Л. І. Сидоренко

доктор філософських наук, професор

СУЧАСНА НАУКА В КОНТЕКСТАХ СВОБОДИ

ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Технологічні практики, що створюються в сфері фундаментальних наукових досліджень – NBIC-система – створюють нове середовище життя людини, розширюючи її конструктивні можливості. Наука розширює можливості людини. Однак, чи стає людина в такій ситуації більш свободною? Непередбачуваність наслідків втручання в світ живого, в природне в людині ставить перед дослідниками питання про моральну відповідальность.

Ключові слова:свобода наукового дослідження, відповідальність дослідника, NBICтехнологічні практики, постнекласична наука

Наука ХХI ст. – не лише процес власне дослідження, а й сфера, в якій постають сучасні технологічні практики, що створюють комфортне середовище для життя людини. Водночас, стимулюючи техніко-технологічний прогрес, наука стала причетною і до ситуації глобальних криз людського існування, зокрема до глобальної екологічної кризи.

Основна думка статті є така. Свобода наукового дослідження та технологічного практикування в ХХI ст. що забезпечує  комфортне життя, не означає, що людина стає більш свободною, оскільки підсилюється залежність від технологій. Непередбачуваність наслідків втручання в світ живого, в природне в людині ставить перед дослідником питання про моральну відповідальность. Відповідь  - в самовизначеності науки: визнавати моральні регулятиви як важелі дослідження, отже – обмежувати його чи не визнавати, отже не обмежувати?

Історія розвитку науки – це історія боротьби за утвердження свободи здійснювати пізнання світу, свободи наукового пошуку. Можна сказати, що в сфері наукової діяльності свобода досліджувати є безумовною, в цьому сенсі – абсолютною цінністю. Однак, історія науки, розглянута в соціокультурному контексті, виявляє регулятиви, в вимірах яких окреслюється необхідність співвіднести свободу наукового дослідження з соціокультурними цінностями, що гарантують людське життя. Практикуванняз NBIC-системою конструює новий штучний світ людського життя, що є просуванням в цивілізаційному сенсі і, водночас, лякає невизначеністю, непрогнозованістю такого світу, людського життя в ньому.

Отака двоїстість науки, наявність добра-зла в використанні її досягнень породжувала полярне ставлення до неї. Так, технологічні революції, що призводили до звільнення великих мас працівників, світові війни, що мали в основі зокрема і технічний прогрес зброї масового знищення, екологічні кризи антропогенного походження породили навіть гасло рухатися «назад, до печери», тобто відмовитися від благ цивілізації, що ґрунтувалися на науково-технічному розвитку.

Однак людство не готове відмовитися від комфортності життя, отже – від наукових досліджень та технологічних досягнень, бо вони їй сприяють. Більш того, науково-технологічні успіхи – освоєння космосу, нові джерела енергії, можливості сучасної медицини (трансплантологія, ЕКЗ, технології використання стовбурових клітин тощо)викликають ейфорію в оцінці можливостей науки кардинально змінити суспільство та саму людину.

Отже, наука породжує як відчуття суспільної тривоги, так і надії на вирішення головних проблем людського життя. Останнє провокує стрімкий рух наукових досліджень та практик, тобто, наголос на свободі науки. В той час як побоювання породжують питання про її відповідальність.

З другої половини ХХ ст. ставало все більш очевидним, що наявний тип наукової раціональності, що був в основі технологічного розвитку того часу, виявляє свою обмеженість. Ознакою такого були глобальні кризові наслідки антропогенного походження. Вихід методологи вбачали в «новій науці» - гуманній, людяній, моральній. Поширення набула концепція постнекласичної науки, що ґрунтується на уявленні про новий тип раціональності, порівняно з класичним та некласичним.

Визначення особливостей сучасної наукової раціональності потребує певного прояснення того, що є раціональність. Аналізуючи семантику слова «раціональність», фахівці вказують на давньогрецькі тексти, де воно означало співмірність, пропорційність. Як вважають, від давньогрецької походить латинське ratio - рахунок, міра, обчислення, розмірковування, розумність.

