О.Є.Перова, асп.

ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПІЗНАННЯ ЖИВОГО В ПОСТНЕКЛАСИЧНІЙ НАУЦІ

У статті йдеться про новий напрям у філософії - біофілософію. Автор аналізує проблему коеволюції людини й природи з позицій цього філософського напряму.

This article is about new trend in philosophy - biophylosophy. Author analyzed the problem of coevolution of man and nature from position of this philosophical conception.

Кінець ХХ-початок XXI ст. демонструє своєрідну ситуацію в пізнанні такого складного і багатовимірного феномену, як живе. Якщо в 70-х роках минулого століття¹ центральною методологічною проблемою біології була побудова цілісної теоретичної біології, яка мала відтворити сутність живого, то на початку XXI ст. виявляється потреба формування синтетичного філософського образу живого, який враховує специфіку існування людини і її світу, тобто світу соціокультурного і цивілізаційного буття.

Саме на цьому шляху є можливість знаходження розв'язання суперечностей між матеріальними потребами тілесної організації людини і духовною сферою буття, з'ясування місця й ролі тілесної організації людини в її становленні як особистості, виявлення біоприродних основ людського співбуття. Життя є цілісність, і ця цілісність потенційно існує в кожній живій клітині. У певному розумінні в кожній живій клітині можна "прочитати" структуру біосфери і, можливо, всього Універсуму. А це означає й еволюційну запрограмованість появи людини, яка є також багатоманітністю духовного.

Отже, багатоманітність форм життя має бути осмислена з урахуванням форм ментальності. Кожен розум вміщує "дух світового цілого", подібно до того, як кожна ідея відтворює специфіку мислення як такого. "Жива структура" і "ментальна структура" будуються на одних і тих самих принципах¹.

Принципова обмеженість класичного і некласичного ідеалів раціональності не дозволяє розв'язувати такі проблеми. Специфіка досліджуваних об'єктів - складні системи, що розвиваються і є людиновимірними - потребує нового типу наукової раціональності. В.С.Стьопін вказує на такі його суттєві риси. По-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу - як глобальну екосистему. По-друге, вивчення системних об'єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій діяльності. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль у таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркації передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи. По-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії².

Біологія кінця XX ст. "озброїла" людину фантастичною за можливостями технологією конструювання штучних біологічних систем - біотехнологією, генною інженерією, методами клонування. Внаслідок цього виник цілий спектр світоглядних, етичних, методологічних проблем, які стосуються не лише подальшого розвитку біології як науки, не лише живої природи, а й існування людини. Тому

необхідним є філософське осмислення живого, яке враховує взаємозв'язки і взаємовплив живого як біологічного світу з соціокультурним світом людини, з одного боку, і зі Всесвітом - з іншого. Потреба такої цілісної синтетичної картини живого пов'язана і з необхідністю якнайскорішого розв'язання глобальних проблем. Отже, зміна місця й ролі у Всесвіті суспільства як специфічної форми буття живого дає певний імпульс формуванню нової світоглядної парадигми.

Питання про назрілу необхідність концептуальної розробки нової філософської картини світу на основі уявлень про життя у, вітчизняній духовній культурі було поставлено ще В.І.Вернадським. На потребі нового світогляду, який має відобразити цілісне існування Всесвіту і людини, враховуючи кризові наслідки її діяльності в природі, соціокультурні проблеми, наголошують сучасні дослідники філософських проблем біології А.Т.Шаталов і Ю.В.Олейников: "Зі вступом людства в нову постіндустріальну епоху свого розвитку і з виникненням глобальних проблем інтелектуальна незадоволеність керівним філософським світоглядом - рафінованою системою поглядів і уявлень про Універсум і місце в ньому людини - отримує зовсім нове значення. Зараз відсутність світогляду, адекватного-практичній реальності буття суспільства, загрожує не тільки багатьма соціальними і екологічними проблемами: загостренням системної соціоприродної кризи, занепадом моральності і т. п., але й навіть загрозою загибелі людства та унікального природного явища - земної біосфери... "³.

