ПЕРЕДМОВА АВТОРА ДО ЧИТАЧА¹

(Переклад)²

Я вже торкався питань Бога й людської душі, які я висвітлив у французькому виданні “Дискурс про Метод” року 1637, щоби правильно спрямувати свій розум і знайти істину в науках, тоді я не мав наміру потрактовувати їх грунтовно, а лише мимохідь, для того щоб із міркувань читача зрозуміти, в який спосіб їх треба потрактовувати надалі Оскільки вони мені завжди видавались вельми важливими, я вважав за потрібне не раз висловлюватися з їх приводу, а шлях, який я вибрав для їхнього пояснення, такий неторований і такий далекий від загальноприйнятого, що, як мені здалося, було б шкідливо, якби я його оприлюднив французькою мовою, в тій загальнодоступній формі, яка б могла бути прочитана всіма, боячись, аби слабкі уми не забрали собі в голову, що їм дозволено випробувати цей шлях

Так ось, у тому “Дискурсі про Метод” я звертався до всіх, хто знайде в моєму творі щось таке, що заслуговує на критику, не відмовити мені в люб'язності остерегти мене від цього, але не отримав бодай якогось посутнього заперечення, окрім двох, на які й хочу тут відповісти кількома словами, перш ніж приступити до докладнішого з'ясування цих питань

Перше випливає з того, що людська думка, занурена в саму себе усвідомлює себе суто як річ мислячу, a її природа, або її сутність, поля-

_______________________________

¹Замість цієї передмови до латинських варіантів у французькому виданні 1647 р. вміщено звернення книговидавця до читача

² Переклад опубпікований 1661 року Клерсельє був нами дещо змінений

12

гає не лише в мисленні, таким чином, слово тільки вилучає все інше, що може бути сказане також стосовно природи душі

На це заперечення мушу відповісти, що в тому місці я не мав навіть наміру вилучати все інше з того, що стосується, власне, суті предмета (про який я тоді не вів мови), а тільки стосовно, власне, мого мислення, так, аби моє почуття було таким, щоб я нічого не зміг пізнати, навіть те, що відоме мені щодо моєї сутності, хоч я і був річчю, що мислить, або річчю, що має в собі здатність мислити Отже, надалі я покажу, яким чином із того, що я не пізнаю нічого іншого, що стосується мого розуму, випливає, що й насправді ніщо інше її не стосується.

Друге заперечення полягає ось у чому з того, що я маю ідею речі довершенішої, ніж я сам, не випливає, що ця ідея довершеніша за мене, ба більше, не випливає існування того, що представлене цією ідеєю.

Але я відповідаю — у слові ідея криється двозначність оскільки воно може сприйматися як матеріальне завдяки дії мого розуму, і в цьому розумінні не можна сказати, що ідея буде довершенішою, ніж я, або ж воно може сприйматись як об'єктивне, як річ, що представлена цією дією, річ, існування якої хоч і не передбачається поза моїм розумом, яка, однак, може бути довершенішою від мене за своєю суттю Отже, трохи далі я розглядатиму в цьому трактаті докладніше, яким чином тільки з того, що я маю в собі ідею речі довершенішої, ніж я сам, випливає, що ця річ існує насправді.

Крім того, я бачив два інші досить розлогі твори на цю тему, але там не стільки спростовувано мої докази, скільки мої висновки за допомогою аргументів, вихоплених із загальних місць атеїстів Але оскільки ці два види аргументів жодним чином не можуть вплинути на розум тих, хто добре розуміє мої докази, а міркування більшості такі поверхові й такі нікчемні¹, бо вона частіше схиляється до перших стрічних поглядів, фальшивих і далеких, аніж до ґрунтовного й істинного, але пізніше почутого спростування їхніх поглядів, то я зовсім не хочу тут на них відповідати, остерігаючись, аби не викласти їх у першу чергу

Скажу лише кількома словами все те, що висувають атеїсти для заперечення існування Бога, завжди пов'язане з тим що або Богові надають людських афектів, або приписують нашим розумовим здібностям стільки сили й мудрості, аж це буцімто дозволяє нам визначати й збагнути те, що Бог може й повинен робити, отже, все те, що вони говорять, не викликає в нас жодних труднощів, тільки-но ми пригадуємо, що мусимо вважати наші розумові здібності чимось скінченним і обмеженим, а Бога чимось нескінченним і незбагненним

Тепер, зваживши на міркування інших людей, я знову беруся до потрактування Бога й душі людської й водночас розробляю підвалини першої філософії, але при цьому не очікую жодної похвали від простолюду й не сподіваюся, що моя книжка здобуде широке коло читачів Навпаки,

_______________________

¹ Латиною сказано: proepostera, як роблять усе навпаки

13

я б нікому не радив її читати, хіба що тим, хто здатний і може серйозно поринути в роздуми разом зі мною, уберігши свій розум не лише від гендлювання почуттями, але й повністю звільнивши його від різного роду упереджень; а таких читачів, — і я це добре усвідомлюю, — знайдеться дуже й дуже небагато. Але ті, хто мало потурбувався, аби належно сприйняти порядок і зв'язок моїх доказів, і критикуватимуть, переливаючи з пустого в порожнє, кожний шматок мого твору, як, зауважу, тс робить багато хто, не здобудуть для себе великої користі від читання цього трактату; і хоча, можливо, вони знайдуть не один привід, аби покепкувати з деяких місць, одначе сумніваюся, що вони здатні заперечити щось посутньо, що було б достойне відповіді.

І тим паче я нікому не обіцяю, що задовольню їх цілком і відразу; я не настільки переоцінюю себе, аби вірити в те, що зможу передбачити все, що може комусь видатися складним; я насамперед викладу в цих “Розмислах” ті самі думки завдяки яким, як я гадаю, досяг певного й очевидного пізнання істини, для того, аби побачити, чи тими самими доказами, які мене переконали, зможу, в свою чергу, переконати інших; а після цього відповім на заперечення, висунуті мені декотрими мудрими і вченими особами, яким я надіслав свої “Розмисли” для ознайомлення, перш ніж віддати їх до друку; а оскільки вони зробили мені чимало різних зауваг, то я беру на себе сміливість сподіватися, що комусь іншому не так легко буде запропонувати щось бодай трохи важливе, чого б вони не торкнулися.

Ось чому я прошу тих, хто виявить бажання прочитати ці “Розмисли”, щоб вони не висували завчасно жодного свого міркування, доки не зводять прочитати всі оці заперечення й відповіді на них.

14