 Отже, в певному розумінні, раціональність – розумність, що  може бути виміряна. Говорячи про раціональне відносять до нього розсуд та розум.Отнологічний вимір раціональності виявляється в представленні світу як раціонального в своїй основі, отже такого, що його можливо осягнути розумом. В гносеологічному сенсі раціональність виявляється в рефлексії, що дозволяє відкрити загальне, суттєве. В епістемологічному, знаннєвому сенсі раціональність є характеристикою знання, яка визначає його відповідність визначеним принципам мислення. Визнання відмінності таких принципів дозволяє говорити про різні типи раціональності. Вони постають в культурно-цивілізаційних контекстах різних епох людської історії.

Наукова раціональність є одним з видів раціональності. Відповідно, наявні істотні особливості класичного (раціональність Нового часу), некласичного (кінець ХIХ ст. – середина ХХ ст.) та постнекласичного(кінець ХХ ст. – початок ХХI ст.) типів наукової раціональності, що виявляються в окреслених досліджуваних проблемах, стилях мислення, методах, критеріях обґрунтування знання, що його можливо вважати науковим.

Отже, постає питання: що відрізняє сучасну наукову раціональність - постнекласичну? Як наголошують методологи, такий тип раціональності грунтується на врахуванні не лише способів діяльності суб’єкта, а і його ціннісних орієнтацій.Останні створюють підґрунтя для відкриття смислів у «новому діалозі» людини з природою.

Становлення постнекласичної раціональності пов’язують з «філософією відмінності» на противагу «філософії тотожності». Світрозглядають як перебуваючий в неперервному становленні.  Відповідно, наукова картина світу,що заснована на принципі зворотності, на жорсткомудетермінізмі, поступаєтьсямісцемкартинісвіту, щосамоорганізується.

Утвердження постнекласичної раціональності пов’язане з нелінійним мисленням. Йдеться про урахування в сучасній науці нового типу взаємодій об’єктів, зокрема біологічних, екологічних, соціальних, коли враховується нестійкість складних систем, момент вибору з можливих варіантів подальшого розвитку системи, можливість спонтанного формування нових систем з елементів середовища [5, c.127]. Розкриваючи ідею постнекласичноїраціональності В Кизима окрім поняття «нелінійне мислення» використовує також: «сизигійна раціональність», «холістична логіка», «ландшафтне мислення», «постнекласичні практики» [8, c.44].Істотноюознакоюпостнекласикивважаютьлюдиномірністьнауковогознання. На думкуВ.І.Моісеєва, вона є наслідкомвключеннісуб’єкта в процеспізнання. Саме тому знання стає людиномірним та «передбачає інтеграцію своїх суб’єктних та об’єктних вимірів» [11, c.92].

Постнекласична раціональність обґрунтовує специфічний тип методів науки. Таку думку висловлюєГ.Б.Гутнер: «Розв’язання задачі, яку передбачає реалізація проекту, включає в себе постійну зміну самої постановки задачі. Можнасказати, що задача остаточно поставлена, коли вжерозв’язана. Тому реалізація проекта припускаєстановленняоб’єктадослідження. Це особливо помітно при розробціновихтехнологій – біомедичних, політичних, військовихтощо» [7, c.65].

В такому ж напрямі міркуєЛ.П.Киященко, яка пов’язує особливість постнекласичної наукової раціональності з орієнтацію на проблемність, з пошуком кожного разу нової відповіді на питання – що було, що є та що буде [9, c.17].

Отже, постнекласична раціональність представляє епістемологічні та методологічні засоби дослідження розвитку складних людиномірних систем, що самоорганізаються. Йдеться про соціальні, екологічні, живі системи.

Такі системи здатні до нелінійності в їх розвитку. Тому передбачити результати досить складно. Сучасні науково-технологічні практики ще підсилюють ситуацію невизначеності, конструюючи живі системи. Як результат конструювання живе набуває характеристики «штучне». Передбачити поведінку штучного живого в його проходженні точки біфуркації тим більш складно.

В той же час з’явилися напрями, які позиціонують себе як такі, що дивляться на конструювання живого, включаючи людину, не просто оптимістично, а й вбачаючи в цьому шлях до вирішення проблеми безсмертя живого та людини.

В цьому переконані ті учені, які назвали власну концептуальну та дослідницьку позицію трансгуманізмом.Свою мету трангуманісти вбачають в досягненні проектованого поліпшення природи людини на основі використання найсучасніших результатів науки та технологій. Концептуально трансгуманісти бачать еволюцію людини як таку, що продовжується та переходить до нового етапу. Людина продовжує еволюціонувати, але спонукають до цього не біо- або соціальні важелі, а науково-технологічні практики. Так еволюція стає керованим процесом.

