Філософські проблеми гуманітарних наук: Альманах. – 2012. - № 21. – С.43-48.
……………
УДК 17 : 316
Лідія Іванівна Сидоренко, доктор філос. наук,
професор кафедри філософії та методології науки,
КНУ імені Тараса Шевченка
Л. І. Сидоренко
доктор філософських наук, професор
ПРОБЛЕМА ТІЛЕСНОСТІ:
ФІЛОСОФСЬКО-ЕТИЧНІ ВИМІРИ
Дослідницький інтерес до проблеми людської тілесності пов’язаний з відчуттям того, що тілесність є однією з онтологічних засад єдності з природою, якої прагне людина в умовах глобальної екологічної кризи. Проблемні ситуації стосовно людської тілесності вимальовуються в реальності новітніх біотехнологій, які окреслюють шляхи маніпулювання природою людини. реконструювання та конструювання тілесності. Таке може загрожувати неповторній цілісності людини.
Ключові слова: тілесність, ментальність, евтаназія, трансгуманізм, штучне тіло.
Останніми десятиліттями в сфері філософських досліджень виявляється наростаючий інтерес до проблеми людської тілесності. Таке цілком обґрунтовано сучасною потребою відчути та обґрунтувати теоретико-світоглядним чином єдність людини та природи як світоглядну умову подолання глобальної екологічної кризи. Саме тілесність і є однією з онтологічних засад такої єдності.
Хоча людина є соціальна істота, вона також приналежна до світу природи – біологічного світу. Людина представляє світ живого. Тому, природничі науки, зокрема біологія, екологія, етологія, фізика живого та інші надають важливі знання про структуру та розвиток людської тілесності, людську поведінку. Сучасна наука дозволяє представити людину як складну систему, що самоорганізується та саморозвивається. Синергетика, яка вивчає закони самоорганізації, дозволяє розкрити багато нового в розумінні поведінки та розвитку людини як біологічної та соціальної істоти. Біологія представляє молекулярні основи людської спадковості та біологічні основи соціальності. Теорія еволюції розглядає людину як ланку в спільному саморозвитку систем біологічного світу. Загалом сучасні природничі науки представляють наукову картину людини як такої, що її природне, біологічне є необхідним, складноорганізованим підґрунтям для людської соціальності.
Проблемні ситуації в сучасних дослідженнях людської тілесності вимальовуються в реальності новітніх досягненнях біології, які окреслюють шляхи маніпулювання природою людини. Йдеться, зокрема, про новітні біотехнологічні практики – генну інженерію, клонування, використання стовбурових клітин тощо, які розглядають як основу реконструювання та конструювання людської тілесності. І навіть як шляхи до соціальних змін - «соціальних мутацій».
Дійсно, сучасний цивілізаційний світ ґрунтується на новітніх технологіях – нанотехнології, біотехнологіях, інформаційних технологіях, які принципово змінили якість життя людини ХХI ст.. Так, за допомогою медичної генетики можливо зменшити вантаж патологічної спадковості, накопиченої в процесі еволюції, позбутися багатьох спадкових захворювань, зокрема шляхом заміни патологічного гена нормальним. В результаті до власної тілесності людини ставиться технологічно – як до того, що можливо змінювати за власним бажанням, можливо конструювати, навіть на генетичному рівні. Сьогодні моментом повсякденного буття стає зміна кольору очей завдяки лінзам, конструювання власного обличчя та тіла завдяки косметологічній хірургії. І навіть досить складні медичні практики – вживлення серцевого стимулятора, стентування, заміна суглобів на штучні сьогодні сприймаються людською спільнотою як цілком природні речі.
Отже, можна погодитися з тим, що біологічне впливає на соціальне, що біологічне є в основі соціальності людини. Однак таке зовсім не означає, що соціальне не є чимось іншим, ніж біологічне. Ми б примітивізували наше уявлення про людину, якщо б вважали, що все в ній визначається її біологічною основою. її тілесністю. Насправді соціальність людини є тим особливим, завдяки чому людина може бути людиною.