Певною пропозицією цілісного філософського осмислення феномену життя є біофі-лософія. Вона включає в свою структуру ак-сіологічні орієнтації, що визначають цілі, форми й ідеали біофілософського пізнання світу. Останнє передбачає осмислення всього спектру оцінок станів життя і перспектив його розвитку (оптимістичних і песимістичних), які виходять з урахування реальних змін внутрішніх (біогенетичних), зовнішніх' (біоекологічних) та фізико-хімічних констант Всесвіту⁴.

Проблематика біофілософії найбільш структурована і змістовно виражена у дослідженнях західних учених. Там цей термін у певному концептуальному змісті почав вживатися з кінця 1960-х років. Вже в 1968 році вийшла друком монографія одного з класиків сучасного еволюціонізму, німецького ученого Б.Ренша, яку автор так і назвав - "Біофілософія". У 70-ті роки з'явились декілька монографій під назвою "Філософія біології", серед яких найбільш значними були праці М.Рьюза та Д.Халла. У 80-ті роки вийшли фундаментальні підсумкові монографії з філософії біології та біофілософії А.Розенберга - "Структура біологічної науки" та Р.Саттлера -"Біофілософія".

У біофілософії розглядаються два основних питання: (1) що є життя, (2) як відповісти на перше питання, як пізнати явище життя, у чому буде полягати це пізнання й отримане в результаті його знання.

Саттлер вважає, що розв'язати ці питання, спираючись на класичну методологію наукового пізнання, неможливо, оскільки суть даного способу пізнання - фрагментарність. З міркувань Саттлера можна зробити висновок про те, що він вважає, що для пізнання живого як цілісності потрібен новий тип методології, принципово відмінний від класичного біологічного пізнання. Він вважає, що розробкою такої методології не має займатися така галузь, як біофілософія.

За Саттлером, біофілософія - це уявлення про живе як цілісність, яка не зводиться до фізичних чи хімічних характеристик живого. Проблема розкриття сутності живого в теоретико-методологічному плані саме й полягає не у зведенні форм життя до фізико-хімічних характеристик, а у виведенні їх одної з іншої - від простих до все більш складних, до тієї точки, де життя як біологічне явище органічно переходить в соціальне. У цьому відношенні для осмислення сфери біофілософії перспективною є позиція теорії коеволюції -взаємообумовленого, сполученого, гармонійного розвитку системи "природа - життя -суспільство".

Оригінальною методологічною пропозицією осмислення взаємозв'язку біологічної еволюції та розвитку людини в річищі біофілософії є концепція генно-культурної коеволюції Ч.Ламсдена і Е.Вілсона. Логіка міркувань цієї концепції дозволяє

83

обгрунтувати науково-теоретичний статус еволюційної епістемології, з позиції якої пізнання, інтелект людини розглядаються як такі, що є своєрідними аспектами життя.

Відповідно до теорії генно-культурної коеволюції в психіці людини присутнє еволюційно залежне обмежувальне начало, що є відмінним і далеким від тваринного інстинкту, або навіть того феномену, що отримав назву "інстинкту самозбереження". Автори цієї теорії говорять про обмежувальний початок в психіці як про регулятор, що є генетичне обумовленим і відображує схильність людини до певних дій та поведінки. Тобто, відповідно до теорії Вілсона і Ламсдена, всі напрямки розвитку людського мислення є перед- детермінованими генно-культурними механізмами.

Таке бачення проблеми орієнтує на пошуки відповіді на питання про шляхи й механізми здійснення взаємозв'язку генетичної й культурної еволюції, тобто коеволюції біогенетичного і культурно- пізнавального. Таким чином, багатоманітні аспекти біогенетичного, психологічного й когнітивного характеру потрапляють у сферу еволюційної епістемології. Прихильники цього напрямку намагаються проводити чітку аналогію між еволюцією організмів і ростом людського знання, в тому числі й наукового.