Ідеї та наміри трансгуманізмуоцінюються по-різному. Частина суспільства та наукової спільноти занепокоєні. Оскільки людськість гарантується поєднанням двох програм – геномної та культурно-цивілізаційної, виникають побоювання, що конструювання нових геномів може привести до руйнування основ соціальності. Крім того, схожість намірів - покращення природи людини – трансгуманізму та євгеніки, яка сприймається негативно, оскільки дістала засудження на рівні масової психологіі та в загальнолюдському сенсі, є містком переносу негативного сприйняття і на трансгуманізм.

Утім, трансгуманістична концепція має чимало прихильників. Серед них астрофізик СтівенХокінг, генетик ДжеймсУотсон, біоетик Артур Каплан. Дійсно, проблемна сфера трансгуманізму, зокрема моральні аспекти трансплантології, клонування, евтаназії тощо, близька до питань біоетики. Однак трансгуманістичні оцінки сучасних технологічних практик доволі оптимістичні.

Джерелом очікуваного прориву дослідники, приналежні до цього напряму,вважаютьNBIC-конвергенцію. Йдеться прозлиттячотирьох науково-технологічних напрямів: N – нанотехнології;  B – біотехнології; I - інформаційних технологій; С - когнітивних наук та розв’язання на цій основі проблем, які переважно вважаються нерозв’язуваними. Серед них проектоване задання параметрів живих систем, людської тілесності та проблема безсмертя людини. Зважаючи на можливості генної інженерії, очевидно, що в майбутньому біоінженери  створюватимуть складні живі істоти з окремих елементів молекулярних структур. Відповідно зміняться уявлення людства про народження та смерть.

В контексті NBIC-конвергенції постає моральна проблемаграниць людяності, людського. Вона представлена в літературі через такі поняття, як постлюдина, технолюдина, транслюдина, біокіберлюдина, віртуальна людина, які означають нові характеристики людини, що не дані від народження чи соціуму.Відповідно постає питання меж - між «людиною» та «постлюдиною».

Мені зрозумілі обидві позиції – і побоювння, і бачення перспектив. Утім, про загрози пишуть та говорять філософи, про перспективи – представники науки. Зрозумілі аргументи наводять обидві сторони. На мою думку, при всій невизначеності та незвичності для пересічної людини трансгуманістичних програм, позитивний погляд на трансгуманізмможливий вже тому, що маємо концептуальне бачення перспектив науково-технологічних практик, яке ґрунтується на врахуванні того, що вже втілене в людське життя, стало його невід’ємною ознакою та має перспективи, на противагу міфологізації таких практик, що породжує та підсилює людські побоювання та страхи, не дає нічого конструктивного і, насправді, малює маловірогідне майбутнє.

Проте, прогнозування світу, який породжений NBIC-технологічною системою, та концепція трансгуманізму потребують неупередженого наукового погляду та виважених філософських роздумів.

Означене більш ніж справедливо стосовно  концепції «віртуального безсмертя». Цей термін з’явився останніми роками та представив погляд та шлях до увіковічення власного життя.

Сподівання на успішне вирішення проблеми підкріплюється фінансовою площиною. До 2020 року прогнозується витратити на технології антиейджингабіля 100 млрд. доларів та розробити біологічні, кібернетичні та інші способи подовження життя.

Вже зараз пропоновані форми особистого віртуального безсмертя. Йдеться про те, що можна розмістити бажану інформацію в інфопростір інтернету. Регулярні бекапи цієї інформації на серверах, які розташовані в Америці, Европі та Австралії, забезпечують таку форму безсмертя.

Футурологи датують можливість віртуального безсмертя приблизно 2045 р. Такої думки притримується американський дослідник, футуролог Р.Курцвейл. Він вважає, що безсмертя можливо досягнути за допомогою нових класів комп’ютерної техніки, яка стане основою трансформування людського тіла, розуму і, відповідно, загалом цивілізації. У відповідності з концепцією сингулярності гіпотетично можливе вибухоподібне зростання швидкості науково-технічного прогресу, до якого призведе створення штучного інтелекту та машин, що самовідтворюються, інтеграція людини з комп’ютерами або значне збільшення можливостей мозку людини на основі біотехнологій.

