SWorld – 17-29 March 2015

http://www.sworld.education/index.php/ru/conference/the-content-of-conferences/archives-of-individual-conferences/march-2015

Modern directions of theoretical and applied researches ‘2015

Философия и филология. – Философия образования.

УДК 378.016 : 1

Руденко О.В.

Про необхідність та доцільність вивчення філософії у вищий школі

Київський національний університет імен Тараса Шевченка,

Київ, Володимирська 64/13, 01601

Rudenko O.V.

ABOUT THE NECESSITY AND FEASIBILITY STUDY OF PHILOSOPHY IN THE UNIVERSITIES

Taras Shevchenko National University of Kyiv,

Kyiv, Volodymyrska 64/13, 01601

 

Анотація. В статті розглядається методологічний аспект викладання філософії як світоглядної дисципліни у вищій школі.

Ключові слова: філософія, освітні моделі, світогляд, самоідентифікація, раціонально-критичне мислення.

Abstract. This article is about methodological aspects teaching of philosophy as world outlook theory in the universities.

Key words: philosophy, educational model, world outlook, self-identity, rational and critical thinking.

Вступ.

Питання про викладання філософії у вищих навчальних закладах постає сьогодні предметом жвавої дискусії. При цьому йдеться не про те, як викладати філософію, які моделі викладання є більш ефективними, а по, суті справи, взагалі про те, чи слід її викладати, Дискусія ця має досить широкий характер, який не обмежений академічними рамками. Вона перейшла в засоби масової інформації, з’ясувала потребу в створенні українського філософського товариства. До філософів приєднались історики та культурологи, які також залишились за бортом освітніх програм.

Спробуємо розібратись, чому ж дійсно присвячена ця суперечка. Якщо відкинути всі кон'юнктурні, цехові, амбітні та інші суб'єктивні міркування, які присутні в цій суперечці, та розглянути саму суть справи, то її можна сформулювати наступним чином: чи є вивчення філософії обов'язковим елементом сучасної моделі вищої освіти?

Огляд літератури.

Питання про місце філософії в освітньому процесі розглядається не вперше. Кожного разу, на переломному етапі становлення національної концепції освіти воно виникає як певний лакмусовий папір, як тестування суспільства на рівень своєї «самозавиненої незрілості» [1]. Проблемі визначення місця філософії в українському освітньому процесі були присвячені роботи таких вітчизняних авторів як Л.Губерський, П.Карлюк, А.Конверський, М.Попович, О.Хома тощо.

Але сьогодні це питання знову постало як певний виклик суспільству. І тут хочеться пригадати слова П.Карлюка: «У царській Росії після «весни народів» 1848 року вирішили в університетах відмінити викладання філософії. Філософія для самодержавного режиму стала «дуже крамольною». «Заборона філософії» ніби стала індикатором кризових явищ у цій величезній імперії. Через кілька років Росія програла Кримську війну, продемонструвавши і свою слабість, і гнилість. Терміново були проведені реформи на початку 60-их років ХІХ ст. …І тоді філософію повернули в університети. Повчально – чи не так?» [2].

Основний зміст.

Те, що ми маємо сьогодні у вищій освіті є наслідком домінування моделі освітнього конвеєра. Дана модель не дозволяє запускати процеси самовизначення та самоідентифікації в сучасній культурі та суспільстві, не забезпечує вирощування ціннісних підстав, в результаті чого ціннісні питання і світоглядні смисли виносяться на вулицю, в інші місця, а не ставляться в освіті. Освітня установа стає якимось виробництвом, в якому обговорюються плани, цифри, поголів'я студентів, позабюджетні доходи тощо. А що відбувається з мисленням, з соціальним і культурним становленням нових поколінь – про це говорити неможливо в рамках виробничого циклу. Тим самим освіта втрачає функцію культурного посередника і швидше виконує функцію інституту соціального й державного захисту та інформаційного довідника, за яким готують, в кращому випадку, предметників-спеціалістів, що не володіють професійним гуманітарно орієнтованим мисленням.

В сучасних вітчизняних університетах і надалі відбувається збереження навчального предметоцентризму як базового принципу поділу освіти на предмети, профілі, спеціалізації. Будучи домінуючим, такий підхід стає гальмом в організації ефективної системи освіти. Але саме в силу домінування моделі конвеєра залишається домінуючим і навчальний предметоцентризм.

Однак давно відомо, що в ринковій, соціально орієнтованій економіці потрібний не вузький фахівець, а професіонал, спеціальність якого не має  суворого визначення. Його готують не за вузькою спеціальністю, а до можливої багаторазової мобільності та необхідності переучуватися, необхідності змінювати спеціалізацію, вчитися швидко освоювати нові соціальні та професійні ролі та функції. Фактично це і є стрижень гуманітарної освіти в новій ситуації – підготовка людей до мобільності і невизначеності. Саме за це мають відповідати предмети соціально гуманітарного циклу, в тому числі й філософія.

