П'ЯТИЙ РОЗМИСЕЛ

Про сутність матеріальних речей і знову про Бога:

про те, що Він існує

Мені залишається розглянути чимало інших речей, що стосуються атрибутів Бога й моєї власної природи, тобто природи мого розуму. Втім, я, напевно, розгляну їх іншим разом. А тепер (після того, як я зауважив, що слід робити й чого слід уникати, щоб досягти пізнання істини) я, зокрема, мушу спробувати вивільнитися, позбувшись усіляких сумнівів, які володіли мною в останні дні, й подивитися, чи не можна з'ясувати що-небудь достовірне стосовно матеріальних речей.

Та перш ніж дослідити, чи такі речі існують поза мною, я мушу розглянути їхні ідеї, оскільки вони присутні в моєму мисленні, й подивитись, які з них чіткі, а які невиразні.

Насамперед я чітко уявляю собі величину, яку філософи по-простому називають тяглою величиною, або просторовістю в довжину, ширину й глибину, що властива цій величині, або, точніше, речі, якій її приписують. Окрім того, я можу нарахувати в ній декілька різних частин і наділити кожну з цих частин різноманітними розмірами, формами, положеннями й переміщеннями, і, нарешті, можу приписати кожному з цих переміщень будь-яку тривалість.

І я чітко пізнаю ці речі не тільки тоді, коли розглядаю їх узагалі, -придивившись пильніше, я пізнаю безліч особливостей, що стосуються чисел, фігур, пересувань тощо, істинність яких настільки очевидна і так докладно узгоджується з моєю природою, що тільки-но я почи-

наю їх виявляти, як мені здається, що я не пізнаю нічого нового, а, радше, пригадую те, що знав раніше, тобто зауважую речі, вже присутні в моєму інтелекті, хоча я ще не звернувся до них думками.

Особливо важливе тут те, що я виявляю в собі безліч ідей про деякі речі, які не можна сприймати як просто чисте небуття, хоча вони, можливо, не існують поза моїм мисленням, які мною не вигадані, — хоча я вільний про них думати або не думати, — але мають істинну й незмінну природу. Наприклад, коли я уявляю трикутник, хоча, можливо, поза моїм мисленням ніде в світі такої фігури немає і ніколи не було, проте існує певна природа або форма, або визначена сутність цієї фігури, яка незмінна й вічна і зовсім не вигадана мною і жодним чином не залежна від мого розуму, що, скажімо, видно, коли йдеться про доведення різних властивостей цього трикутника, а саме, що сума його трьох кутів дорівнює сумі двох прямих, що проти великого кута лежить більша сторона, і так далі; і тепер, попри моє бажання або небажання, я їх визнаю цілком явно й очевидно наявними в ньому, хоча раніше, вперше уявляючи трикутник, я про них зовсім не думав, тож не можна сказати, що я їх придумав або вигадав.

І марно було б тут заперечувати, що, можливо, ідея трикутника спала мені на думку завдяки органам чуттів, — я ж бо іноді бачив тіла трикутної форми; але я можу утворювати в своїй голові безліч інших форм, стосовно яких не може виникнути анінайменшої підозри, що вони будь-коли сприймались моїми чуттями, однак я далі можу довести різні властивості їхньої природи, як і природи трикутника, і вони мусять бути істинними, оскільки я їх сприймаю чітко. Отже, вони — це щось, а не чисте ніщо, адже цілком очевидно, що все істинне — це щось; вище я вповні довів, що всі речі, які я пізнаю ясно й чітко, істинні. І хоч цього я не довів, усе ж природа мого розуму така, що я не можу завадити собі вважати їх істинними, тоді як' розумію їх ясно й виразно. Я пригадую, що навіть тоді, коли я ще був міцно прив'язаний до об'єктів чуттів, до числа безсумнівних істин я відносив ті, які сприймав ясно й чітко стосовно фігур, чисел та інших речей із царини арифметики й геометрії².

І якщо тепер — лише тому, що я можу видобути ідею якоїсь речі зі свого мислення, — випливає, що все, що я ясно й чітко визнаю приналежним цій речі, їй справді належить, то чи не можу я виснувати з цього аргумент і очевидний доказ існування Бога? Цілком певно, що я знаходжу в собі ідею Бога, тобто найдовершенішого буття, так само, як ідею будь-якої фігури або числа. І я з не меншою ясністю й виразністю пізнаю, що його природі властиве актуальне й вічне буття³, як і

_______________________________

¹ Істинними принаймні тоді як.

² Арифметики, геометрії або взагалі чистої й абсолютної математики.

³ В 2-му латинському виданні actu (1-ше вид.) було замінено semper. У французькому тексті обидва слова перекладено.