Поширення також набула програма створення штучного тіла – з неорганічних матеріалів, які легко замінювати. Якщо переписати інформацію з мозку людини на спеціальний людиноеквівалентний чип (ЛЕЧ) та вставити його в тіло, яке здатне до саморуху та має чисельні необхідні датчики, то така система може існувати потенційно безкінечно. Прогнозується  створення таких чипів вже через 10-15 років. Однак вони будуть дуже коштовними – декілька мільйонів доларів, отже недоступними спочатку широкому загалу.

Британський футуролог Я.Пірсон прогнозує віртуальне (цифрове) безсмертя в найближчі півстоліття. Комп’ютерні технології досягнуть такого рівня, що людську свідомість можна буде повністю перенести в суперкомп’ютер. В момент смерті людини головний мозок буде скановано, та інформація про нейронні структури потрапить в комп’ютер. На думку дослідника, завдяки такій «оцифровці» людина, не помітивши смерті, плавно переміститься  у віртуальну реальність, де зможе жити вічно. Виходить, що свідомість людини переживе смерть та продовжить існувати.

Отже, такі прогнози. Чи справдяться вони чи ні, в процесівикористання NBIC-практик«технотворення» людського світу та самої людини дійсно відбувається. Людське буття потрапляє в сферу технологізації – хоче того людина чи ні.

Отже, людина існує в світі, де власно людське поступово поглинається технологічним. На такому тлі проблема свободи людини постає як одна з головних метафізичних проблем ХХ1 ст.. В.Г.Табачковський в своїй останній книзі "Полісутніснеhomo… " підкреслює, що напротивагу визнанню найсприятливішою для людини ситуацію щонайбільшого розширення можливостей одночасного вибору, сьогодні стало зрозумілим що важливішою є пов‘язаність  такого вибору з віднайденням  персональної ідентичності [12, с.409]. І краще для людства і власне особистості, щоб така ідентичність була знайдена і в особливому, індивідуально-неповторному, а не лише в тотожному

В  цікавій роботі Ю.Габермаса «Майбутнє людської природи. На шляху до ліберальної євгеніки?» проблема збереження свободи вибору людської ідентичності як пов’язаної зіндивідуально-неповторним обговорюється в контексті використання біотехнологічних практик - генної інженерії, клонування тощо. Ю.Габермасрозгядає гіпотетичну ситуацію, в якій батьки вирішують, якою генетично має бути їх дитина, виходячи з того, чому віддають перевагу, «мов би мова йшла про деяку річ. Однак оскільки ця сама річ розвивається в особистість, егоцентричне втручання батьків….може мати для особистості, яка дорослішає,екзистенціальні наслідки. Однак виходячи з генетично фіксованих «вимог» неможна отримати відповідь у власному сенсі цього слова. Тому що в своїй ролі програмуючих осіб батьки ще не могли визначити той напрям історії життя своєї дитини, в межах якого вони будуть сприйматися дитиною як автори цих вимог»[14].Висновок філософа - прибічники генетичних трансформацій людини, проводячи паралель між природним та соціальним розвитком, дуже спрощують розуміння людини.

Дійсно, як сама «людськість» визначається багатьма факторами, які важко спроектувати  генетично або соціально, так і сприйняття людини, особистості спільнотою також.

Ілюзорність свободи як ототожнення її з можливостями новітніх технологічних практик та результатами біотехнологічної революції наголошує Ф. Фукуяма. Відсутність меж для творячої діяльності людини, яка ґрунтується на біотехнологічних практиках, ще не означає, що людина має безмежну свободу: «Ми не маємо приймати будь-яке майбутнє заради фальшивого прапору свободи, чи то свобода нічим не обмеженого розмноження або свобода необмеженого наукового дослідження. Ми не маємо вважати себе рабами неминучого технологічного прогресу, якщо цей прогрес не слугує людським цілям» [13, с.308]. Отже, свобода виявляє себе як контроверза будь-якій залежності, включаючи залежність від новітніх біотехнологічних практик. Тільки усвідомивши це, особистість спромагається бути вільною, не підкорятися – чинити раціональний супротив, захищати загальнолюдські цінності. Це і є, за Фукуямою, істинна свобода у відношенні людини до біотехнологічної революції[13, с.308].

