КОРОТКИЙ ВИКЛАД ЗМІСТУ ШЕСТИ НАСТУПНИХ “РОЗМИСЛІВ”

У “Першому розмислі” я пропоную насамперед докази, завдяки яким ми маємо можливість сумніватися стосовно всіх речей взагалі, а головне речей матеріальних, принаймні доти, доки не матимемо інших наукових обґрунтувань, окрім тих, які мали донині. Так ось, хоча користь такого загалом сумніву спочатку і не буде помітна, проте вона інколи в цьому розумінні дуже велика, якщо звільняє нас від будь-яких упереджень і пропонує нам дуже легкий шлях, привчаючи наш розум до відчуження від почуттів і, насамкінець, позбавляє нас можливості сумніватися в тому, що ми відкриємо після істинного буття.

У “Другому розмислі” розум, скориставшися своєю власною свободою, припускає, що речі, стосовно існування яких він має бодай найменший сумнів, не існують зовсім, хоча тим часом усвідомлює, що абсолютно неможливо заперечувати власне існування. Саме таке міркування водночас дуже корисне, бо в такий спосіб воно легко відрізняє речі, які стосуються його, тобто речі, приналежні до мислячої природи, від речей, приналежних до тіла. Але оскільки може так статися, що дехто очікуватиме від мене саме в цьому місці доказів, що засвідчили б безсмертя душі, то я вважаю за свій обов'язок попередити їх саме тепер, що я намагався не викладати в цьому трактаті нічого такого, що не зміг би довести дуже точно, а отже, неухильно дотримувався правила, схожого на те, яким користуються геометри: пізнати — це викласти всі докази, від яких залежить припущення, яке шукають, перш ніж зробити щодо нього якийсь висновок.

Отже, перший і головний засновок, необхідний для пізнання безсмертя душі, — це ясне й чітке поняття про неї, цілком відмінне від будь-якого існуючого поняття про тіло: власне, це і було тут досягнуте. Окрім цього, необхідно зрозуміти — все те, що ми осягаємо розумом ясно й

чітко, істинне, відповідно до того, як ми це осягаємо: але воно не може бути доведене до “Четвертого розмислу”. Більше того, необхідно мати чітке поняття природи тіла, яке формується частково в “Другому розмислі” і частково в п'ятому й шостому. І, нарешті, з усього цього треба зробити висновок: все, що осягається розумом ясно й чітко, якщо йдеться про різні субстанції, як от є розум і тіло, це, по суті, субстанції різні й насправді відмінні одна від одної; саме такого висновку я й дійшов у “Шостому розмислі”. І там само підтверджується те, що будь-яке тіло ми сприймаємо як щось подільне, натомість, дух або душа людини може сприйматися лише як щось неподільне: бо насправді ми не можемо уявити собі половину якоїсь душі, як це ми здатні зробити з будь-яким щонайменшим тілом; таким чином, їхня природа визнається не тільки як відмінна, але певною мірою і як протилежна. Так ось, тут я даю знати, що більше не маю наміру вести про це мову в своєму трактаті, тим більше що цього доволі, аби показати досить ясно, що розкладання тіла не спричиняється до смерті душі, і в такий спосіб дати людям надію на друге життя після смерті; так само як засновки, з яких можна зробити висновок про безсмертя душі, залежать від пояснення всієї природи взагалі: насамперед для того, аби знати, що всі субстанції, тобто речі, які не можуть існувати, не будучи створеними Богом, за своєю природою незнищенні, а їхнє буття нескінченне, хіба що сам Бог оберне їх на ніщо, коли відмовить їм у своїй повсякчасній підтримці. І далі, варто зауважити, що тіло, як таке взагалі — це субстанція і тому ніколи не гине; інша річ — людське тіло, оскільки воно відрізняється від решти тіл, як утворене й скомпоноване лише з певних конфігурацій частин тіла та подібних акциденцій; проте людська душа, навпаки, не утворена з жодних акциденцій, а становить чисту субстанцію. Оскільки всі її акциденції змінюються, — наприклад, то вона розуміє деякі речі, то бажає інші, то відчуває ще інші тощо, — тим часом це завжди одна й та ж сама душа; натомість тіло людське змінюється бодай від того, що міняється форма його частин. Звідси випливає, що тіло людське легко може загинути, одначе дух, або ж душа людська (я їх зовсім не розрізняю), за своєю природою безсмертна.

