Тема 1. Філософія, коло її проблем, роль в житті суспільства і людини.

 

1.     Феномен філософії, її специфіка та основні характеристики.

2.     Поняття світогляду, його структура та особливості функціонування.

3.     Міфологія, релігія та наука як історичні типи світогляду.

 

 

Необхідно правильно визначити смисл самого терміну "філософія". Він походить від грецьких слів phileo – люблю і sophia – мудрість і, отже, може бути перекладений як "любов до мудрості".

 

Предмет і обєкт філософії

 

Існує принципова відмінність предмету філософського осмислення від предмету окремих наук. Якщо предметом останніх є ті або інші частини, сторони, аспекти світу, то предметом філософії є світ (Космос, Всесвіт, Універсум) в цілому і місте та роль людини в ньому. Іншими словами предметом філософії є система чи відношення Людина – Світ.

 

Філософія – це один з типів світогляду (поряд з буденним, міфологічним, релігійним, науково-атеїстичним). При цьому особливість філософського світогляду полягає в тому, що світ розглядається в ньому не як існуючий сам по собі, не як щось зовнішнє по відношенню до людської свідомості, а як відтворення його (світу) в людській свідомості, як внутрішній духовний світ людини. Філософ має справу не з речами, а з ідеями, поняттями, думками. Філософія – це думки про думки, це – рефлексія, самопізнання.

 

Філософія має конкретно-історичий характер, вона – "епоха, схоплена думкою" (Гегель), "духовна квінтесенція епохи" (Маркс). Кожна історична епоха характеризується своїм, специфічним комплексом світоглядних проблем і підходів до їх вирішення (своєю філософською парадигмою). На цій підставі виділяють історичні типи філософії (антична, середньовічна, філософія епохи Відродження, Нового часу, німецька класична філософія і ін.).

 

Місце і роль філософії в системі знання

 

Важливе значення для розуміння філософії є виявлення її місця в системі культури, її співвідношення з іншими духовими явищами (формами суспільної свідомості) – наукою, мистецтвом, релігією і ін.

Існує точка зору, згідно якій філософія – це наука, одна з наук поряд з математикою, фізикою, хімією і т.д. Дійсно, філософія, і наука – теоретичні знання про сутність. Але між ними є і принципові відмінності:

- наукові знання спираються на факти – чуттєві дані про дійсність; вони і логічно виводяться, і підтверджуються, і перевіряються фактами. Філософські ж знання спираються на уявні, ідеальні утворення і фактами, чуттєвим досвітом не можуть бути а ні підтвердженні, а ні спростовані;

- наука прагне пізнати суть конкретних речей і процесів дійсності і виразити їх в істинах, в законах. Філософія ж націлена на пошук шляхів досягнення сутності Універсуму (всього наявного) критичним осмисленням всіх вже досягнутих про нього знань.

Отже, фактично філософія – це не наука. Це щось ширше науки – і те, що передує їй ("переднаука"), і те, що підвищується над ній ("постнаука" – метафізика). Без неї була б неможлива наука, не було б розвитку наукової думки.

 

Також розповсюджена думка, згідно якій філософія – це мистецтво. Якщо під мистецтвом розуміти тільки особливий вид духовної діяльності і її продукти, а саме – відображення дійсності в художніх образах.

Дати таку картину, уявити світ як ціле - світоглядна функція філософії. |На відміну від інших наук філософія виключає подробиці, виділяючи тільки найбільше загальні властивості і зв'язку. Гносеологічна функція філософії складається у вивченні відношення “світ-людина”. Теорія пізнання розглядається як відношення об'єкта і суб'єкта пізнання, виявляється зв'язок почуттєвого і раціонального, досліджуються проблеми істини, формування переконань і інші гносеологічні питання. Кожна філософська концепція є поглядом на світ, являє собою метод пізнання. Філософія розробляючи загальні, обгрунтовані окремі і загальнонаукові методи пізнання - виконує тим самим методологічну функцію. Філософія узагальнюючи висновки спеціальних наук, обєднуючи їх на основі своїх філософій і методів пізнання - виконує інтеграційну функцію, розповсюджуючи її і на інші галузі духовної культури, включаючи політичні, правові, моральні, естетичні, релігійно-атеїстичні форми суспільної свідомості. Філософська  система не тільки висуває й обгрунтовує теоретичні положення, але й інтепретує їх, дає оцінку, формує систему цінностей. У цьому полягає аксеологічна функція філософії. Піддаючи критичної оцінці те, що не відповідає філософській системі філософія виконує свою критичну функцію. Спілкування і передачу інформації здійснює  комунікативна функція філософії.

Світогляд — одна з форм свідомості людини, невід'ємний атрибут життєдіяльності людей. Способом його існування виступає філософія, а також суттєві "виміри" людини, включаючи її потенціальні можливості та призначення.

Світогляд — інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння.

Суб'єкт світогляду - особистість, соціальна група і суспільство в цілому.

          Основа світогляду - знання. Знання входять у світогляд у виді переконань. Переконання - не тільки інтелектуальна позиція, але і емоційний стан, стійка психологічна установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини. У структуру світогляду входять і ідеали.

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд — у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обгрунтувань.
Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Це — ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і з'єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність.

Немає переконань — немає й світогляду, він або не сформувався, або девальвувався.

Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд — не лише знання й усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно практичне засвоєння світу, в якому світові дійсному, світові наявного буття протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жаданого буття.

Історичними типами світогляду є міфологія, релігія і наука.

Міфологічному світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу.

Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема.

Міфологічний світогляд формує анімістичну картину буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт.

Релігія є більш пізнім та зрілим типом світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного.

Віра і виступає головним способом осягнення буття. Особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва.

Якщо для міфа головним є обгрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії — досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

На відмінність від міфологічного, так і в значній мірі релігійного світогляду, в філософії світ відображається не в конкретно – наочних образах речей, процесів, а в абстрактно-логічній формі, в поняттях гранично широкої спільності – в філософських категоріях: "буття", "реальність", "матерія", "дух", "форма", "причина", "необхідність", "свобода", "істина", "добро", "зло".

Філософія і релігія – особливо взаємоподібні форми духовності. Однак між ними є і істотні відмінності. Релігія базується на Вірі як фундаментальному природному почутті людини. Їй чужі сумніви, омани, шукання. Вони засуджуються церквою як єресь, як боговідступність. Філософія ж заснована на Розумі, на його спроможності до необмеженого вдосконалення. Вона вся – сумнів, пошук, піднесення через омани. Релігія оперує конкретно-наочними образами (бог-людиноподібна істота, яка наділена людськими ж властивостями, зведеними до абсолюту). Філософія, як вже говорилося, оперує абстракціями гранично високої спільності, позбавленими будь якої наочності (неможливо уявити собі "буття взагалі", "матерію", "дух", "простір", "якість", "причину" і т.д.).

 

 Тобто філософія і релігія – дві дуже подібні, взаємозв'язані, але різні форми духовної культури. Релігійний (політеістичний) світогляд історично передував філософському. Виникнення ж монотеістичних релігій зв'язане з зародженням перших філософських вчень. В наш час сліпа віра в бога, "чиста релігія" (фідеїзм) практично неможлива. Віра потребує раціонального філософського обгрунтування (теологія). Всі сучасні світові релігії (християнство, іслам, іудаїзм, буддизм) мають свої філософські обгрунтування.