те що все доведене відносно якоїсь фігури або числа справді належить до природи цієї фігури або цього числа. А звідси, — хоча не все, до чого я прийшов у попередніх “Розмислах”, виявилось би істинним, -— існування Бога повинне набути в моїй голові принаймні такої ж достовірності, як істини математичні, що стосуються виключно чисел і фігур: щоправда, це не зовсім очевидно, на перший погляд, а в дечому виглядає софістичне. Бо, звикнувши відрізняти в усіх інших речах існування від сутності, я легко визнаю, що існування можна відокремити від сутності Бога, з чого можна мислити Бога ніби не існуючим актуально¹. І все ж, вдумуючись уважніше, я знаходжу очевидним, що існування також не можна відокремити від сутності Бога, як ото від сутності прямокутного трикутника не можна відокремити властивість рівності суми всіх його кутів двом прямим кутам або від ідеї гори відокремити ідею долини; отже, так само безглуздо, адже осягати Бога (тобто найдовершеніше верховне буття) позбавленим існування (тобто якоїсь довершеності), настільки ж безглуздо, як осягати гору без долини.

Але якщо я справді не можу мислити Бога без існування, як і гору без долини, то все ж, як із самого лише того, що я мислю гору разом з долиною, ніяк не випливає, що в світі існує якась гора, так само з того, що я мислю Бога як сущого, очевидно, не випливає, що він існує: адже моє мислення не нав'язує ніякої необхідності речам; і оскільки тільки від мене залежить можливість уявити собі крилатого коня, хоча такого ніколи не було, я, напевно, так само міг би напевно приписати Богові буття, хоча б ніякого Бога не існувало. Ба ні, саме в цьому запереченні й приховано софізм: адже з того, що я неспроможний мислити гору без долини, аж ніяк не випливає, що десь на світі існує якась гора або долина, а тільки те, що гора й долина, незалежно від того, існують вони насправді чи ні, невіддільні одна від одної. Так само з того, що я не можу мислити Бога без буття, випливає, що існування невіддільне від Нього, отже Він існує насправді — і не тому, що моя думка це зумовлює або нав'язує речам якусь необхідність, навпаки, мою думку зумовлює необхідність самої речі, а саме, існування Бога. Адже не в моїй волі мислити Бога без буття (тобто мислити найдовершеніше вище буття без найвищої довершеності), як ото я вільно можу уявляти собі коня крилатим або безкрилим.

Власне потому як я висловив припущення щодо наявності в Бога всіх довершеностей, немає потреби заявляти, що я визнаю існування Бога, адже існування — одна з довершеностей, власне, в моєму першому припущенні не було необхідності; так само немає необхідності думати, що всі чотири сторони фігури можна вписати в коло, бо якщо допустити появу такої думки, то мені доведеться визнати, що в коло

____________________________

¹У французькому тексті слово actu (1-ше латинське видання) перекладається, в 2-му виданні воно відсутнє.

можна вписати й ромб, адже це чотиристороння фігура, отже, я був би змушений визнати хибну річ. Тож, підкреслюю, не варто цього заперечувати, бо хоча немає необхідності, аби я наштовхувався на ідею Бога, все-таки щоразу, як мені доводиться думати про первісне й верховне буття і ніби видобувати його ідею зі скарбниці свого розуму, я неодмінно мушу приписати йому різноманітні довершеності, навіть якщо й не перелічуватиму їх усі, і приділити увагу кожній зокрема. Такої необхідності досить, аби я дійшов висновку (визнавши існування досконалістю), що первісне й найвище буття справді існує; так само мені немає потреби уявляти трикутник, хоча щоразу, як я захочу розглянути плоску фігуру, що має лише три кути, виникає необхідність приписати їй усі властивості, які підтверджують, що сума трьох кутів дорівнює двом прямим, хоч я, можливо, й не задумуюсь над цим зокрема. Але коли я досліджую, які фігури можна вписати в коло, в мене не виникає необхідності думати, що сюди належатимуть усі чотиристоронні фігури; навпаки, я навіть не можу цього припустити, оскільки не хотів би допускати у свій розум нічого такого, чого не міг би осягнути ясно й чітко. Отож, існує величезна різниця між подібними до цього хибними припущеннями й істинними ідеями, народженими разом зі мною, серед яких ідея Бога — перша й основна.

Я справді різними способами переконуюсь, що ця ідея не виступає чимось надуманим або вигаданим, залежним тільки від мого мислення. Це — образ істинної й незмінної природи. По-перше, тому що крім Бога, чию неодмінну сутність становить існування, я не здатен осягнути жодної іншої речі. По-друге, тому що я неспроможний осягнути подібним чином двох або більше Богів. А припустивши, що нині існує один Бог, я чітко бачу доконечність того, щоб Він існував одвіку й вічно перебував і в майбутньому. І по-третє, тому що мені відомо безліч інших речей у Бога, в яких я нічого не можу ні відібрати, ні змінити.