Багато вузів відкрили нові спеціальності, але зберегли старі форми і способи роботи та вузьку спеціалізацію, готуючи в режимі безсуб'єктного конвеєра. Таке швидке і потокове виробництво нових тисяч бухгалтерів, економістів, менеджерів, педагогів, психологів ситуацію не виправляє, а тільки погіршує.

Випускники подібних сотень вузів не тільки не стають грамотними професіоналами, вони передусім в гуманітарному та соціальному плані залишаються вкрай безпорадними і неписьменними. Інакше кажучи, активність соціальної позиції, здатність реагувати на виклики соціальних змін, вміння приймати рішення в нестандартній ситуації, терпимість до чужої думки, толерантність до інших соціальних, конфесійних груп, вміння вести переговори, вступати в діалог – ця широка соціально-гуманітарних складова вкрай запущена там, де воно носить поточно-конвеєрний і комерційний характер.

Однак, саме гуманітарна освіта покликана готувати не вузьких спеціалістів, а професіоналів, тобто вона відповідає за мислення людей, їхній світогляд, особистісний ріст.

Найважливіше завдання вищої школи – це підготовка висококваліфікованих фахівців. Але щоб бути хорошим, висококваліфікованим фахівцем, потрібно, по-перше, бачити місце своєї спеціальності в загальній структурі наукового знання та, по-друге, бачити місце науки в структурі суспільства. Крім того, хороший фахівець повинен також вміти керуватися у своїй професійній діяльності загальногромадянськими цінностями, бути здатним до того, що називається раціональним дискурсом. Жодне з цих завдань не можна вирішити без опори на філософію.

Говорячи про особливе, незамінне місце філософії в системі вищої освіти, можна провести аналогію з вивченням іноземної мови. Як знання іноземної мови необхідне для того, щоб подолати національно-мовну обмеженість професійного спілкування, прокласти місток порозуміння до колег з інших країн, так і вивчення філософії необхідне для того, щоб подолати професійну обмеженість мисленнєвого кругозору, прокласти місток до інших сфер знання і культури. Обов'язковий статус філософії як навчальної дисципліни пов'язаний з її особливим місцем у системі знання. Це не означає, що вона – краща або гірша за інші дисципліни, які такого статусу не мають. Це означає просто, що вона – інша. У якомусь сенсі вона схожа з математикою. Адже математику вивчають майже всі фахівці, у тому числі багато гуманітаріїв: економісти, філософи, соціологи тощо. І не можуть представники інших природничо-наукових дисциплін вимагати для себе такого ж статусу в системі освіти, як і для математики.

Філософія вводить студента (майбутнього високоосвіченого фахівця) в атмосферу світоглядного запитування. Отже, вивчення філософії має бути підпорядковане виробленню здатності розуміти світоглядні та методологічні питання, орієнтуватися в пошуку відповідей на них. Це вимагає навичок раціонально-критичного мислення, завдяки яким людина здатна розставляти пріоритети своїх життєвих запитів за певною шкалою цінностей, встановлювати принципи відношення до дійсності, до своєї справи, до інших людей і до самої себе.

Зазначимо, що цінності, формування яких досягається в першу чергу філософськими засобами, виступають певними світоглядними орієнтирами в житті людини, незалежно від її фахового призначення, і є важливою складовою життєдіяльності людини.

Філософія – не просто світогляд. Вона є водночас також і наука. Це – світогляд, що претендує на науковий статус. Розглядаючи універсальні, загальні підстави культури, такі як простір, час, буття, благо, істина, сенс життя та інші, формулюючи синтетичний погляд на світ, філософія апелює до розуму, до логічної доказовості і логічної достовірності своїх суджень. Філософія в цьому сенсі є способом легітимації науки, наукового знання, раціональності як вирішальної основи продуктивної практичної діяльності. Філософський світогляд відрізняється від світоглядів, заснованих на релігійних, етно-національних, політико-ідеологічних переконаннях саме тим, що він спирається на науку і тому має загальне значення. Він відіграє незамінну роль при виробленні і засвоєнні цінностей,  моральних принципів, загальнолюдської мови, які дозволяють вступати в діалог людям, що належать до різних конфесій, етносів, соціальних груп. Філософія – особливий рівень знання, завдяки якому воно набуває статус останньої підстави відповідальних суджень та дій. Без неї освіта може бути чим завгодно, але вона не буде ані сучасною, ані вищою.

Критичність в мисленні є важливою здатністю сучасного фахівця на противагу маніпулятивним практикам, заручником яких є сучасна людина; науковість мислення виступає засобом протистояння донауковим і паранауковим знанням; секулярного способу мислення та життя; гуманізм як захист людяності в «суспільстві споживання»; толерантність як здатність знаходити шляхи вирішення конфлікту інтересів без застосування насильства; екологізм як протистояння варварському відношенню до навколишнього природного й культурному середовища.

Зважаючи на особливості філософського знання, складно, а часом і неможливо профілювати зміст усіх без винятку розділів (або модулів) освітньої програми з філософії. Оптимальним уявляється наступне рішення. З одного боку, зберегти у «непрофільованому» вигляді теми філософського курсу, інваріантні щодо будь-яких профілів базової спеціальності студентів, з іншого боку, акцентувати увагу на особливо значимих для фахового світогляду темах, проблемах і сюжетах.