Однак, соціальність людини не означає, що біологічне в ній перестало існувати та впливати на людину та її поведінку. Досить сказати, що народжується та помирає людина тому, що приналежна до природного, біологічного світу, відповідно до дії біологічних законів. Крім того, неповторна сукупність генів, що має кожна людина, визначає її біологічну унікальність та задає потенційну можливість для індивідуальності та неповторності особистості. Ситуації, в яких ми переживаємо сильні емоції – негативні чи позитивні, супроводжуються прискоренням серцебиття, дихання та зміною багатьох біологічних параметрів. Доведено, що стан організму залежить він природних подій – магнітних бурь в атмосфері, рівня сонячної активності тощо. Такі принципові ознаки соціальності людини, як свідомість, мислення пов’язані зі складними структурами головного мозку та центральної нервової системи, нейрофізіологічними, біохімічними процесами. Деструкція або патологічні зміни цих структур можуть істотно позначитися на можливостях усвідомлювати та мислити. Важко також довести, що виключно талановиті та геніальні люди - великі математики, музиканти, художники, є такими внаслідок саме соціальних факторів – зокрема, навчання, освіти та виховання, а не в результаті генетичних особливостей. Складність визначити людину лише як соціальну пов’язана і з потребою окреслити межу, за якою в процесі індивідуального розвитку ембріон людини стає власне людиною. Вона виникла внаслідок широкого розповсюдження практики штучного запліднення, коли було досить легко отримати доступ до людських ембріонів. Постає досить складне біоетичне запитання: з якого моменту ембріон людини повинен розглядатися як людський індивід? Загальноприйнятої в сучасному суспільстві позиції досі не існує. Наприклад, сьогодні домінуючим підходом у визначенні є або ні людський ембріон людиною, є точка зору, що коли плід людини набуває здатність відчувати, це вже людина. На основі експериментальних досліджень був зроблений висновок, що плід людини починає відчувати на 18-25 тижні [1].
Отже, визнання соціальності людини не применшує ролі та впливу біологічного, природного на її життя та поведінку. В цивілізаційній історії взаємозалежність людського біологічного та соціального як двох виявів цілого визначала силу та слабкість людини. Наприклад, екологічні кризи природного та антропогенного походження становлять загрозу біологічному існуванню людини, існуванню її як біологічного виду. Отже, на початку ХХI ст., як і в далекій історії, біологічний стан людини, її існування істотно залежить від стану природи. В той же час, захисні механізми, які дозволяють запобігти знищенню людини, ґрунтуються на соціо-цивілізаційних, культурних та науково-технічних засадах.
Одна з важливих та цікавих проблем в контексті сучасної науки – відношення тілесного та ментального. Ментальне - думки, свідомість, мислення - протиставляють тілесному – мозку, нейрофізіологічним процесам. Ментальність людини пов’язують з соціокультурними процесами. В той час як тілесна організація вписує людину в світ природи. Разом з тим, людська тілесність здобуває специфічні риси, завдяки яким включає людину також і в соціокультурну реальність.
Ментальність є складним багатовимірним явищем. Тому спроби зрозуміти її призводять до цілої низки визначень. Отже, поняття «ментальність» є полісемантичним. Французький дослідник М.Блок аналізував ментальність як вияв цілісності свідомості. Він визначав ментальність як комплекс основних уявлень про світ, за допомогою яких людська свідомість у кожну епоху переробляє в упорядковану «картину світу» різнорідний потік сприйняття та вражень [2]. В літературі ментальність представлена як багатоаспектний феномен, що грунтується як на сфері усвідомленого, так і позасвідомого [3, с.443]. Ментальність є багаторівневою цілісністю, в якій складно поєднані психо-емоційні, поведінкові, мисленєво-інтелектуальні та соціокультурні виміри [4; 5; 6].
Людська ментальність можлива лише в єдності з людською тілесністю. Поняття «тілесність людини» дуже близьке до поняття «тіло людини» - природного об’єкту, що характеризується відповідною біологічною організацією. Однак, в дослідженнях останнього часу наголошується, що означені поняття не збігаються. Тілесність розуміється як більш складний феномен, який не вичерпується лише біологічними закономірностями, а істотно пов’язаний з психо-ментальними процесами та несе відбиток культурного та цивілізаційного розвитку. Відповідно пізнання тілесності потребує міждисциплінарних досліджень. Причому, важлива роль в них належить не лише природничим дисциплінам, а й гуманітарним, зокрема і філософії. Справа в тому, що в сучасних дослідженнях тілесність розглядається як особливий продукт взаємодії тіла та духу, що формується з моменту зачаття і до самої смерті. Причому механізми становлення тілесності є досить складними. Тілесність людини – не є просто її «біологія», а виражає систему сенсів людини, в основі якої – ставлення до життя та смерті. [7].
