Охріменко О.Г. канд. філос. наук, доц., Київський національний ун-т.
АНТРОПОЛОГІЧНА ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ:
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ
Одним з важливих теоретичних проявів сучасного підвищеного зацікавлення проблемою людини є формування антропологічної філософії техніки, спроба розгляду техніки через призму ключових параметрів людського існування. Антропологічні за своїм характером варіанти дослідження різних аспектів феномена техніки можна знайти у працях таких видатних мислителів минулого століття як Е.Гусерль, М.Бердяєв, Х. Ортега-і-Гасет, М.Хайдеггер, Е.Фромм, К.Ясперс та інш. При всьому розмаїтті підходів, оцінок і висновків, які демонструє аналіз проблеми "людина - техніка" поступово виявляються ті загальні, базові структурні елементи даної проблеми, без розгляду яких не може обійтися жоден з варіантів її дослідження. Фіксація цих елементів, виявлення їх визначеності як раз і означає по суті справи прояснення концептуальних основоположень, тобто, тих ключових питань-вимог, які і треба розробляти.
Як відомо, сцієнтистська установка в філософії пов'язана з визначенням техніки одним з найбільш важливих факторів розвитку людської цивілізації. При цьому на перший план ставиться рівень технічного прогресу, причому як параметр, який не залежить ні від індивіда, ні від суспільства, але сам визначає усі соціокультурні зміни. Ясно, що основоположний і водночас вихідний принцип антропологічного підходу задається уявленнями про буття людини, про її потреби та інтереси. Тут важливо не замкнутися на тій чи іншій конкретній точці зору, а орієнтуватися на наявність їх плюралізму, що дозволяє виразити не тільки багатство достоїнств, але й недоліки людського існування, його направленість, можливості і способи реалізації. Особливо варто виділити ті потреби людини, які ініціюють появу, функціонування і розвиток техніки.
Найбільш виразно вказаний принцип простежується у поглядах М.Бердяєва, який наполягав на тому, що проблеми людського існування повинні бути центральними у філософії: "Філософія є насамперед вчення про людину, про цілісну людину і вчення цілісної людини… Філософія неминуче антропологічна…”./1/ Матеріальний світ, з яким М.Бердяєв пов'язує емпіричне існування людини, індивіда, має для нього меншу значущість, ніж світ духовний, що формує вільну творчу особистість як дещо єдине та неповторне. В цьому сенсі, конститутивною ознакою людського буття стає надлюдське, а сама людина "є розрив у природному світі", який поєднує в собі одночасно надприродне і природне. Належність людини до світу природи підкоряє її закону необхідності, викликаючи до життя техніку, що допомагає у задоволеній матеріальних потреб. М.Бердяєв вказує на надзвичайно важливу відмінність між необхідним і визначальним у людському бутті. Техніка - лише необхідний засіб формування матеріального, економічного базису емпіричного існування людини. Без такого базису неможливе розумне і духовне життя особистості, але сам він не містить в собі цілей та смислу людського життя. Визначальною життєвою метою є самореалізація особистості, котра здійснюється шляхом розвитку її унікальної внутрішньої духовності, що повинна досягти рівня Боголюдини.
З позицією М.Бердяєва по ряду важливих елементів перегукуються погляди Е.Фромма. Як і Бердяєв він відмовляється підкорити людину який-небудь реальності. Водночас він підкреслює значну соціальну обумовленість людської сутності та недостатню у порівнянні з іншими тваринами інстинктивну біологічну природу. Фокус дослідження індивіда визначається, отже, проясненням його відношення до світу, а не виявленням окремих інстинктивних потягів. Основне завдання антропологічної думки, за Фроммом, полягає в тому, щоб вказати шляхи "відродження", "самореалізації" людини, закинутої в "нездорове" суспільство. Головне для людини — Бути, розкривати свій потенціал, віддаючи, жертвуючи собою. Однак, біологічна природа спонукає індивіда до самозбереження, володіння, тобто, до того, щоб Мати. Взаємодія двох цих тенденцій задає суперечливість людського буття, його спонтанність і свободу. Особистість визначається не тим, що вона є, а тим, якою вона може стати, напрямками та можливостями своїх перетворень, які не можна наперед передбачити і обмежити якими-небудь рамками. Е.Фромм солідаризується з М.Бердяєвим і у розумінні людського буття як творчості духа, водночас вказуючи на схильність людини до руйнування, якщо вона ще не знайшла себе у творчості.
