Руденко О.В.

к.філос.н., КНУТШ

ПРО СПЕЦИФІКУ СТИХІЙНО-ЕМПІРИЧНОГО ПІЗНАННЯ

Одною з важливіших методологічних проблем наукового пізнання є проблема співвідношення різних рівнів у процесі пізнання. Виникнення знання, як відомо, завжди пов'язано з практичною діяльністю людини. У процесі цієї діяльності людина постійно зіштовхується з новими властивостями і зв'язками речей і людських відносин. Вона завжди прагне пізнати ці властивості, зв'язки і відношення для того, щоб використовувати дані знання для подальшого удосконалення практичної діяльності. Але безпосередньо в процесі практичної діяльності людина може пізнати лише зовнішні сторони виявлених властивостей, зв'язків та відношень. Сутність же їх може бути розкрита і пізнана тільки на більш високому, науковому рівні пізнання.

Однак, при всіх обставинах практична діяльність людей завжди виступає як основа перед-знання, оскільки поза цією діяльністю неможливо знайти жодних нових явищ, їх властивостей і зв'язків. Залежність пізнання від практичної діяльності людей буває різною. В одних випадках пізнання безпосередньо пов'язане з практичною діяльністю і переплітається з нею. В інших випадках пізнання пов'язане з практичною діяльністю через узагальнення цієї діяльності на основі різних логічних форм. Характер зв'язку пізнання з практичною діяльністю й обумовлює в підсумку розходження в рівнях пізнання, тобто розходження пізнавальних задач, розв'язуваних на тому чи іншому рівні, розходження методів і результатів пізнання. Безпосередній зв'язок пізнання з практичною діяльністю лежить в основі стихійно-емпіричного пізнання.

Це пізнання виникає разом із виникненням суспільства і здійснюється всіма людьми в процесі всієї діяльності, а також у повсякденному житті. Воно називається стихійним тому, що не передбачає постановки якихось пізнавальних завдань, які йшли б далі від потреб повсякденної практики. Це пізнання, разом з тим, носить емпіричний характер, оскільки воно не йде далі від окремих тверджень про різні властивості і відношення предметів повсякденного досвіду.

Характерною рисою стихійно-емпіричного пізнання є те, що воно, як правило, не спирається на які-небудь гносеологічні і взагалі теоретичні концепції. Це головним чином досвідне пізнання. Воно спирається на повторення мільйони і мільйони разів багатьма поколіннями людей одних і тих самих операцій з речами та їх властивостями, дозволяє відібрати такі прийоми і способи практичної діяльності, що обов'язково враховують об'єктивні сторони цих речей та їх властивостей, а тому є досить ефективними для отримання потрібних практичних результатів.

Стихійно-емпіричне пізнання не має специфічних теоретичних методів і спеціальних засобів пізнання. До числа особливостей стихійно-емпіричного пізнання варто віднести також і те, що результати цього пізнання звичайно виражаються і закріплюються у виробничому досвіді і певних рецептурних правилах. У них фіксуються ті дії, які повинна здійснити людина, щоб одержати певний ефект від своєї діяльності. Виробничий досвід і рецептурні правила грають вельми істотну роль у практичній діяльності та в повсякденному житті людей. Вони значно впливають на весь процес виробництва матеріальних благ і зміни всіх суспільних відносин.

Особливості стихійно-емпіричного пізнання полягають також у тому, що воно не пов'язане з певним об'єктом пізнання. Як об'єкт пізнання тут виступають ті численні явища, їхні властивості і зв'язки, з якими зіштовхуються люди у своїй практичній діяльності й у повсякденному житті. Причому зміна сфери чи характеру діяльності людей неминуче веде до того, що їм доводиться зустрічатися з усе новими і новими явищами.

Таким чином, наукове пізнання істотно відрізняється від стихійно-емпіричного пізнання. Однак, незважаючи на цю відмінність, між ними завжди існує діалектичний зв'язок і взаємодія. Тому наукове пізнання не можна відривати або протиставляти стихійно-емпіричному пізнанню, і навпаки.

Стихійно-емпіричне пізнання дуже часто виступає як вихідне для наукового пізнання. Саме в процесі стихійно-емпіричного пізнання виявляються численні нові властивості і зв'язки речей, що згодом включаються до процесу наукового пізнання і стають його об'єктом. Результати стихійно-емпіричного пізнання, що отримали своє вираження у вигляді виробничого досвіду і рецептурних правил, завжди становлять інтерес для наукового пізнання. Вони спеціально досліджуються багатьма галузями наукового знання. При цьому з практичного досвіду і рецептурних правил виділяються, а потім аналізуються найбільш істотні сторони. На основі узагальнення цих сторін дуже часто формулюються нові пізнавальні задачі, нові наукові проблеми.

Руденко О.В. Про спреціфіку стихійно-емпіричного пізнання //Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського ф-ту-2006”. Матеріали доповідей та виступів. – Частина 2. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006 – с.104-105.