Звісно, важливими умовами утворення механізмів, які формують тілесність, є властивості біологічного організму. Тіло людини – це жива, відкрита, складна система, що самоорганізується, здатна адаптуватися до довкілля та постійно взаємодіє з ним, отримуючи енергію та інформацію. Істотно важливими для виживання людини є регулятивні функції організму. Йдеться не лише про внутрішньобіологічні процеси, а й про ставлення до зовнішнього світу через сприйняття тіла. Наприклад, у древніх людей відношення до життя формувалося через переживання смерті тіла: мертве – нерухоме тіло людини викликало страх. Тісні зв’язки тілесного та психічного бачимо і в тому, що відчуття, переживання небезпеки, загрози виявлялися в мікрорухах тіла людини. Таким чином, в складних природних умовах буття древньої людини «мова» рухів тіла відігравала роль символів, що сповіщали про позитивну чи негативну роль ситуацій [8]. Людина, що народжується, має унікальний генотип. Однак ще до народження тілесне (біологічне) істотно пов’язане з психічним: різноманітні психо-емоційні стани матері, які викликані гарними чи поганими подіями, опосередковано впливають на дитину, викликають певні реакції. [9].
Взагалі, складність феномену тілесності виявляється і в тому, що існують «тілесні знання» та «пам’ять тілесності» [10]. Тобто набутий тілесний чуттєвий досвід «переводиться» в знання психічне. І навпаки, враження, що отримані через людську психіку, впливають на людську тілесність. Пам’ять тілесності, так звана, – вегетативна пам’ять. Вона виявляється в тому, що, наприклад, внаслідок стресу, виникає низка фізіологічних та психічних станів, змін в організмі. В їх основі є своєрідний взаємозв’язок між багатьма системами організму, зокрема – ендокринною та імунною
Отже, виходить, що сприйняття людиною світу істотно залежить від вроджених та набутих властивостей та якостей, що характеризують людську тілесність. Така єдність психічного та біологічного в людській тілесності дозволяє вибрати актуальний тип поведінки та сформулювати ставлення до власного досвіду. Такі можливості є в основі соціальної адаптації людини, у відповідності з якою формується певний тип тілесності, який має захистити людину від можливих дезадаптацій та декомпенсацій [11].
Отже, в контексті проаналізованого, тілесність розуміється як якість, сила та знак тілесних реакцій людини, з моменту її зачаття та протягом всього життя Тілесність не тотожна тілу і не є продуктом самого лише тіла. Вона пов’язана з процесами, в яких постає складна природа людини [12]. Відповідно тілесність виявляє себе в контексті генотипу, унікальних біологічних та психічних особливостей індивіда в процесі його адаптації та самореалізації в природному та соціокультурному довкілля.
Основою формування тілесності людини є спільна пам’ять, що включає як генетичні, так і психо-поведінкові механізми. Тілесність виявляється і в формі тіла – через асиметрії, характерні рухи, пози, поставу, ритми, темпи тощо. Тілесність є рухливою, мінливою, що пов’язане з динамікою біопсихічних процесів. Такі зміни не ідентичні процесам дорослішання або старіння, хоча ці процеси і впливають на тілесність
На стан тілесності впливають мотивації, настанови тощо. В цілому – вся системі сенсів, яка визначає життя людини. В такому розумінні, тілесність зберігає індивідуалізоване знання людини про світ в формі освоєних тілесних практик. Тому, тілесність відіграє підтримуючу функцію в адаптаційних процесах. Крім того, складні ситуації життя людини, стан довкілля – природного та соціального вимагають певного рівня розвитку тілесності, що дозволяє людині існувати «в унісон» зі світом, досягнути з ним резонуючого стану. Нарешті, закінчення життя, момент смерті стосовно тілесності виявляється в тому, що саме тілесність забезпечує роз’єднання духа (душі) та тіла.
Ставлення до людської тілесності в цивілізаційному та технологічному контекстах сучасності породжує цілий спектр проблем. Вони пов’язані з тим, що новітні нано- та біотехнологічні практики здатні істотно трансформувати людську тілесність, конструюючи її. Однак при цьому виникають не лише технологічні, а й світоглядні та етичні питання. По-перше, слід враховувати, що людина - це цілісність, її тілесність є результатом всього ходу її історичного розвитку. Отже, осмислення людської тілесності повинно відбуватися на підставі розуміння цілісності людини, неповторного «балансу» біологічного та соціального, тілесного та ментального. Відповідно втручання в тілесність може порушити цілісність як умову існування людського. Недарма західні дослідники, зокрема К.Гейлз, Ф.Фукуяма вводять поняття «постлюдина» - істота, що виникає в результаті технологічних маніпулювань з людською тілесністю [13; 14]. Це означає, що «тілесність» є поняття не лише біологічне, а й соціо-історичне.
