ВИДАВЕЦЬ ДО ЧИТАЧА¹

Задоволення, яке я можу обіцяти всім освіченим людям від читання цієї книжки і яке пов'язане з усім, що стосується автора й перекладачів, зобов'язує мене бути обачним у намаганні задовольнити читача й зі свого боку, боячись, аби його невдоволення не впало на мене одного. Тож я й намагаюся робити все якнайкраще, старанно працюючи над друком, а також уміщуючи це коротке пояснення, в якому я повинен попередити його про три відомі мені речі, що будуть корисними й читачеві. Перше — це намір автора, з яким він публікував цей твір латиною. Друге — як і чому він виходить сьогодні по-французьки, третє — якість перекладу.

Коли автор, докладно продумавши свої “Розмисли”, вирішив поділитися ними з публікою, це було зумовлено як побоюванням заглушити голос істини, так і наміром запропонувати їх на розгляд усіх учених мужів; для цього він хотів говорити з ними їхньою мовою, використовуючи їхню манеру, тому всі свої думки він виклав латиною з залученням лексики Школи. Він не обманувся в своїх сподіваннях, і його книжка була винесена на розгляд у всіх філософських судах. Достатнім свідченням цього виступають додані до “Розмислів” заперечення; вони ясно показують, що вчені того століття взяли на себе обов'язок строго розглянути його погляди. Не мені судити наскільки успішно, оскільки я

_________________________________

¹У французькому виданні 1647 року це попередження замінило передмову автора до читача.

15

виношу їх на суд інших. Хочу тільки вірити сам і запевнити інших, що погляди стількох великих людей не могли зіткнутися, не викресавши яскравого вогню.

II

Тим часом з університетів книга переходить у палаци вельмож і потрапляє до рук особи, що займає дуже високе становище¹. Прочитавши “Розмисли” і визнавши їх гідними своєї пам'яті, ця особа узялася за їх переклад французькою мовою: або прагнучи завдяки цьому зробити ці нові для себе положення властивішими й зрозумілішими, або не мала іншого наміру, як виявити честь їх авторові таким гарним знаком шани. Потому ще одна заслужена особа² не захотіла залишати недосконалим цей такий довершений твір, тому, йдучи слідом за цим високоповажним паном, переклала нашою мовою заперечення, які йдуть після “Розмислів”, та відповіді на них, слушно розсудивши, що для багатьох французька мова не зробить “Розмисли” зрозумілішими, ніж латинська, якщо їх не супроводити запереченнями й відповідями на них, які певною мірою можуть слугувати коментарями. Дізнавшись про таку вдалу долю одних і других, автор не тільки погодився, але й висловив бажання і попросив цих панів погодитись на публікацію їхніх перекладів, оскільки зауважив, що його “Розмисли” прийняли й зустріли з певним задоволенням більше людей з-поміж тих, котрі зовсім не приймають філософії Школи, ніж тих, що її сповідують.

III

Цей переклад в усьому доволі точний і сумлінний і ніде не відхиляється від висловленого автором. Я можу це твердити лише на підставі того, що знаю блискучий розум перекладачів. Проте я маю ще одну самодостатню підставу для певності, вона ґрунтується на тому, що перекладачі (і це цілком правомірно) залишили за автором право на перегляд і виправлення. Він цим скористався, але для того, щоб правити не ї\, а себе з мстою яснішого витлумачення власних думок. Хочу сказати, що, виявивши кілька місць, які, як йому здавалося, не дуже зрозумілі латиною для різних людей, він захотів прояснити їх, зробивши окремі невеликі зміни, в чому ви незабаром переконаєтеся, порівнюючи французький текст із латинським. Те, що завдало перекладачам найбільше клопоту впродовж усієї праці, була наявність сили-силенної термінів цього мистецтва, грубі й неотесані навіть латиною, вони видавались

___________________________

¹ Шарль д'Альбер, герцог де Люйнес (1629—1690), син міністра Людовіка XIII, друг Арно, який написав для свого сина, герцога Шеврезького, майбутнього міністра Людовіка XIV, “Логіку, або Мистецтво мислити”.

²Клод Клерсельє (1614- 1684), адвокат Паризького парламенту

16

такими ще більше французькою, яка не настільки вільна, не така смілива і не так призвичаєна до термінів Школи, проте перекладачі не наважились їх опустити, бо довелося б змінювати суть, а цього їм не дозволяв встановлений ними рівень якості перекладу: з другого боку, коли автор переглянув цей варіант, він визнав його настільки правильним, що зовсім не захотів змінювати стиль, посилаючись щоразу на свою скромність і повагу, яку відчував до своїх перекладачів; тож оскільки їх ніхто так і не зняв завдяки взаємній шані, вони збереглися в цій праці.

Хотілося б, якщо дозволите, додати: ця книжка, що містить досить вільні розмисли, які можуть видатися навіть екстравагантними тим, хто не звик до умоглядних побудов метафізики, не принесе ні користі, ні задоволення читачам, які читатимуть її не з належним напруженням розуму і не втримаються від суджень про неї, докладно її не обміркувавши. Втім, побоююсь докорів за те, що виходжу за межі свого ремесла чи скорше, що його зовсім не знаю, бо зводжу таку велику перепону перед продажем своєї книжки, виключаючи з кола читачів так багато людей, для яких вважаю цю книжку невідповідною. Тож мовчу й не лякаю більше людей. Та все-таки я відчуваю себе зобов'язаним попередити читачів про неупередженість і поміркованість, необхідні при читанні цієї книжки, бо якщо вони візьмуться за неї з поганим настроєм і духом суперечності, що властиві багатьом, які читають тільки для того, щоб дискутувати, і, вбачаючи своє завдання в пошуку істини, немовби бояться її знайти, бо в той момент, коли з'являється якийсь натяк на її появу, намагаються виступити проти й знищити її, вони не матимуть з неї ніякої користі й не винесуть справедливого судження. Цю книжку потрібно читати без упередження, без поспіху, з наміром збагатитися знаннями, вийшовши до її автора з розумом школяра, щоб згодом стати критиком. Такий підхід настільки необхідний при її читанні, що я назвав би його ключем до цієї книжки, без якого ніхто не зможе її правильно зрозуміти.

17