Людське існування, за Е.Фроммом, проявляється у двох взаємопов'язаних формах: здобуття їжі для виживання і спонтанна активність по реалізації своїх здібностей. На відміну від тварини тілесні потреби людини активізують не інстинкти, а здатність мислення і на його основі — дії. Знаходячись всередині природи, людина шукає можливості перевершити її, шукає принципи, за якими вона, замість інстинктів, буде приймати рішення та діяти. "Їй слід мати систему орієнтацій, яка дозволяє скласти логічну картину світа як умову послідовних дій"./2/ Така система, як правило, задається науковими принципами організації знання, що далі втілюється у технічних рішеннях та діях.
Погляди М.Бердяєва і Е.Фромма стосовно подвійного - природного і надприродного - існування людини та її спрямованості у майбутнє поділяє Х.Ортега-і-Гасет. Справжнім для людини є її надприродне буття, тобто, нездоланне бажання втілити в життя певний проект або програму існування. Особистість кожного - це ні що інше, як уявна програма. Вся діяльність індивіда направлена на здійснення цієї програми. Людина - це ні якась тілесна чи духовна реальність, а програма. Її буття полягає не в тому, що вже є, а в тому, чого ще немає.
Однак, у розумінні направленості людської діяльності позиція Х.Ортеги радикально відрізняється від уявлень М.Бердяєва та Е.Фромма. Творча самореалізація людини, стверджує він, здійснюється у зовнішньому матеріальному світі і направлена на досягнення надлишку, комфорту, добробуту. Тобто, вона є вирішенням технічних завдань технічними засобами. Таким чином, підкреслює Х.Ортега, людина за своєю суттю — технік. За допомогою техніки особистість прагне максимально послабити свою залежність від природи і разом з тим впливати на неї, але вже як істота, що вільно себе реалізує.
Протилежна оцінка ролі надприродного буття людини дана А.Геленом. Він вважає, що людина на відміну від інших тварин має слабо розвинуті інстинкти і тому не може вести чисто природне існування. Така біологічна неспеціалізованість робить її "ущербною істотою". Ущербність стає причиною культурної діяльності, яка компенсує людську біологічну неповноцінність та неспеціалізованість. Причому, культура як дещо неприродне є для людини зовнішнім несправжнім світом. Культурним феноменом, що компенсує ущербність людини в її відношенні до природи, виступає техніка.
Своєрідний аналіз людського буття провів К.Ясперс, виділивши три рівні "Я":
Жоден з них не торкається однак глибинної основи особистості — її екзистенції як інстинкту, пориву, довільності, переживання, тобто, буття самості, яке виражено свободою та направляється розумом. Так само як і Х.Ортега, К.Ясперс вважає, що саме ця виключно людська розумна реалізація свободи ініціює появу техніки — феномена, що задовольняє людську потребу в заснованому на знанні пануванні над природою та знятті тягаря нужди.
Будь-які дослідження, що проводяться у площині філософії техніки більш або менш спираються на основоположні уявлення стосовно її сутності, змісту і функцій. Антропологічний підхід включає в ці основоположення вимогу розглядати сумісність техніки з буттям людини.
Для М.Бердяєва техніка як індустрія і мистецтво завжди залишається лише засобом реалізації людських цілей, що направлені на досягнення найбільшого результату з найменшою витратою сил. Він підкреслює необхідність дотримання певної ієрархії між духовними цілями людського життя та технічними засобами їх здійснення. Друге повинно бути обов'язково підкорене першому. Підміна цілей життя бездуховними технічними засобами означає приниження та згасання духа, який як раз і становить сутність індивідуальності людини. М.Бердяєв виводить несумісність людського буття з сучасною технікою з неподоланності якісних відмінностей живого організму і мертвої машинної організації, з неможливості повної трансформації органічно-ірраціонального начала притаманного людині в організаційно-раціональне начало техніки, з полярної протилежності між людською особистістю та імперсоналістичністю техніки. Підсумок його роздумів по цьому питанню невтішний: "Машина за природою своєю антигуманістична"./3/
Найбільш розгорнута антропологічна характеристика техніки представлена К.Ясперсом. Техніка як сукупність дій знаючої людини, як раціональна здібність робити і володіти, виникає в якості проміжного засобу для досягнення панування над природою, отримання корисних речей, ефектів та полегшення людського життя. Вирішальну роль у створенні сучасної техніки відіграв взаємозв'язок трьох факторів: природознавства, винахідницького пошуку та організації труда. "Смисл техніки полягає у звільненні від влади природи. Її призначення — звільнити людину як тваринну істоту від підкорення природі з її бідами, погрозами і путами. Тому принцип техніки полягає у цілеспрямованому маніпулюванні матеріалами і силами для реалізації призначення людини"./4/
Таким чином, техніка сумісна з людиною лише тоді, коли реалізує потреби саме її людського існування у створенні штучного середовища, яке відповідає, крім зазначеного вище, її уявленням про красу, пропорційність та форму. Разом з тим, підкреслював К.Ясперс, техніка перетворила існування сучасного людства у дію якогось механізму, а всю планету — в єдину фабрику. Несумісність людського буття з технікою проявляється насамперед у тому, що в ситуації яка склалась, дух людини зосереджуючись лише на спроможності навчатися та здійснювати корисні функції, відчуває неможливість знайти потрібну людям форму життя. Ця обставина викликає або стан внутрішнього розладу, постійних хвилювань, глибокої невдоволеності собою, або бажання уникнути такого стану, що реалізується у відмови від самого себе та в переході до простого вітального бездумного існування у теперішньому, тобто, у перетворенні в додаток машини. Перефразуючи відому думку Е.Фромма можна сказати, що в сучасному технологічному суспільстві хворі люди створюються заради здорової економіки.