По-друге, соціальність людини істотно взаємопов’язана з її тілесністю. Це означає, що хоча соціальність не зводиться до тілесності, до біоприродних її виявів, все ж таки руйнування або деформування тілесності може зруйнувати соціальність особистості. Таким чином, конструктивно-трансформаційне втручання в людську тілесність зачіпає саме існування людського, соціального. В.С. Стьопін акцентує увагу на тому, що «біологічні передумови, - це не просто нейтральне тло соціального буття, це ґрунт, на якому виростала людська культура й поза якою неможлива була б людська духовність». [15, с.64]. Сучасному людству треба про це пам’ятати.
Тілесність є яскравим виявом приналежності людини до світу життя. Однак життя є конечним. Страх смерті як онтологічний страх на рівні людської чуттєвості є складним тілесно-емоційним станом, який людина прагне подолати, спираючись на власне раціо. Очевидно, що людині від природи, генетично притаманне тяжіння до збереження власної тілесності, що вже інтуїтивно предстає як супротив смерті. Тим більш складним є пошук правильних відповідей на питання про ставлення до евтаназії - вибору добровільного уходу з життя, свідомої відмови від підтримання біологічних основ тілесності. Саме слово «евтаназія» (εὐθανασία) походить від грецьких слів – «εὖ» - добре та «Θάνατος» - смерть та в буквальному сенсі означає «легка смерть». В сучасному суспільстві як правило йдеться про випадки, коли людина страждає через невиліковну хворобу та хоче припинити такі страждання.
Хоча в країнах Західної Европи вже накопичена юридично-правова база здійснення певних випадків евтаназії, багато лікарів, юристів та пересічних людей вважають евтаназію неприпустимою, навіть за вимогою пацієнта. Противники евтаназії прирівнюють її здійснення до вбивства, навіть якщо її мета – припинення страждань. А також наголошують, що лікарі, юристи, рідні ні за яких обставин не мають вирішувати житиме інша людина чи ні. Життя надане Богом, воно священне, і лише Бог вирішує, коли воно має припинитися [16]. Захисники евтаназії, навпаки, вважають, що життя не має стати стражданням, мукою для невиліковно хворих людей лише задля того, щоб зафіксувати їхню природну смерть. Приречення людини на таке існування є значно більш аморальним, ніж допомога безболісно піти з життя [17].
В західно-європейських країнах та США деякі форми евтаназії юридично обґрунтовані [див. 18]. Так. в Нідерландах з 1984 р. Верховний суд визнав добровільну евтаназію можливою., а в 2000 р. парламент прийняв закон про легалізацію деяких форм евтаназії. Опитування показали, що 92% населення цієї країни підтримують добровільну евтаназію, умови якої чітко визначені. Тепер за рішенням суду в кожному конкретному випадку лікар, що допомагав здійснити евтаназію пацієнта за певних обставин, не визнається винним. Обов’язкові умови є такими: евтаназія має бути добровільною; тільки лікар може допомагати її здійснювати або здійснювати, стан хворого з медичної точки зору має визнаватися як незадовільний.
Багато країн світу пішли шляхом окреслення умов, коли евтаназія правовим чином не заборонена. Зокрема евтаназія регулюється Законом про право особистості на смерть. Так, в Каліфорнії після тривалих обговорень на референдумах в 1977 році був прийнятий закон «Про право людини на смерть», за якого невиліковно хворі люди можуть оформити документ з виявленням бажання вимкнути реанімаційну апаратуру. Однак досі скористатися офіційно цим законом не вдається. Справа в тому, що умовою здійснення евтаназії є висновок психіатра про усвідомлення пацієнтом ситуації, а Американська асоціація психіатрів заборонила своїм членам участь в таких процедурах. Водночас Американська асоціація лікарів також прийняла рішення про заборону їхньої участі в евтаназії, бо це суперечить клятві Гіпократа.
В Бельгії, Швеції, Колумбії, Фінляндії, деяких штатах США (Орігон, Каліфорнія), Австралії дозволені певні форми евтаназії. Зокрема, це пасивна евтаназія – припинення лікування. У Швейцарії офіційно дозволені активна непряма евтаназія (використання медикаментів, побічний ефект яких скорочує життя) та пасивна евтаназія (відмова від засобів підтримання життя) дозволені. В той час як активна пряма евтаназія карається законом. В Швеції та Фінляндії пасивна евтаназія шляхом припинення марного підтримання життя не вважається протизаконною. Однак лікар може прийняти таке рішення лише після свободного та усвідомленого рішення пацієнта, а не його родичів [19].
В Україні проблема евтаназії також обговорюється. Зокрема законодавчі аспекти ставлення до неї розглядалися Верховною Радою. На сьогодні евтаназія в Україні заборонена законом. Стаття 52 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» твердить: «Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань» [20].
Отже, як бачимо, не має єдиної, визнаної всіма відповіді на питання: здійснювати евтаназію чи ні. Однак є цілий спектр складних етичних, світоглядних та юридичних питань, які зачіпають як особистість, так і суспільство та кожного разу потребують складного вибору.
Протилежне евтаназії ставлення до людської тілесності вимальовується в контексті обговорення проблеми людського безсмертя. Вважається, що смерть закладена в основу будь-якого біологічного організму, зокрема і людського. Однак психіка відіграє захисну роль в тому відношенні, що в повсякденному житті мов би «скриває» усвідомлення такого. Нас оточують загрозливі ситуації буття, наявність смертності інших людей, однак ми поводимося так, мов би в глибині власного єства знаємо про своє безсмертя. Так, людина будує плани, залишає справи «на потім», мов би час її життя не обмежений.
Біотілесний аспект безсмертя – це надія на біологічне, тілесне безсмертя. В сучасній цивілізації воно наближене завдяки новітнім біотехнологічним практикам, таким як генна інженерія, клонування, використання стовбурових клітин тощо. Дослідження перспектив розвитку технологій найближчого майбутнього дають підстави думати, що за кілька десятиліть життя істотно зміниться і буде продовжувати змінюватися усе швидше. Ці зміни неминуче породжують і будуть породжувати проблемні ситуації соціального й культурного характеру - і між соціумами, у яких зміни відбуваються з різною швидкістю, і усередині соціумів - між шарами з різним рівнем доступу до нових благ, між поколіннями. З одного боку, як відзначає Б. Юдін, очевидно, що сьогодні переважає позиція обережного відношення до різних технологій модифікації людини. Проте, все більшої сили набирає міжнародний і міждисциплінарний рух, що називає себе трансгуманізмом, який вбачає в новітніх біотехнологічних практиках головний шлях подальшого розвитку людства [21, с.485].
За визначенням прибічників цієї позиції, трансгуманізм - це гуманістична, заснована на осмисленні новітніх досягнень науки й техніки доктрина, що проголошує можливість і бажаність фундаментальних змін (поліпшень) природи людини, насамперед з використанням новітніх біотехнологічних практик. Прибічники трансгуманізму вважають, що людський вид не є завершенням еволюції, що людство перебуває на порозі її нового етапу. Людина продовжить еволюціонувати вже не під дією біологічних законів або законів соціальної еволюції, а завдяки науковому знанню, перетворивши еволюцію в керований процес [див. 22].
На сьогодні позиція трансгуманізму оцінюється неоднозначно. Вона має як прихильників, так і піддається критиці. Так, наприклад, відомий американський футуролог Ф. Фукуяма, висловлює занепокоєння суттю та впливом трансгуманізму [див. 23]. В. С. Стьопін наголошує, що очікувані трансгуманізмом результати по генетичному поліпшенню людини слід оцінювати, беручи до уваги двокомпонентний системний характер нашої тілесності. А саме те, що людська життєдіяльність регулюється двома типами програм - біологічною (геномом людини) і соціальною, надбіологічною (геномом суспільства), представленою кодами культури. Тому, цілком слушно постають запитання: як позначаться зміни генетичних програм на культурі? Чи не призведуть вони до знищення самих основ соціальності? [24].
Проте, багато ідей трансгуманізму завоювали прихильників у колах філософів та науковців. У різний час на їхню підтримку виступали біоетик Артур Каплан, астрофізик Стівен Хокінг, генетик Джеймс Уотсон та ін. [25]. У цілому, трансгуманізм обговорює такі ж питання, що і біоетика, а саме: вплив новітніх біотехнологій на модифікацію геному людини, моральні проблеми клонування, трансплантології, евтаназії тощо.