Крім того, усвідомлення власної «штучності», запрограмованості може завадити свободі людини як її внутрішньому стану. Як наголошує Л.Д. Бевзенко, свобода - це не кількісно зафіксований, параметрично визначений показник, а, насамперед, внутрішнє переживання. І виникає воно на межі перетину нашого внутрішнього світу й світу зовнішнього [3, с.58].Саме врахування розуміння свободи людини як «внутрішньої свободи» не дозволяє вважати цілком переконливою думку, що новітні технологічні практики розширюють ступені свободи людини, а породжує сумніви в цьому. Йдеться про те, що свобода обов’язково передбачає вибір. В той час як технологічні практики можуть відібрати його ще до народження.

Виходить, щосвобода наукового дослідження та створення нових технологій є одним з факторів нав’язування людині певних способів бути. Доречно згадати П.Фейєрабенда. з його зауваженням, що наука звужує ступені свободи людини. Щоправда, він мав на увазі, що перебільшення значимості науки призводить до того, що витісняються інші форми знання, зокрема міфологія. Однак, NBIC-технологізація – теж нав’язування, в тому сенсі, що людина таке не обирає свободно, а просто потрапляє в таку реальність в процесі життя.

Тоді протилежний бік свободи науки - її відповідальність. Вона можлива, якщо дослідник здатний мислити масштабно, сприймати науку як фундаментальний цивілізаційний важіль та передбачати поступ наукових досліджень та суспільства. Видатні мислителі та науковці зазвичай приходили  - через роздуми та дослідницьку практику - до категорії відповідальності науки та, пам’ятаючи про таке, сприймали її як відповідальність перед власною совістю, перед суспільством.

Отже, свобода пізнання – моральний ракурс в існуванні науки. Сократ обрав вмерти заради переконань, І.Мечніков  інфікував себе патогенними мікробами, щоб випробувати на собі нові ліки, А.Сахаров пройшов тортури, щоб вголос заявити про небезпеку ядерних випробувань та правду про радянський тоталітаризм.

Тоді свобода дослідника – це спротив. Свобода науки завжди контроверза догмам, міфам, ідеології, вузькому прагматизму, довлінню авторитетів. Свобода ученого – це відповідальний вибір.В.Г.Табачковськийнаголошував, що свобода передусім особистісний вибір та пов’язана з суб’єктивним (внутрішнім) світом особистостей, що знаходяться між загальністю людської природи та особливістю індивідуальності [12, с.409].Такий спротив видається цілком природним, якщо прийняти позицію екзистенціальної філософії про свободу як онтологічну основу людини. Людини, що сама творить власні смисли, вільно вибирає себе, визначаючи сенс буття, вибирає шлях життя з множини можливого. Такий вибір здійснюється «в автономному духовному просторі, що функціонує як свобода, через який вона (людина –Л.С.) тільки і може уявити себе як людину, тобто якою має бути людина в її уявленні. Цінність, з якою ідентифікується «Я», укорінюється в ній, стає її глибинною інтенцією, смислом її буття, світоглядним утворенням, крізь призму якого вона вибудовує своє ставлення до світу, інших людей і до самої себе» [1]. 

Утім, свобода хоча і розширює можливості людини, але й потребує за це плати  - відповідальності за результати дій, за їх негативні наслідки, за ті ризики, які породжують такі дії. Отже, як зазначають дослідники, свобода як самореалізація  має свої застереження, особливо, якщо результати постають негативними для суспільства. «Звідси напрошується висновок, що потрібні якісь обмеження такої свободи, зокрема етичні, естетичні або гуманістичні в широкому плані. Звичайно, це не означає, що через це ми повиннівзагалівідмовитисявідсвободисамореалізації. Навпаки, основнатенденціясуспільногорозвиткузасвідчує, щокоженйогоетаппов'язаний з наданнямлюдиніновихможливостей для самореалізації. Хочаводночасзростає й відповідальність за отримануможливістьвибору. Саме тому дедалічастішелунаютьзаклики до людства«стати дорослішим» (Інодідослідникипорівнюютьсучаснийнеконтрольованийнауковий і технологічнийрозвиток з ситуацією, в якійопинивсяп'ятирічний хлопчик, якийзуміввідкрутити кран з гарячою водою у ваннійкімнаті, але тепер не знає, як йогозакрутити)»[10].  Отже, є і другий бік свободи, вона може сприйматися як«тягар» саме через відповідальність.

Аналізуючи різні підходи до визначення свободи, дослідники наголошують її вияв як своєрідної практики існування, «в якій людина здійснює право вибору життєвого шляху (хоча, мабуть, тут можна було б провести аналогію з дзен-буддистським принципом визначення шляху до просвітлення: «Не ти обираєш шлях, а шлях через тебе обирає себе»). У такому розумінні свобода постає не як бажаний результат, не як певний стан, що його потрібно досягти, а як нескінченний процес реалізації практики свободи»[10]. 

Французький соціолог П.Бурд’євважає, що в потоці різноманітних практик. через процесуальність, плинність створюється сам малюнок життя[див. 4].  Отже, в певному розумінні, життя є різноманітність практик.

Тому свобода виявляється в можливості людини вибирати в її суспільному бутті за власним бажанням варіанти практик здійснення її життя у всій його повноті. Йдеться провідповідальний особистісний вибір, а не технологічне маніпулювання людиною. Однак це не так просто здійснити, оскільки когнітивні технології маніпулювання людиною нав'язують людям бажання й цілі, маскуючи їх під культурні та моральні цінності Але насправді здійснюють їх підміну. Тому, як наголошує І.С.Добронравова, питання свободи сьогодні – це,  в першу чергу, питання про походження цілей і бажань людини [див. 6]. 

Отже, в сучасній цивілізаційній ситуації потрібна світоглядна та практична переорієнтація – від одномірності сприйняття світу та людини до багатомірності. Відповідно це перехід в глобальному мисленні від однозначних далекосяжних планів до гнучкої позиції, що враховує коеволюцію людини та природи, постійний зворотній зв‘язок і корекцію позиції людини в пізнанні та діяльності відповідно до змін, які вона вносить  в світ природи та соціуму, в свій власний світ. На думку Е.Агацці, якщо людина завдала відчутної шкоди природі своїми діями, зокрема дослідницькими, то відповідальність може проявлятися в рішенні обмежити певні дії людини. Дослідник вважає, що таке обмеження не суперечить людській свободі: «Ми маємо визнати, що можливе або навіть обов’язкове регулювання тієї чи тієї діяльності зовсім не суперечить тому, що ця діяльність здійснюється вільно… Ми маємо право і навітьзобов’язанівиступити на захистсвободи науки і техніки. Однак при цьому не маємозабувати, щотака свобода пов’язана з певнимиобмеженнями, необхіднимисаме для того, щоб не порушувалисяіншіважливі права людини»[2, с.30-31]. 

Підсумовуючи роздуми стосовно питання, яке було поставлене на початку статті: обмежувати наукове дослідження на основі моральних засад, апріорі приймаючи вимогу відповідальності, чи не обмежувати та керуватися лише епістемологічними та прагматичними факторами, зауважу таке.Очевидно, що зупинити науковий пошук та технологічні просування неможливо, оскільки когнітивна творчість – спосіб самореалізації особистості, спільноти. Можна також не думати про обмеження, якщо оцінювати ситуацію знаходячись всередині систем «наука» та «техносфера», отже. не рефлексувати над ними.Навпаки, дослідницький вихід за межі цих систем, оцінка їх в соціальному, цивілізаційному, культурному контекстах  включає моральні принципи як необхідні суспільні важелі визначення дозволів абообмежень, навіть заборон наукових досліджень та використання технологій. Чи можливо таким чином припинити рух науки в певному дослідницькому напрямі або технологічний прогрес? Звичайно, ні. Можна лише пригальмувати. Однак, рішення продовжувати небезпечні, на думку суспільства, дослідження – це вже вибір учених. Вибір в постнекласичній дослідницькій ситуації – нелінійній, ситуації невизначеності, коли немає гарантій, що здійснення  проектованих цілей приведе до бажаного результату, доволі складний. Відповідно, слід зважати на ризикованість втілення проектів, на можливість небезпечних для людства наслідків. Отже, такий вибір безумовно тягне за собою моральну відповідальність. Тому можливість свободи наукових досліджень та технологічних практикувань обмежена моральним вибором.

