // Хайдеггер М. Время и бытие. Статьи и выступления: [Пер. с нем.] – М.: Республика, 1993

 

Додаткова:  

   Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Киев: Институт социолоии НАНУ, 2002. .. 

 

Буданов В.Г. Методология синергетики в постнекласической науке и в образовании. ИФ РАН, М.: УРСС, 2007. 232 с. http://www.synergetic.org.ua

 

Добронравова  І.С. Норми наукового дослідження в нелінійному природознавстві // Філософська думка. 1999. №4. С.36-48. http://www.philsci.univ.kiev.ua

 

Добронравова І.С. Практична філософія науки. – Суми : Університетська книга, 2017.

http://www.philsci.univ.kiev.ua

 

Добронраврва І.С. Теоретична реконструкція нелінійних феноменів: 

епістемологічні засади та науковий дискурс. // Філософії освіти. Philosophy of Education №1(20)-2017  http://www.philosopheducation.com/index.php/ua

 

Комар О.В.  Гуманізація науки чи натуралізація філософії? Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. - Чернівці : ЧНУ, 2009, 82-86.

 

Кримський C.Б. Запити філософських смислів. // Кримський С.Б. Під сигнатурою Софії. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008, 718с.  С.444-717.

 

Крымский С.Б., Кузнецов В.И. Мировоззренческие категории в современном естествознании. - К., 1983. - Гл.2.

 

Мандельброт Б.Фрактальная геометрия природы. – Москва: Институт компьютерных исследований, 2002, 656 с.  

 

Морен Э. Метод. Природа природы. М.: «Прогресс – Традиция» .2005. 464с.

 

Пайтген Х.-О., Рихтер П.Х. Красота фракталов. - М., 1993.

 

Пригожин И., Стенгерс И. Время, заос, квант. – М. 1996.

 

Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. - М., 1986.

 

.      Сидоренко Л.І. Проблеми етики науки в постнекласичному дискурсі //Філософські проблеми гуманітарних наук. Альманах. – 2010. - № 19. – С.121-125.

     

       Сидоренко Л.І. Сучасна наука в контекстах свободи та відповідальності // Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник. – 2015.

     

       Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее. Последствия биотехнологической революции. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ОАО»Люкс», 2004. – 349

 

     .Хакинг Я. Представление и вмешательство. Введение в философию естественных наук.  - Москва: Издательство  «Логос».  1998

 

 

     The Handbook of Discourse Analysis / Edited by D.Tannen, H.E.Hamilton, and D.Schiffrin. — JohnWiley & Sons, Inc.,  Blackwell Publishers Ltd., 2015. Vol. I.

     

      Эволюционная эпистемология и логика социальных наук: Карл Поппер и его критики. — М.: Эдиториал УРСС, 2000.

 

      Experimental Philosophy, Rationalism, and Naturalism. (2015) E. Fischer and J. Collins (eds.) - London: Routledge

 

Плани лекцій.

Тема 1. Філософія науки як практична філософія.

 

Причиновість і детермінізм. Підстави та обмеження людської свободи.

1.      Причиновість і необхідність в класичній фізиці: Лапласівський детермінізм і динамічні закони. Відсутність зв’язку між необхідністю та випадковістю. Свобода як усвідомлена необхідність. Фаталізм або непослідовність в трактовці свободи змінювати початкові та граничні умови дії законів. Кант про розрізнення природної та свобідної причиновості як спосіб поєднання дії законів класичної механіки та моральної відповідальності людини.

2.      Ймовірнісна причиновість в не класичній науці: статистичні закони як зв'язок необхідного і випадкового. Випадковість як прояв необхідності. Парадоксальність  розуміння Полем Лапласом і недостатньої поінформованості людини як єдиної підстави введення ймовірності в  контексті статистичної інтерпретації законів термодинаміки, зокрема незворотності процесів зростання ентропії (термодинамічна стріла часу).

3.      Циклічна причиновість в нелінійних системах, здатних до самоорганізації (Г.Хакен). Принципова випадковість вибору альтернативних шляхів розгортання нелінійної динаміки в особливих точках, зокрема точках біфуркації. Непередбачуваність причиново визначених процесів в детермінованому хаосі.