Відомий сучасний російський філософ В.О.Лекторський притримується іншої позиції. Він піддає трансгуманістичні наміри різкій критиці: «…якщо б вдалося створити «пост-людей» безсмертними,…то таке мало б низку фатальних наслідків…Безкінечне життя одних й тих же істот звело б до мінімуму можливість соціальних та культурних оновлень (щоправда, навряд чи в такому нелюдському суспільстві існувала б культура). Зникли б такі найголовніші смисловизначаючі цінності людського життя, як піклування про дітей та літніх людей (бо не було б ні тих, ні тих), розуміння іншої людини та її проблем (оскільки і таких проблем не було б), любов до іншої людини, яка включає в себе піклування та розуміння любимого, усвідомлення крихкості людського життя; втратили б сенс такі чесноти, як мужність та героїзм, бо вони передбачають самопожертву та можливість втратити життя» [26]. Отже, оцінки трансгуманізму істотно різняться – є позитивні, нейтральні та різко критичні.
Джерелом більшості очікуваних у близькому майбутньому досягнень у трансформуванні людської тілесності є явище, що одержало назву «NBIC-конвергенція». Суть його полягає в злитті чотирьох науково-технологічних напрямків, перші букви яких і дали назву цьому явищу. Ці напрямки: N – нанотехнології; B – біотехнології; I - інформаційні технології; С - когнітивні науки. Завдяки NBIC-конвергенції з'являється можливість якісного росту можливостей людини.
Розвиток NBIC-технологій істотно змінює природний та соціальний світ і, відповідно, наші уявлення про нього. В світоглядному відношенні принципово, що змінюються змісти та сенси таких понять, як природа, життя, людина, розум. Вже зараз живі істоти створюються штучно за допомогою генної інженерії. Не важко припустити, що настане день, коли стане можливим створювати складні живі істоти з окремих елементів молекулярних розмірів. Таке неминуче буде означати трансформацію наших уявлень про людську тілесність, народження й смерть.
В спектрі моральних проблем, що постають в світлі можливостей та впливів новітніх технологій, постає і проблема «границь людяності, людського», тобто меж між «людиною» та «постлюдиною». Природним є побоювання дослідників та широкої спільноти беззастережно прийняти тезу про моральність дозволу необмеженого технологічного покращення тілесності людини. При всіх своїх потужних можливостях, NBIC-конвергенція, її наслідки та течія трансгуманізму потребують уважного й неупередженого наукового аналізу та виважених філософських оцінок.
Ситуація подвоєння реальності людського буття завдяки створенню віртуального світу перенесла обговорення проблеми тілесності в іншу площину. Віртуальне існування передбачає можливість збереження індивідуальних людських ментальних проявів поза природним, даним від народження біологічним тілом. Таке відображає поняття віртуального безсмертя. Йдеться про увічнення існування людини в інших, небіологічних формах життя.
Людство наполегливо шукає шляхів увіковічення свого життя. За прогнозами вже до 2020 року на технології антиейджинга буде витрачатися біля 100 млрд. доларів. Передбачається, що до цього часу будуть знайдені біологічні, кібернетичні та інші способи подовження життя. Однак особистісне безсмертя пропонується вже сьогодні шляхом втілення бажаної інформації про себе в інфопросторі інтернету. Гарантувати безсмертя допоможуть регулярні бекапи інформації про людину на серверах, що розташовані на трьох континентах – в Америці, Австралії та Европі [27]. Віртуальне безсмертя приблизно з 2045 року припускає американський дослідник, футуролог Р. Курцвейл. Таке можливе шляхом «єднання» людини та складної комп’ютерної техніки. Незабаром ком’ютери стануть такими довершеними, що стануть основою трансформування людського тіла, розуму та й взагалі всієї цивілізації.
Певного поширення набула також програма створення штучного тіла – з неорганічних матеріалів, які легко замінювати, та яким не потрібні їжа та кисень. Якщо переписати інформацію з мозку людини на спеціальний людиноеквівалентний чип (ЛЕЧ) та вставити його в тіло, яке здатне до саморуху та має чисельні необхідні датчики, то така система може існувати потенційно безкінечно. Прогнозується можливість створення таких чипів вже через 10-15 років. Однак вони будуть дуже коштовними – декілька мільйонів доларів, отже доступними спочатку тільки заможним людям.