Література

1. Абишева А.К., Николенко Н.Н Свобода какоснование культурного многообразия // Вопросыфилософии. - 2013. - № 7. - С.56-63.

http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=790&Itemid=52

2. Агации Э. Ответственность – подлинное основание для управления свободной наукой // Вопросы философии. – 1992. - №1. – С.30-40.

3. Бевзенко Л. Д. Постнеклассические практики свободы – социокультурныеконтурыосуществления / Л. Д. Бевзенко // Практична філософія. – 2009. – № 1. - С.55-66.

4. Бурдьє П. Практичний глузд / П. Бурдьє ; [пер. з фр. О. Йосипенко, С. Йосипенка, А. Дондюка. За ред. С. Йосипенка]. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 503с

5. Добронравова І. С. Філософія та методологія науки / І. С.Добронравова, Л. І. Сидоренко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – 223 с.

6. Добронравова И. С. Философия науки как практическая философия/ И. С. Добронравова // Практична філософія. – 2009 – № 1. - С.43 -54.

7. Гутнер Г. Б. Понятие практик и характер постнеклассическогоисследования / Г. Б. Гутнер // Постнеклассические практики: определениепредметных областей : Материалымеждународногомеждисциплинарногосеминара / Подобщ. ред. Астафьевой О. Н. – М.: МАКС Пресс, 2008. – С.60-66.

8. Кизима В. В. Постнеклассические практики: дивергенция и исток / В. В. Кизима // Постнеклассические практики: определениепредметных областей: Материалымеждународногомеждисциплинарногосеминара / Подобщ. ред. Астафьевой О. Н. – М.: МАКС Пресс, 2008. – С.42-52.

9. Киященко Л. П. Постнеклассические практики: фундаментально-прикладной аспект / Л. П. Киященко //Постнеклассические практики: определениепредметных областей : Материалымеждународногомеждисциплинарногосеминара / Подобщ. ред. Астафьевой О. Н. – М.: МАКС Пресс, 2008. – С.12-23.

10.  Лях В.В. Соціальні, особистісні та екзистенційні виміри свободи // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2004. - № 44. Електронний рнесурс. Режим доступу: www.filosof.com.ua/Jornel/M_44/Ljah.htm )

11. Моисеев В. И. Витомерныеобразыпостнеклассическойонтологии / В. И. Моисеев // Постнеклассические практики: определениепредметных областей: Материалымеждународногомеждисциплинарногосеминара / Подобщ. ред. Астафьевой О. Н. – М.: МАКС Пресс, 2008. – С.92-120.

12. Табачковський В.Г. Полісутніснеhomo: філософсько-мистецька думка в пошуках "неевклідової рефлективності". - К.: Ін-т філософії НАН України/- К. : ПАРАПАН, 2005. - 431 с.)

13. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческоебудущее: Последствиябиотехнологической революции / Ф. Фукуяма; [Пер. с англ. М. Б. Левина.] – М.:ООО «Издательство АСТ»: ОАО»Люкс», 2004. – 349, [3] c. – (Philosophy).

14. Хабермас Ю. Будущеечеловеческойприроды. На пути к либеральнойевгенике? / Пер. с нем. М. Л. Хорькова. — М.: Весь Мир, 2002: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://yanko.lib.ru/books/philosoph/habermas-budujee_4el_prir-8l.pdf

Sydorenko L.I.Technologicalpracticeestablishedin the field offundamental research- NBIC-system - createa new environmentof life, expanding itsdesigncapabilities.Scienceexpandinghuman capabilities.However,ifa personisin a situationmorefreely? The unpredictability ofthe consequences ofintervention in theworldlivinginnaturalin manconfrontsresearchersquestion ofmoral responsibility.

Keywords: freedom of scientific research, the researcherresponsible, NBIC- technologicalpractices,postnonclassicalscience.

Сидоренко Л.И.Технологичкские практики, которые создаются в сфере фундаментальных научных исследований – NBIC система, создают новую среду жизни человека. Однако, становится ли человек в такой ситуации более свободным?Непредсказуемостьпоследствий вмешательства  в мир живого, в природное в человеке ставит перед исследователями вопрос о моральной ответственности.

Ключевые слова:свобода научного исследования, ответственность исследователя,NBIC- технологические практики, постнеклассическая науки.