Студентам-бакалаврам потрібен проблемно-орієнтований, дидактично гранично вільний курс філософії, мета якого – закладення основ проблемно-світоглядного мислення. Вони повинні зрозуміти місце філософії в культурі, її зв'язок з іншими формами культурного буття (наукою, релігією, мистецтвом, економікою, політикою, повсякденним життям) і на основі цього розуміння визначити свої найважливіші життєві орієнтації, отримати щеплення від догматизму і фанатизму будь-яких видів.

Також необхідно знайомити студентів цього рівня з кращими досягненнями світової та вітчизняної філософської думки. Але головне полягає в тому, щоб прищепити смак до раціонально-критичного, аналітичного міркування, яке обіймає не тільки область професійних інтересів, але всю сферу духовно-практичного життя людини.

У магістратурі філософська освіта може бути продовжена вже в більш спеціальній та конкретній формі. Як правило, це могло би здійснюватися у формі обговорення філософських і методологічних проблем конкретних наук або спеціальностей. На цьому етапі філософської освіти відбувається знайомство із загальними характеристиками науково-дослідної роботи (зокрема, над магістерською дисертацією), занурення в методологічну проблематику окремих наук і спеціальності загалом, обговорення соціального та культурного сенсу конкретної професії та її етичних норм. Програми, що охоплюють ці теми, повинні враховувати побажання і критику відповідних фахівців; це і була би природна (і практично доцільна) форма діалогу філософів і вчених вузу.

Висновок.

Отож, класична університетська освіта має формувати майбутнього фахівця не стільки в парадигмі ремесла, скільки в перспективі інтелекту. А це означає органічне з'єднання сучасної професійної підготовки з програмами якісної соціально-гуманітарної освіти. Тільки така стратегія розвитку сучасних освітніх практик здатна реально забезпечити інвестиції в людський капітал, який обґрунтовано оцінюється сьогодні як визначальний чинник соціально-економічного прогресу.

У сучасних умовах жодне значиме соціально-політичне рішення або технологічна інновація не можуть бути прийняті без гуманітарної експертизи, яка відповідала би на питання про стратегічні наслідки, цілі і сенс прийнятих рішень. У цьому контексті стає очевидною необхідність постійного вдосконалення соціально-гуманітарної освіти на всіх рівнях професійної підготовки фахівців і, особливо, у вищій школі. Будь-які спроби спростувати цю тезу загрожують повторенням вже пройдених нами технократичних помилок та ілюзій, які в сучасних умовах здатні завдати серйозної шкоди перспективам розвитку не тільки освіти, а й демократичної держави загалом.

Як підсумок. Визначаючи місце філософії в системі сучасної освіти, доцільно керуватися ще й програмним документом «Паризька декларації з філософії», що прийнята на міжнародному симпозіумі ЮНЕСКО «Філософія і демократія у світі», який проходив у лютому 1995 року На симпозіумі говорилося про те, що філософська думка припускає одну з можливих альтернатив спеціалізації навчання, фрагментації освіти і ставлення до навчання як засобу, а не як до мети. Була звернута увага на помилковість такого погляду, що філософська освіта має бути спрямована на передачу моральних цінностей або сприяння демократії, а не на інтелектуальне забезпечення обґрунтування цих цінностей і принципів демократичного суспільства.

У прийнятій на симпозіумі декларації з філософії говориться, що «філософський досвід, який не виключає ніякі ідеї з вільного обговорення, який сприяє встановленню точних визначень використовуваних понять, перевірці достовірності думки і докладного розгляду аргументів опонента, дозволяє кожному навчитися мислити незалежно». «Викладання філософії сприяє розвитку відкритості умів, цивільної відповідальності, взаєморозуміння і терпимості у відносинах між людьми і групами». «Філософська освіта, формуючи неупереджених і мислячих людей, сприяє їх опірності різним формам пропаганди та готовності прийняти на себе відповідальність з проблем сучасного світу, особливо в області етики». «Розвиток філософських дискусій в ході навчання, тренуючи здатність судження людей як фундаментальну для будь-якої демократії, має істотне значення в їх формуванні як громадян» [3].

 

Література:

1. Мислителі німецького Романтизму / Упоряд. Л.Рудницький та О.Фешовець; пер. з нім. О.Фешовець. – Івано-Франків.: Вид-во: «Лілея-НВ», 2003. – С. 158.

2. Карлюк П. Чи потрібна нам філософія? // Режим доступу http://www.volynnews.com/blogs/ukrayintsiam-brakuye-filosofiyi-rozumu-/chy-potribna-nam-filosofiia/  вільний

3. Заключение международного симпозиума «Философия и демократия в мире». Дом ЮНЕСКО. 15 – 16 февраля 1995 г. // Вопросы философии. – М., 1995. – №8. – С 187-190 с.

 

Стаття відправлена: 05.02.2015 р.

© Руденко О.В.