Відмічаючи важливість поглибленого розуміння природи техніки М.Хайдеггер формує загальну антропологічну ідею такого розуміння: сутність техніки визначається не її іманентними особливостями, а людиною. Людське буття за Хайдеггером, найбільш сумісне з технікою тоді, коли остання стає подібна мистецтву, яке використовує природні матеріали для вираження розмаїття людського.
Збігаючись з М.Бердяєвим у загальній характеристиці техніки Е.Фромм так як і М.Хайдеггер, підкреслює необхідність її розгляду через призму визначального значення людського фактору і тієї обставини, що всеохоплюючою метою є людський добробут, максимальний розвиток людства. Такий підхід дозволяє виявити як дисфункціональність техніки, так і критерії її сумісності з оптимальним існуванням людей. Люди не повинні залишатися пасивними та залежними від сильної, добре упорядкованої машинної організації. Не можна допускати того, щоб жива енергія людини повністю замінювалась механічною, а людська думка — "машинним мисленням". Це і буде виразом несумісності людей з технікою, бо людина перестане бути собою, перетвориться у бездумну та нечутливу машину.
Трохи іншої думки про зміст техніки притримувався Х.Ортега.
Відмічаючи, що людина ніколи не збігається з природою, тобто, із своїм оточенням, обставинами, він характеризує техніку як людську реакцію на природу, як сукупність актів, винаходів та пристосувань, які людина розташовує між собою і природою для перетворення природи і задоволення своїх потреб. Природа задає нам потреби, а мета техніки — знищити їх, зробити так, щоб їх задоволення не було занадто важким. Цей бунт проти свого оточення, ця невдоволеність світом і становить людську долю, виразником якої є процес технічного пристосування середовища до суб'єкта. Для Х.Ортеги людське буття і техніка безумовно сумісні: "Людина без техніки, іншими словами, людина, яка не реагує на власне середовище - це не людина"./5/ Більше того, така сумісність підсилюється. Адже завдання самої техніки не можна зводити тільки до того, щоб полегшувати задоволення необхідних потреб. Потрібно враховувати споконвічне прагнення людини до насолод, надлишку, до хорошого та зручного життя. Саме таке життя, а не просто наявність у світі, є головною потребою людини. Людина потребує надлишку, який треба виробляти, і, значить, за своєю природою вона — технічний творець його. Сумісність людського існування і техніки підкреслюється твердженням Х.Ортеги про те, що "людина, техніка і добробут — синоніми".
Основоположним орієнтиром у розробці проблем антропологічної філософії техніки виступає пізнавальна потреба в оцінці наслідків впливу техніки на буття людини і перспектив технічного розвитку.
Вихідною в аналізі такої оцінки треба вважати думку Е.Гусерля про те, що негативна дія техніки на людське існування задається самою людиною. Саме людина збіднює своє життя, зводячи його багатство спочатку до наукових положень, а потім на їх основі створюючи машини. Техніка - лише змістовно збіднений знак людського життя. І коли її використання з самого початку не визначається людськими життєвими цілями, то воно призводить до обмеження і збіднення буття людини. Основна перспектива технічного розвитку полягає в тому, щоб за допомогою феноменології перетворити техніку в повноцінний знак життєвого світу людини.
Очевидність негативного впливу сучасної техніки як форми об'єктивованого світу на людське існування не викликає сумнівів і у М.Бердяєва. Він знаходить підтвердження цьому майже в усьому: у відчуженні людини від живої природи, в послабленні її організму, в її залежності від прискореного машинного ритму часу. Техніка, як продукт людського духа, що покликаний служити людині, поневолює її, перетворює у свій додаток, в свою функцію, нав'язує їй свій образ і подобу.