По-новому біологічний зміст таких глобально-еволюційних проблем, як проблема обґрунтування і пояснення умов переходу від неживого до живого,, тлумачився з позиції теорії самоорганізації і синергетики. Проблема опису виникнення порядку з хаосу також стосується загальнонаукових задач глобально-еволюційного, синергетичного плану. Проблема коеволюції, тобто погодженого спільного перебігу розвитку деякої цілісності, у філософії науки була вперше сформульована як проблема співрозвитку природного й соціального в межах біосфери. Завдяки еволюційному підходу стала можливою побудова сучасної концепції глобального еволюціонізму, в межах якої еволюція розуміється як єдиний незворотний глобальний процес, з єдиних позицій описуваний у макро- і мікрогалузях еволюції, і гіпотетичне застосовний до процесів, що відбувають у Всесвіті.

Біофілософія, використовуючи світоглядні й методологічні можливості фундаментальних біологічних концепцій, обґрунтовує уявлення про органічну єдність буття природи й суспільства, їх взаємообумовленість, отже, про необхідність у практичній життєдіяльності суспільства спиратися на знання теоретичних засад живого, враховувати його особливості як біогенного фундаменту становлення й існування біосфери, її еволюції і можливості стану коеволюції - співрозвитку природи і суспільства. Результатом подібного осмислення має стати такий світогляд, центром якого є ідеї цінності життя, єдності людини й живої природи.

Поряд з розробкою проблем біофілософії на Заході, у вітчизняній науці також виникли певні гілки дослідження цієї проблематики. В Росії вперше у філософській літературі термін "біофілософія" використала Р.С.Карпінська для позначення деякого самостійного науково-філософського підходу, що фіксує новий синтез біологічного й філософського знання. Такий специфічний напрямок пізнання дійсності немов би підводить підсумки досліджень філософських проблем біології на порозі третього тисячоліття і ставить задачу їхнього збагачення проблематикою онтологічної, соціальної й аксіологічної значущості життя.

Проблеми біофілософії, переважно в аксіологічному та етичному аспектах, цікаво представлені у роботах філософів київської школи - М.М.Кисельова, В.С.Крисаченко. Витоки сьогоденних спроб здійснити синтез філософських уявлень про живе сформувались приблизно в 60-ті роки XX ст., коли вітчизняні учені приділяли особливу увагу розробці онтологічних, гносеологічних і методологічних засад дослідження феномену життя. У 1964 році колектив натуралістів і філософів опублікував книгу "Про сутність життя".

Фундаментальні дослідження київської школи філософії біології в 60-80-ті роки були представлені роботами Н.Т.Костюк, Н.П.Депенчук, М.М.Кисельова, В.С.Крисаченко, Т.Д.Пікашової, М.М:Сидоренка, О.Г.Приймак, Л.І.Сидоренко, І.В.Огороднік та ін., в яких зроблені вагомі гносеологічні й

методологічні узагальнення, що є основою для більш широкого підходу - біофілософії. Концептуальне обгрунтування останньої реалізується в підготовці Інститутом філософії РАН серії книг під загальною назвою "Філософський аналіз основ біології". Перша книга - "Природа біологічного пізнання" - вийшла друком в 1991 році. Колективна праця "Біофілософія" - у 1997 році. Ведеться робота над третьою книгою -"Життя як цінність". Світоглядній проблематиці біології були присвячені дослідження І.Т.Фролова, О.С.Мамзіна, С.О.Пастушного, Р.С.Карпінської, І.К.Лісе-ева, А.П.Огурцова⁵ і багатьох інших.