У “Третьому розмислі”, як мені здається, я пояснив досить розлого головний доказ, яким скористався, щоб довести існування Бога. Але для того щоб свідомість читача змогла якомога легше абстрагуватись від почуттів, я зовсім не прагнув тут удаватись до жодних порівнянь, видобутих із сфери тілесних речей, хоча тут може залишитися чимало темних місць, які, як я сподіваюся, будуть повністю прояснені в моїх відповідях на заперечення, що їх мені згодом було висунуто. Як, скажімо, досить важко зрозуміти, яким чином ідея найдовершенішої істота, що живе в нашій душі, містить у собі стільки об'єктивної реальності, тобто досягає завдяки думці таких ступенів буття й довершеності, що мусить неодмінно виникати з найдовершенішої причини. Але я її прояснив у цих відповідях через порівняння з дуже доскона-

лою машиною, ідею якої надибуємо в розумі якогось робітника; а оскільки як об'єктивний вияв ця ідея мусить мати якусь причину — чи то вміння робітника, чи то знання, набуті від інших, то так само неможлива й ідея Бога, яка живе в нас і не може мати жодної власної причини, крім самого Бога.

У “Четвертому розмислі” я доводжу — все, що ми сприймаємо дуже ясно й чітко, тобто істинне; і водночас пояснюю, в чому полягає суть помилки або брехні, усе це необхідно знати як для підтвердження попередніх доказів, так і для ліпшого осмислення наступних. (Але тим часом варто зауважити, що тут зовсім не йдеться про гріх або помилку, яка може статися через пошуки добра або зла, а лише про те, що відбувається зі здоровим глуздом, коли розпізнається істинне й облудне; я зовсім не маю наміру говорити тут про ті речі, які стосуються віри або поведінки в житті, а лише про ті, що належать до умоглядних істин і пізнаються за допомогою єдиного природного розуму.)

У “П'ятому розмислі” — попри те що там пояснюється тілесна природа, а також новими доказами доводиться існування Бога, — все ж можуть виникнути певні ускладнення, які, однак, будуть вирішені в подальших моїх відповідях на висунуті мені заперечення; зокрема, тут показано, яким чином істинне те, що достовірність самих геометричних показів залежить від пізнання Бога

І, нарешті, в “Шостому розмислі” я розрізняю здатність мислення й уяву, описую тут ознаки цієї відмінності. Показую, в чому полягає справжня відмінність людської душі від тіла, й водночас доводжу, що вони між собою так тісно поєднані й переплетені, аж утворюють разом одне ціле. Я виявляю тут усі помилки, які зумовлюються почуттями, й розповідаю про способи, як їх уникнути. Нарешті наводжу всі докази, з яких можна зробити висновок про існування матеріальних речей: не тому що вважаю ці докази дуже корисними, аби довести те, про що вони свідчать, а саме, про існування певного світу, про те, що люди мають тіла та інші подібні речі, в яких ніколи не сумнівалася жодна людина із здоровим глуздом, а тому що, розглядаючи ці докази зблизька, розумієш, вони ані надто неспростовні, ані надто очевидні, як ті, що приводять нас до пізнання Бога і нашої душі, отже, саме ці докази найдостовірніші й найочевидніші, які тільки можуть виникнути в свідомості людського духу. Оце й усе, що я мав на меті довести в цих шести “Розмислах”; власне, тому я й оминаю тут багато інших питань, які розглядаю принагідне в цьому трактаті.