Безособова стихія техніки загрожує поглинути творчу індивідуальність людини, раціоналізувати дух, перетворити в автомат тіло, заглушити почуття та емоції, послабити гуманістичний світогляд, підкорити колективному началу. Разом з тим, вказує М.Бердяєв, недостойно звинувачувати машину у занепаді сучасної людини, бо не машина, а сама людина обездушила себе. Все залежить від духовного і морального стану людини; від того, в ім'я чого і як вона буде використовувати техніку. Неможливо допустити автономію техніки, дати їй повну свободу. Подальший технічний розвиток повинен визначатися духовним обмеженням влади техніки над людським життям, підкоренням техніки духовним цінностям життя. Тільки через духовне начало, тобто, через зв'язок людини з Богом, людина може стати незалежною від влади техніки, оволодіти нею.
Суперечлива оцінка впливу техніки на людське життя пропонується К.Ясперсом. Аналіз зворотнього впливу на людину її технічної діяльності виявляє небезпеку того, що "людина задихнеться" у технічно створюваній нею другій природі. Насамперед техніка негативно змінює сутність труда: посилюється його інтенсивність; збільшується втомлюваність від повторення одних і тих же механізованих операцій; призводить до втрати індивідом мети та смислу труда через велику організацію виробництва. Функціонуючи як частина машини, людина швидко втомлюється, і в цьому стані для неї зберігають значення лише інстинкти і потреба у примітивних розвагах, які створюються та реалізуються засобами технізованої масової культури. Разом з тим техніка скорочує витрати труда; виробляє дисциплінованість і розумну уважність; відкриває нове розширене світовідчуття, нові можливості існування у світі. Розглядаючи перспективи розвитку техніки К.Ясперс звертає увагу на внутрішні притаманні їй обмеження: техніка - засіб, скерований людськими потребами, що визначається конкретним характером досягнень пізнавальної та практичної діяльності людини; вона має справу з неживим, носить універсальний , а не індивідуальний характер; оперує обмеженими матеріалами і силами; виявляє певний "демонізм", деяку ненавмисно приховану, ворожу людям і пригнічуючу їх дію, яка примушує відноситися до неї з пересторогою. Подальшу долю людського існування і технічного розвитку К.Ясперс пов'язував з пошуком такого способу дій через який людина, нині підкорена техніці, стане панувати над нею.
Ще більш похмуру картину впливу наслідків технічного розвитку на буття людини окреслив Е.Фромм. Сучасне технологічне суспільство, вважав він, запрограмовано двома принципами, що визначають думки та дії людей: робити все те, що технічно можливе; досягати максимуму продуктивності та випуску продукції. Реалізація цих принципів зробила звичним явищем дегуманізацію в ім'я економічної ефективності. Детально розглядаючи факти патогенної дії сучасної техніки на людину Е.Фромм, як і М.Бердяєв, намітив загальну мету — гуманізацію технічного і технологічного розвитку, яку прагнув конкретизувати розробкою певних кроків для її здійснення та прояснення можливостей їх реалізації.
Зовсім іншу точку зору обґрунтував Х.Ортега-і-Гасет. Смисл техніки лежить за її межами і полягає у використанні людиною її надлишкових, звільнених завдяки техніці, сил. Ці сили людина і направляє на реалізацію свого буття у світі. Місія техніки — звільнення людини, здійснення її життєвої програми на досягнення добробуту та щастя. Але ця програма безконечна. Значить і технічний розвиток в принципі не має меж. Х.Ортега фіксує важливу якісну відмінність сучасної техніки від попередніх стадій. До сих пір в уявленнях людини про власне життя панувала свідомість слабкості, обмеженості, тобто, того, чого вона зробити не може, на що вона не здатна. Зараз людина стурбована свідомістю своєї принципової технічної безмежності. При цьому зосередження уваги тільки на розвитку техніки часто спотворює розуміння тієї важливої обставини, що вона — лише продуктивна сила для здійснення життєвого проекту, яка ні самого цього проекту, ні цілей людського життя не створює.
Виключна віра у техніку збіднює людину, заслоняє головне —необхідність проектувати власне людські змісти і цілі життя, що визначають конкретні напрямки використання техніки. В результаті, отримав технічну здатність бути всім, людина перестає усвідомлювати, хто вона насправді. Ось чому наша технічна епоха виявляється вельми беззмістовною та пустою. Як і Е.Гусерль, Х.Ортега вважає, що технічний розвиток слід наповнити певним змістом. Такий зміст задається, на його думку, специфікою історичного життя. Отже, треба констатувати, що розмаїття варіантів антропологічної філософії техніки спирається на їх внутрішню концептуальну єдність, яка виражається вказаними вище загальними основоположеннями. Вони націлюють на розробку питань про особливості самореалізації людини, її потреби у появі техніки; про сутність, зміст та сумісність техніки з буттям людини; про наслідки її впливу на людське існування та перспективи технічного розвитку.
Цитуєма література: