Словник термінів

Антропогенетика – генетика людини.

Аксіологія – вчення про цінності, що сформувалося (в такому термінологічному визначенні) на початку ХХ ст. і проявляло різні ідейні втілення.

Безсмертя – поняття, що окреслює можливість існування людини поза межами смерті – безпосередньо або в пам’яті нащадків (через вчинки, культурні артефакти).

Ген – спадковий фактор, функціонально неподільна одиниця спадкового матеріалу, ділянка ДНК.

Генетична дискримінація – обмеження прав індивідуумів, носіїв тих чи інших спадкових ознак або генів.

Генетична інженерія – розділ молекулярної генетики і геномікі, теоретичний фундамент для генних технологій – цілеспрямованого створення організмів з модифікованим геномом.

Деонтологія – розділ етичного знання, в якому розглядаються проблеми належного, аналізуються імперативні характеристики моралі, в якості ентральної категорії  - поняття «борг».

Мета етика – термін (термін введений в неопозитивізмі, набув широке розповсюдження в сучасних етичних конепіях. Визначає галузь методологічних проблем теорії моралі, що протиставляється галузі нормативних аспектів етики.

Євгеніка – теоретична концепція вивчення спадковості людини з метою створення концептуального фундаменту і розробки методичних основ оптимізації генофонда людства.

Соціобіологія – науковий напрямок середини 70-х рр., що виник на межі еволюційної біології, етології і соціології.

Клон – сукупність генетично ідентичних клітин, які походять від загального пращура або соматичної клітини шляхом нестатевого розмноження.

Постнекласична наука – сучасна наука. Пізнання здійснюється на основі нового типу раціональності, що стверджується в до-

156

слідженні складних систем, що само розвиваються і є людино вимірними. Пізнання таких систем потребує нових стратегій пізнання (наприклад, синергетичної) та врахування ролі людини і моральних орієнтацій. Прикладом систем такого типу є екологічні системи.

Глобальна екологічна криза – стан біосфери, спричинений техногенною діяльністю людини, що загрожує порушенням самоорганізації ієї складної екосистемиі руйнацією життєво важливих для існування її і суспільства структурних і функціональних зв’язків.

Екологічна етика – галузь, яка вивчає формування етичних засад ставлення людини до довкілля, її поведінку і дії, наілені на нього. Обґрунтовує екологічний імператив як моральну засаду людського ставлення до світу.

Екологічна культура – одна з форм культури, яка проявляється в здатності людини відчувати себе частиною природи, живого, пристосовуватись до них і пристосовувати природу до свого існування. Тобто, взаємо узгоджувати власні потреби і устрій природного довкілля.

Коеволюція – спільна еволюція природи і суспільства, що відбувається в їх взаємодії й не завдає шкоди одне іншому.

157