4.      Ситуації біфуркації як ситуації формування діючої причини. Нелінійність як засновок самоорганізації діючої причини, випадкові внутрішні або зовнішні впливи як умови вибору варіанту формування діючої причини з альтернативних великомасштабних флуктуацій (Пригожин).

5.      Реальна необхідність, що включає в себе випадковість (Гегель). Випадковість як доповнення необхідності. Можливість визначення людиною порівняно невеликими за енергією впливами напрямку розгортання нелінійних процесів з незрівнянно більшими енергіями як підстава свободи людини і ризикованості її дій.

6.      Атрактори нелінійної динаміки як цільові причини. (С.П.Курдюмов).

 

Література:

Буданов В.Г. Методология синергетики в постнекласической науке и в образовании. ИФ РАН, М.: УРСС, 2007. 232 с. http://www.synergetic.org.ua

Добронравова І.С. Практична філософія науки. Суми: Університетська книга. 2017. http://www.philsci.univ.kiev.ua 

Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. - К., 1990. - Гл.2 , §6.

Курдюмов С.П., Князева Е.Н. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем. М.: “Наука”, 1994.

Мандельброт Б.Фрактальная геометрия природы. – Москва: Институт компьютерных исследований, 2002, 656 с.  

Мякишев Г. Я. Физическая теория. – М.; Наука, 1980. – С. 420-436.

Пригожин И., Стэнгерс И. Время, хаос, квант. М.,:“Прогресс”. 1994.

Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. - М., 1986.

Хакен Г. Основные понятия синергетики. // «Синергетическая парадигма», М., «Прогресс-Традиция», 1999. С. 28-55.  

 

 

 

Епістемологічний аспект практичності постнекласичної науки

 

 

1.      Зміна епістемологічних засад науки при переході до нелінійної методології.

2.      Дескриптивність нелінійного теоретичного знання.

3.      Істина як нелінійний процес.

4.      Теоретична реконструкція альтернативних варіантів нелінійної динаміки як основа вільного вибору.

Література:

Добронравова И.С. Практична філософія науки. 2017.

Добронравова І.С. Норми наукового дослідження в нелінійному природознавстві

//Філософська думка. К №4,1999.

Добронравова І.С. Постнекласичне знання як процес – київська філософська школа           надає засоби розуміння. // Сучасна українська філософія: традиції, тенденції, інновації. Збірка наукових праць.Київ, 2011. С. 161-172.

Добронравова І.С. Дескриптивність нелінійних теорій.// Філософія освіти. №1, 2017. С. 30-42.

 

Аксіологічний аспект практичності філософії постнекласичної науки.

1.      Складні людино вимірні системи як об’єкти дослідження постнекласичної науки.

2.      Відносність до поза наукових цінностей суб’єкта як основа об’єктивності в постнекласичній науці.

3.      Пастки ототожнення цілей і цінностей.

4.      Регулятивна функція ідеалів за Кантом.

5.      Засвідчення власної ідентичності суб’єктом пізнання в постнекласичній науці і питання Канта.

 

Література:

Кант Критика чистого разума. Т.3, 1964, с.66, 571.

Кант Трактаты и письма, М., 1980, С.332

Лаудан Л. Наука и ценности./\ Современная философия науки. Хрестоматия. М., 1994. С. 197 - 229.

Добронравова И.С. Практична філософія науки. 2017.

 

Тема 2. Епістемологія науки

Соціологічний поворот в філософії науки як реалізація програми натуралізації епістемології.

1.      Застосування методів етнографічних досліджень до вивчення наукової діяльності. («Життя лабораторії»)

2.      Розширення контексту розгляду наукових досліджень в напрямку врахування їх соціальних та технологічних обставин. («Наука в дії», акторко – мережева теорія).

3.      Відмова від радикального соціального конструктивізму при розгляді природознавства. («Когда вещи дают смачи», «Надежды  конструктивизма»)

4.      Переосмислення походження абстрактного протиставлення суспільства та природи в Новому часі. («Нового часу не було»).  

Література:

Філософія науки. Підручник для аспірантів. Київ: «Київський університет», 2018. http://www.philsci.univ.kiev.ua 

Добронравова І. С., Білоус Т. М., Комар О. В. Новітня філософія науки. – К., 2009. http://www.philsci.univ.kiev.ua

Білоус Т.М. Натуралізм у сучасній філософії науки: когнітивні засади (PDF) Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. 2013 - 246-252

Латур, Б.  (2013) Наука в действии: следуя за учеными и инженерами внутри общества /  [пер. с англ. К. Федоровой; науч. ред. С. Миляева]. - СПб. : Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.  - 414  с.

 

Епістемологічні моделі сучасного наукового дискурсу.

1.      Комунікативно-дискурсивний характер сучасної науки.

2.      Епістемологічне тлумачення науки як знання.

3.      Нормативно орієнтовані різновиди наукових дискурсів: Фундаменталізм та когерентизм як види епістемологічних засад.

4.      Дескриптивно орієнтовані дискурси. Еволюційний дискурс. Натуралізована епістемологія.

5.      Дескриптивність нелінійних теорій. Істина як нелінійний процес.

 

Література:

     

Комар О.В.  Гуманізація науки чи натуралізація філософії? Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. - Чернівці : ЧНУ, 2009, 82-86.

Філософія науки. Підручник для аспірантів. Київ: «Київський університет», 2018. http://www.philsci.univ.kiev.ua  Розділ 7.

Эволюционная эпистемология и логика социальных наук: Карл Поппер и его критики. — М.: Эдиториал УРСС, 2000.

The Handbook of Discourse Analysis / Edited by D.Tannen, H.E.Hamilton, and D.Schiffrin. — JohnWiley & Sons, Inc.,  Blackwell Publishers Ltd., 2015. Vol. I.

 

Критика фундаменталізму як однієї з епістемологічних моделей.

1.      Феноменологічний (емпірицистський) та номологічний варіанти фундаменталізму.

2.      Критика фундаменталізму з позицій реалізму (внутрішній реалізм та «реалізм з людським обличчям» Гіларі Патнема)

3.      Реалізм як редукціонізм ( мрія про остаточну теорію Стівена Вайнберга).

4.      Критика фундаменталізму з позицій конструктивізму (конструктивний емпіризм Баас Ван Фраасена, перевага феноменологічних законів перед фундаментальними за Ненсі Картрайт).

5.      Переваги діяльнісного підходу в вітчизняній філософії науки та генетико – конструктивної моделі теорії перед стандартною гіпотетико  – дедуктивною. 

 

Література:

Добронравова І.С., Білоус Т.М., Комар О.В. Новітня філософія науки. Підручник. Київ: “Логос”2009. Розділ 2.

Філософія науки. Підручник для аспірантів. Київ, 2018.  Розділ 7.

Вайнберг С. Мечты об окончательной теории. Физика в поисках самых фундаментальных законов природы, М., УРСС, 2004.

Патнем Х. Введение в книгу «Реалізм и разум», «Философи человеческое понимание» // Современная философия науки. Хрестоматия. М., 1994.

Степин В.С. Теоретическое знание. М., 2000. Глава 2.

Фраассен, Б., ван. Чтобы спасти явления // Современная философия науки: знание, рациональность и ценности в трудах мыслителей Запада. — М., 1996, с.345-357.

Хакинг Я. Представление и вмешательство. – М.: Логос, 1999. 291 с. (Hacking, I. (1983). Representing and Intervening. Cambridge: Cambrige University Press.)

 Cartwright, N. (1983). How the Laws of Physics Lie. New York: Oxford University Press.

Putnam H. Realism with a Human Face. Cambridge (Mass.), London: Harvard Univ. Press, 1990. (Російський переклад окремих розділів в кн.: Аналитическая философия:

Питання на іспит з курсу по вибору аспірантів філософського факультету

«Практична філософія та епістемологія науки»

1.      Причиновість і детермінізм. Підстави та обмеження людської свободи.

2.      Лапласівський детермінізм і динамічні закони. Відсутність зв’язку між необхідністю та випадковістю. Свобода як усвідомлена необхідність. Фаталізм або непослідовність в трактовці свободи змінювати початкові та граничні умови дії законів.

3.      Кант про розрізнення природної та свобідної причиновості як спосіб поєднання дії законів класичної механіки та моральної відповідальності людини.

4.      Ймовірнісна причиновість в не класичній науці: статистичні закони як зв'язок необхідного і випадкового. Випадковість як прояв необхідності.

5.      Парадоксальність  розуміння Полем Лапласом і недостатньої поінформованості людини як єдиної підстави введення ймовірності в  контексті статистичної інтерпретації законів термодинаміки, зокрема незворотності процесів зростання ентропії (термодинамічна стріла часу).

6.      Циклічна причиновість в нелінійних системах, здатних до самоорганізації (Г.Хакен). Принципова випадковість вибору альтернативних шляхів розгортання нелінійної динаміки в особливих точках, зокрема точках біфуркації. Непередбачуваність причиново визначених процесів в детермінованому хаосі.

7.      Ситуації біфуркації як ситуації формування діючої причини. Нелінійність як засновок самоорганізації діючої причини, випадкові внутрішні або зовнішні впливи як умови вибору варіанту формування діючої причини з альтернативних великомасштабних флуктуацій (Пригожин).

8.      Реальна необхідність, що включає в себе випадковість (Гегель). Випадковість як доповнення необхідності. Можливість визначення людиною порівняно невеликими за енергією впливами напрямку розгортання нелінійних процесів з незрівнянно більшими енергіями як підстава свободи людини і ризикованості її дій.

9.      Атрактори нелінійної динаміки як цільові причини. (С.П.Курдюмов).

10.  Епістемологічний аспект практичності постнекласичної науки

11.  Зміна епістемологічних засад науки при переході до нелінійної методології.  Дескриптивність нелінійного теоретичного знання. Істина як нелінійний процес.

12.  Теоретична реконструкція альтернативних варіантів нелінійної динаміки як основа вільного вибору.

13.  Аксіологічний аспект практичності філософії постнекласичної науки.

14.  Складні людино вимірні системи як об’єкти дослідження постнекласичної науки.  Відносність до поза наукових цінностей суб’єкта як основа об’єктивності в постнекласичній науці.

15.  Пастки ототожнення цілей і цінностей. Регулятивна функція ідеалів за Кантом.

16.  Засвідчення власної ідентичності суб’єктом пізнання в постнекласичній науці і питання Канта.

17.  Соціологічний поворот в філософії науки як реалізація програми натуралізації епістемології.

18.  Застосування методів етнографічних досліджень до вивчення наукової діяльності. («Життя лабораторії»)

19.  Розширення контексту розгляду наукових досліджень в напрямку врахування їх соціальних та технологічних обставин. («Наука в дії», акторко – мережева теорія).

20.  Відмова від радикального соціального конструктивізму при розгляді природознавства. («Когда вещи дают смачи», «Надежды  конструктивизма»)

21.  Переосмислення походження абстрактного протиставлення суспільства та природи в Новому часі. («Нового часу не було»). 

22.  Епістемологічні моделі сучасного наукового дискурсу.

23.  Комунікативно-дискурсивний характер сучасної науки. Епістемологічне тлумачення науки як знання.

24.  Нормативно орієнтовані різновиди наукових дискурсів: Фундаменталізм та когерентизм як види епістемологічних засад.

25.  Дескриптивно орієнтовані дискурси. Еволюційний дискурс. Натуралізована епістемологія. Еволюційна епістемологія.

26.  Феноменологічний (емпірицистський) та номологічний варіанти фундаменталізму.

27.  Критика фундаменталізму з позицій реалізму (внутрішній реалізм та «реалізм з людським обличчям» Гіларі Патнема)

28.  Реалізм як редукціонізм ( мрія про остаточну теорію Стівена Вайнберга).

29.  Критика фундаменталізму з позицій конструктивізму (конструктивний емпіризм Баас Ван Фраасена, перевага феноменологічних законів перед фундаментальними за Ненсі Картрайт).

30.  Переваги діяльнісного підходу в вітчизняній філософії науки та генетико – конструктивної моделі теорії перед стандартною гіпотетико  – дедуктивною.