Зрештою, хоч би якими доказами й аргументами я послуговувався, завжди доведеться повертатись до того, що остаточно мене переконують лише речі, які я осягаю ясно й чітко. І хоча серед речей, які я осягаю в такий спосіб, справді є кілька, вочевидь знайомих усім, але трапляються й такі, які розкриваються тільки тим, хто до них приглядається пильніше й докладно досліджує; і все-таки, після їх з'ясування вони вважаються такими ж достовірними, як і перші. Так, наприклад, у прямокутному трикутнику не так легко зауважити, що квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів двох катетів, як те, що гіпотенуза лежить проти найбільшого кута, і все ж, щойно це встановлено, ми однаково віримо в істинність як першого, так і другого твердження. Що ж стосується Бога, то, звичайно, якби мій розум був вільний від усіх упереджень, а образи чуттєвих речей не відволікали моїх думок, не було б жодної речі, яку я пізнав би швидше й легше, як Його. Бо хіба може бути щось ясніше й очевидніше, ніж думка про Бога як

найвище й довершене буття, ідея якого вже включає необхідність вічного буття, тож Він, відповідно, існує¹?

І хоча задля повного осягнення цієї істини мені довелось докласти багато інтелектуальних зусиль, однак тепер я певен не тільки щодо всього, що мені видається найдостовірнішим, я, окрім того, бачу, що достовірність усіх інших речей настільки абсолютно залежить від неї, Що без цього знання неможливо будь-коли і будь-що пізнати досконало.

До того ж, моя природа така, що тільки-но я щось пізнаю цілком ясно й чітко, я, звісно, схильний вважати його істинним², проте, оскільки за своєю природою я ще й не здатен зосереджувати свій розум на одній і тій самій речі і нерідко, як пригадую, і далі вважав якусь річ істинною, і коли вже переставав розглядати причини, які наштовхнули мене на такий висновок, тим часом могли з'явитись інші докази, що легко змусили б мене змінити думку, якби я не знав про існування Бога. Таким чином, я ніколи не мав би істинного й достовірного знання ні про що, а тільки розпливчасті й нестійкі погляди.

Коли, наприклад, я розглядаю природу трикутника, то, будучи трохи обізнаний з геометрією і звичайно знаючи, що сума трьох кутів дорівнює двом прямим кутам, я не можу цьому не вірити, доки скеровую думку на доведення; але тільки-но я від нього відволікаюсь, не виключено, що навіть пам'ятаючи, що ясно його розумів, я міг би засумніватися в істинності цього твердження, якби не знав про існування Бога. Адже я спроможний переконати себе, що за своєю природою я можу легко помилятися навіть щодо речей, які вважаю пізнаними з найочевиднішою достовірністю, пригадавши, зокрема, що нерідко вважав істинними й достовірними чимало речей, котрі пізніше через інші докази доводилось визнавати цілком помилковими.

Але потому, як я впевнився в існуванні Бога і заразом визнав, що від Нього залежні всі речі і Він не ошуканець, зробивши висновок, що все, що ясно й чітко осягається мною, не може не бути істинним (хоча я вже не думаю про причини, які спонукали мене вважати це положення істинним, однак пам'ятаю, що збагнув його ясно й чітко), мені не зможуть висунути жодного суперечного аргументу, що змусив би мене в цьому засумніватись, отже я маю істинне й достовірне знання про Нього. Це саме знання поширюється на всі інші речі, які, пригадую, я колись доводив, як і на геометричні істини; то що ж мені можуть закинути, аби змусити в них засумніватися? Хіба те, що за природою я схильний помилятися? Але я вже знаю, що не можу помилятися стосовно суджень, причини яких мені добре відомі. Може, скажуть, що

_______________________

¹ Немає нічого самоочевиднішого, ніж існування верховного буття, тобто існування Бога. з сутністю якого одного і пов 'язано буття.

² Я не можу повірити, що воно істинне.

раніше я вважав істинними й достовірними багато речей, які пізніше визнав неправдивими? Проте жодної з цих речей я не сприймав ясно й чітко і, не знаючи правила, за допомогою якого переконуються в істинності, повірив у них на підставі доказів, які відтоді видаються мені не такими обгрунтованими, як я собі тоді уявляв. Що ж іще могли б мені закинути? Можливо, що я сплю (я й сам це собі закинув) або що всі мої нинішні думки не достовірніші за марення, що нам ввижаються вві сні? Хай би навіть¹ я спав, однак усе, що уявляється моєму розумові з очевидністю, абсолютно істинне.

Таким чином, я цілком ясно визнаю, що достовірність і істинність будь-якого знання залежать виключно від пізнання істинного Бога: тож не пізнавши Його, я не міг досконало знати якусь іншу річ. А тепер, коли я Його пізнав, у мене з'явився засіб набути досконале знання про безліч речей, і не тільки про ті, що містяться в Ньому, але й про ті, що належать до тілесної природи, оскільки вона як така може служити об'єктом для доказів геометрів, які не беруть її існування до уваги².

_______________________________

¹ Але це також нічого не змінює, в кожному разі хай би навіть.

² Утім, тепер мені можуть відкритися з усією достовірністю безліч речей, — не тільки сам Бог і інші інтелектуальні речі, але й уся тілесна природа, яка є об'єктом чистої математики.

В наступному “Розмислі” поняття геометрія або умоглядна геометрія подаємо як рurа Mathesis (чиста математика).