За прогнозом британського футуролога Я.Пірсона, віртуальне (цифрове) безсмертяі чекає на людство в найближчі півстоліття. Приблизно у 2050 році комп’ютерні технології досягнуть такого рівня, що людську свідомість можливо буде повністю перенести в суперкомп’ютер. В момент смерті людини головний мозок буде скановано, та інформація про нейронні структури потрапить в комп’ютер. На думку дослідника, завдяки такій «оцифровці» людина, не помітивши смерті, плавно переміститься у віртуальну реальність, де зможе жити вічно [28]. Таким чином наша свідомість зможе пережити момент смерті, яка перестане взагалі бути проблемою для людства.
Однак постає питання: чи можливо вважати такі складні електронні людино-машинні системи - людьми? Збережуться пам’ять, звички, уявлення, тобто всі вияви свідомості, які ґрунтувалися на діяльності людського мозгу. Однак чи здатні такі електронні втілення відтворити все багатоманіття людської культури, духовності, яке накопичувалося тисячоліттями, зокрема і багатство практик та чуттєвості людської тілесності, яка також є плодом довготривалого природного та соціального розвитку? Людська тілесність, як було показано вище, не є просто механічним додатком до свідомості, мислення, інтелекту. Лише унікальне поєднання людської тілесності та свідомості дозволяє говорити про феномен людини – складну багатовимірну цілісність.
Багатоманітність людського життя, пошуки його сенсів передбачають відповідний простір для самореалізації особистості. Він гарантований, якщо людина є свободна. В сучасних дослідженнях поняття свободи пов’язують з поняттям практик як багатоаспектних та багатовимірних впливів сучасної людини на природу, соціум, людину, її внутрішній світ. В такому ракурсі свобода розуміється як можливість людини вибирати в її суспільному бутті за власним бажанням варіанти практик здійснення її життя у всій його повноті.
В такому контексті людського буття виявляються проблемні ситуації, стосовно ставлення до людської тілесності. Вони відображають, зокрема, занепокоєння тим, що новітні біотехнології, програмуючи біологію людини, трансформуючи її гени, створюють основу для обмеження людської свободи. В цікавій роботі німецького філософа Ю.Габермаса «Майбутнє людської природи. На шляху до ліберальної євгеніки?» представлений спектр складних філософських, етичних та соціальних проблем, які постають у зв’язку з новітніми біотехнологічними практиками – генною інженерією, клонуванням тощо. Ю.Габермас розгядає гіпотетичну ситуацію, в якій батьки вирішують, якою генетично має бути їх дитина. При цьому вони виходять з того, чому самі віддають перевагу, «мов би мова йшла про деяку річ. Однак оскільки ця сама річ розвивається в особистість, егоцентричне втручання батьків….може мати для особистості, яка дорослішає,екзистенціальні наслідки. Однак виходячи з генетично фіксованих «вимог» неможна отримати відповідь у власному сенсі цього слова. Тому що в своїй ролі програмуючих осіб батьки ще не могли визначити той напрям історії життя своєї дитини, в межах якого вони будуть сприйматися дитиною як автори цих вимог» [29]. На основі таких міркувань філософ робить висновок, що прибічники генетичних трансформацій людини – «ліберальної євгеніки», проводячи паралель між природним та соціальним розвитком дуже спрощують розуміння людини. [30]. Крім того, усвідомлення власної «штучності», запрограмованості може завадити свободі людини як її внутрішньому стану. Як наголошує Л.Д. Бевзенко, свобода - це не кількісно зафіксований, параметрично визначений показник, а, насамперед, внутрішнє переживання. І виникає воно на межі перетину нашого внутрішнього світу й світу зовнішнього [31, с. 58].
Саме врахування розуміння свободи людини як «внутрішньої свободи» не дозволяє вважати цілком переконливою думку, що новітні технологічні практики розширюють ступені свободи людини, а породжує сумніви в цьому. Немає гарантії, що проектовані цілі використання новітніх біологічних, інформаційних, когнітивних практик будуть реалізовані відповідно задумам, оскільки потрібно врахувати ризикованість втілення проектів. Отже, невизначеність ситуації висуває на перший план потребу етичних орієнтирів, що спрямують відповіді про міру дозволеного втручання науки, технологій в світ людського, в цілісність людини, в гарантованості яких незамінну роль відіграє людська тілесність.