Досліджуючи предметне поле біофілософії, можна говорити принаймні про 3 спектри її проблем. Так, треба віднести до біофілософії дослідження в галузі філософських проблем біології з досить чітко окресленим за останні кілька десятиліть колом проблем (проблеми редукції, телеології, структури еволюційної теорії). Крім того, це дослідження в галузі біологічних основ усього,, що пов'язано з людиною, людською культурою, соціальними інститутами, політикою, етикою, епістемологією і т.п. Окремо розглядається біоетика, особливо той її аспект, який є синтезом природничих і гуманітарних наук. І, врешті, дослідження життя під більш загальним кутом зору, ніж це характерно для самої біології (синергетичний підхід, концепція глобального еволюціонізму), перенесення загальних понять, напрацьованих при дослідженні життя, на весь клас природних і соціальних систем, в тому числі і на Всесвіт в цілому. Розвиток цих трьох напрямків сприяє формуванню нового цілісного філософського образу живого.

Отже, біофілософія є спробою побудови цілісного синтетичного образу живого в його, співвідношенні із сучасним філософським і науковим образом світу в цілому і світу людини зокрема, з урахуванням специфіки людини як соціальної істоти і як частини світу живого. Біофілософія є філософською рефлексією над світоглядними і методологічними можливостями біології щодо розв'язання філософсько-гуманітарних проблем.

Інтерес до всебічного пізнання феномену життя органічно пов'язаний зі стурбованістю людини сенсом свого буття. Отже, існує потреба подальшого розширення співробітництва філософів, біологів, соціологів, представників багатьох наук, які так чи інакше виходять до обговорення проблеми життя і філософсько-світоглядного рівня осягнення буття як такого.

Висновки.

1. Пізнання живого в сучасній біології здійснюється на філософсько-методологічних засадах постнекласичного типу наукової раціональності. Сутнісними ознаками цього типу раціональності є те, що на його засадах наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу - як глобальну екосистему. Вивчення системних об'єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій, наприклад - синергетичних підходів, які доводять, що суттєву роль у таких системах відіграють несилові впливи; передбачається можливість декількох сценаріїв поведінки системи. Суттєву роль починають відігравати моральні засади діяльності зі складними системами - орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини й природи дії.

2. У кінці XX - на початку XXI ст. в осмисленні живого виникла потреба побудови цілісної картини, яка б узагальнила результати новітніх біологічних досліджень у співвідношенні з розумінням життя в гуманітарних науках і філософії. Тобто, соціокультурний пласт існування живого був би включений в контекст біологічних знань про живе.

3. Певною пропозицією здійснення такого синтезу філософсько-гуманітарних і біологічних узагальнень, теоретичних уявлень про живе є біофілософія. Єдність філософсько- методологічних і аксіологічних її орієнтацій дозволяє говорити про створення нового філософського образу живого - на засадах постнекласичного типу раціональності.

4. Виникнення потреби знаходження розв'язання суперечностей між матеріальними потребами тілесної організації людини і духовною сферою буття, з'ясування місця й ролі тілесної організації людини в її становленні як особистості, виявлення біоприродних основ людського співбутгя (урахування специфіки людини як соціальної істоти і як частини світу живого) характеризує певний пласт біофілософської проблематики.

85

Біофілософія є філософською рефлексією над світоглядними і методологічними можливостями біології стосовно розв'язання філософсько-гуманітарних проблем.

¹ Див.: Карпинская Р.С., Тищенко П.Д. Новая парадигма в биологии? // Гуманизм, Наука, Техника. - Т.І. - М., 1990;

² Див.: Наука и культура. Круглый стол "Вопросов философии" // Вопр. философии. -1998. - № 10. - С.6-7;

³ К проблеме становлення биофилософии // Шаталов А.Т., Олейников Ю.В. Биофилософия. - М., 1997;

⁴ Див.: Олейников Ю.В., Шаталов А.Т. Экологические перспективи человечества // Энергия: Экономика, техника, экология. - 1995. -№ 10;

⁵ Див.: Карпинская Р.С., Лисеев И.К., Огурцов А.П. Философия природы: коэволюционная стратегия. - М., 1995.

Надійшла до редколегії 17 лютого 2003 року

86

Перова О.Є. Філософсько-методологічні засади пізнання живого в постнекласичній науці.//Вісник. Філософія. Політологія. - К., 2003. №52-53. - С.82-86.