Література
|
1.Курило Л.Ф. Развитие эмбриона человека и некоторые морально-этические проблемы методов вспомогательной репродукции : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nature.web.ru/db/msg.html?mid=1178719&uri=index3.html 2. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка / Марк Блок; пер. с фр. Е.М.Лысенко. – М.: Наука, 1986. – 256 с. 3. Ментальність // Філософський словник соціальних термінів Під ред. В.П.Андрущенка – К.:Х.: «Р.И.Ф.», 2005. - С.443-446. 4. Еникеева Д.М. Культурология : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kailib.ru/lek/kultrolog/117-20 5. Чеснов Я. В. Телесность человека: философско-антропологическое понимание. М.: ИФ РАН, 2007. - 213 с.- (Тр. Иссл. группы "Виртуалистика". Вып. 27). 6. Додонов Р.А. Этическая ментальность: опыт социально-философского исследования /Р.А.Додонов. – Запорожье: РА «Тандем», 1998. – 205 с. 7.Газарова Е. Тело и телесность: психологический аналіз : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.fleshel.org/article.php?article_id=42 |
8. Там само
9. Там само.
10. Там само.
11. Там само.
12. Там само.
13. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции / Ф. Фукуяма; [Пер. с англ. М. Б. Левина.] – М.: 2004. – 349 с.
14. Хейлз Кетрин Н. Як ми стали постлюдством: Віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці / Пер. З англ.. – К.: Ніка-Центр, 2002. – 430 с. – (Серія „Зміна парадигми”; Вип.. 3)
15. Cтепин В.С. Философия науки. Общие проблемы: учебник для аспирантов и соискателей научной степени кандидата наук/ В.С.Степин.-М.: Гардарики, 2006.- 351с.
16. Эвтаназия и мораль: как оправдать убийство? [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.temadnya.ru/spravka/30apr2002/1289.html
17. Там само
18. Эвтаназия и закон: где и почему ее разрешают : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.temadnya.ru/spravka/30apr2002/1290.html
19. Там само.
20. Закон України. Основи законодавства України про охорону здоров’я // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 4 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2801-12
21. Юдин Б. Биотехнологическое конструирование человека. // Биология и культура. – М.: Канон +, 2004. – С. 461-491.
22. Новые технологии и продолжение эволюции человека? Трансгуманистический проект будущего / Отв. ред. Валерия Прайд, А.В. Коротаев. – М.: Издательство ЛКИ, 2008. – 320 с.
23.Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции / Ф. Фукуяма; [Пер. с англ. М. Б. Левина.] – М.: 2004. – 349 с.
24.Степин В.С. Эпоха перемен и сценарии будущего : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://philosophy.ru/library/stepin/epoch.html
25. Новые технологии и продолжение эволюции человека? Трансгуманистический проект будущего / Отв. ред. Валерия Прайд, А.В. Коротаев. – М.: Издательство ЛКИ, 2008. – 320 с.
26. Лекторский В.А. Философия, общество знания и перспективы человека // Вопросы философии. - 2010. - № 8 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=186&Itemid=52
27. Виртуальное бессмертие : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://soft.mail.ru/pressrl_page.php?id=41251
28.Цифровое бессмертие : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.curator.ru/news/news_284.html
29. Хабермас Ю. Будущее человеческой природы. На пути к либеральной евгенике? / Пер. с нем. М. Л. Хорькова. — М.: Весь Мир, 2002: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://yanko.lib.ru/books/philosoph/habermas-budujee_4el_prir-8l.pdf
30. Там само
31. Бевзенко Л. Д. Постнеклассические практики свободы – социокультурные контуры осуществления / Л. Д. Бевзенко // Практична філософія. – 2009. – № 1. - С.55-66.
Сидоренко Л.І. Исследовательский интерес к проблеме человеческой телесности связан с ощущением того, что телесность является одной из онтологических оснований единства с природой, к которому стремится человек в условиях глобального экологического кризиса. Проблемные ситуации относительно человеческой телесности вырисовываются в реальности новейших биотехнологий, которые определяют пути манипулирования природой человека. реконструкции и конструирования телесности. Это может угрожать неповторимой целостности человека.
Ключевые слова: телесность, ментальность, эвтаназия, трансгуманизм, искусственное тело.
Sydorenko L.I. Research interest in the problem of human corporeality is associated with the feeling that physicality is one of the ontological foundations of unity with nature, to which man aspires to the global environmental crisis. Problematic situation regarding human corporeality loom in reality the latest biotechnology, which determine how to manipulate human nature, reconstruction and construction of corporeality. This could threaten of the unique integrity of the person.
Keywords: corporeality, mentality, euthanasia, transhumanism, artificial body.